Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

а) за домовленістю (договором) сторін;

б) за рішенням суду при наявності спору між подружжям.

В першу чергу дружина та чоловік можуть вирішити питання про поділ спільного майна за допомогою договору. Як правило, такий договір укладається в процесі припинення шлюбних відносин та вирішення подружжям питання про розірвання шлюбу. Саме в такий період сторони визначають майбутню долю набутих за період шлюбу речей. При цьому враховуються (у разі їх наявності) спільні борги подружжя, що виникли при укладенні подружжям договорів в інтересах сім'ї (обов'язок повернути кредит та сплатити проценти банку, обов'язок повернути гроші за договором позики тощо). Якщо подружжю належать майнові права (наприклад, право вимагати від третіх осіб повернення сум за договором позики), то вони також враховуються при розподілі між сторонами речей.

4. В ч. 1 коментованої статті вказано, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. В п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду № 16 від 12.06.98 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» вказано, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. Спільною сумісною власністю подружжя зокрема можуть бути: квартири, житлові й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами.

5. Законодавство передбачає певні способи поділу майна подружжя.

По-перше, відповідно до ст. 71 СК суд може винести рішення щодо поділу майна в натурі. Такий спосіб застосовується до подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК України). Наприклад, він застосовується при поділі належних подружжю будівельних матеріалів (пісок, цемент, гравій тощо).

По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (ч. ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України). При цьому за новим СК присудження такої компенсації можливе лише за згодою особи, яка її отримує, та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Такий спосіб застосовується відносно неподільних речей. Протягом десятиліть найбільш важливим в цьому плані було питання про можливість поділу житлових будинків та квартир, що належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Роз'яснення щодо цього питання надав Пленум Верховного Суду України. В Постанові № 7 від 04.10.91 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», Пленум, зокрема, вказав, що поділ в натурі можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири (п. 6). В Постанові Пленуму Верховного Суду № 20 від 22.12.95 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» було вказано, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані житлові та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов (п. 14). При неможливості поділу будинку, що є спільною власністю подружжя, в натурі і відсутності згоди подружжя про спосіб поділу спільного майна, суд, з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей і заслуговуючих на увагу інтересів одного з подружжя, забезпеченості житлом в іншому місці другого з них, може залишити будинок одному з подружжя і покласти на нього обов'язок компенсувати право на частку в будинку другого за рахунок іншого спільного майна або грішми (п. 5 Постанови Пленум № 7 від 04.10.91 p.).

По-третє, суди можуть застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Такий спосіб поділу є найбільш поширеним, хоча його і не передбачено в новому СК України. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна. Він не збігається з поняттям «поділ майна в натурі», оскільки розподіл речей має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об'єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість.

В процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх комбінацію: відносно одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших — здійснити передачу одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей — розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.

Пленум Верховного Суду України відзначав, що вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю — за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

У разі неможливості поділу майна в натурі або присудження його одному з подружжя з виплатою певної компенсації другому, сторонами може ставитися питання про визначення часток кожного з подружжя у спільному майні, тобто зміну режиму спільної сумісної на режим спільної часткової власності подружжя. В такому випадку мова про поділ майна не йде, оскільки при режимі спільної часткової власності подружжя продовжують бути співвласниками певного майна, хоча і з визначенням їх часток у праві власності. Як співвласники, подружжя (колишнє подружжя) має координувати свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном. Таким чином, вони продовжують бути пов'язані між собою майновою спільністю, хоча й дещо іншого характеру. Разом із тим на практиці факт переводу спільної сумісної власності в спільну часткову має важливе значення.

6. В ч. 3 коментованої статті визначається правовий режим речей для професійних занять подружжя. Такі речі присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Ця норма є продовженням правила, закріпленого в ч. 4 ст. 61 СК України, згідно з яким речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Закон виходить з того, що на придбання таких речей були використані спільні гроші подружжя, тому вартість такого майна підлягає врахуванню при присудженні речей для професійних занять подружжя одному з них.

Для виробничих кооперативів важливе значення має також ступінь трудової участі того з подружжя, хто є учасником підприємницького товариства, оскільки така участь впливає на розмір прибутку товариства. Правовий режим майна виробничих кооперативів має певні особливості. Згідно із ч. 1 ст. 163 ЦК України кооперативом є добровільне об'єднання громадян для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується не лише на об'єднанні його членами майнових пайових внесків, а й на їхній особистій трудовій участі. Таким чином розмір пайових внесків, створений за рахунок спільного майна подружжя, не є єдиним фактором, що впливає на обсяг майнових прав того з подружжя, хто є кооператором. Не менш важливим є також розмір особистої трудової участі члена кооперативу. Тому другий з подружжя не завжди може вимагати визнання за ним права на половину того, що належить члену виробничого кооперативу. Якщо пайовий внесок члена виробничого кооперативу був незначним, у той час як розмір особистої трудової участі — визначальним, другий з подружжя може набути право на меншу частку в праві на майно, залежно від співвідношення вказаних факторів.

Якщо член виробничого кооперативу здійснив вихід з кооперативу і одержав відповідне майно, то другий з подружжя набуває право власності на частину вартості паю (майна, що пропорційне розміру паю), а також виплат, встановлених статутом кооперативу і законом, що були одержані членом кооперативу. Якщо ж такого майна недостатньо, то другий з подружжя стає кредитором члена кооперативу і може вимагати звернення стягнення на пай (ч. 5 ст. 166 ЦК України).

Визначення майнових прав подружжя у разі, коли один або кожен з них є учасником підприємницького товариства, має бути здійснене виключно в Сімейному кодексі. На жаль, закон уникає відповіді на ці питання. Разом з тим кожен з видів підприємницьких товариств, порядок формування їх майна, обсяг прав та обов'язків їх учасників мають суттєві особливості. Ці особливості повинні враховуватися при визначенні прав та обов'язків подружжя, які виступають як учасники підприємницьких товариств.

3. Поділ подружнього майна в натурі, так само, як і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися:

а) за домовленістю (договором) сторін;

б) за рішенням суду при наявності спору між подружжям.

В першу чергу дружина та чоловік можуть вирішити питання про поділ спільного майна за допомогою договору. Як правило, такий договір укладається в процесі припинення шлюбних відносин та вирішення подружжям питання про розірвання шлюбу. Саме в такий період сторони визначають майбутню долю набутих за період шлюбу речей. При цьому враховуються (у разі їх наявності) спільні борги подружжя, що виникли при укладенні подружжям договорів в інтересах сім'ї (обов'язок повернути кредит та сплатити проценти банку, обов'язок повернути гроші за договором позики тощо). Якщо подружжю належать майнові права (наприклад, право вимагати від третіх осіб повернення сум за договором позики), то вони також враховуються при розподілі між сторонами речей.