Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

3. При регулюванні сімейних відносин значення можуть мати лише звичаї, які виступають «у доповнення до закону». Це звичаї, що підтримують законодавство, яке є основним нормативним регулятором сімейних відносин. Наприклад, відомо, що звичаї значною мірою визначають перед шлюбну поведінку наречених та їх родичів. Існує чимало правил, які без перебільшення можна вважати продуктом доісторичних часів. В літературі зазначалося, що перед весільний цикл поведінки українців хоча й варіювався у різних етнорегіональних зонах, мав цільну структуру і складався з трьох-чотирьох зустрічей сторін, які бажають взяти шлюб, — відвідування, сватання, оглядин і заручин. В різних регіонах правила здійснення такого роду дій мали свої особливості, іноді досить суттєві. Однак основною метою дошлюбної активності потенційного подружжя, їх батьків і родичів було, по-перше, принципове вирішення питання про укладення в майбутньому шлюбу і, по-друге, визначення поточних і перспективних відносин сторін. Згода про вступ в майбутньому до шлюбу називалася угодою, договором, зговором, заручинами, а в рамках церковної юрисдикції — обрученням.

Сьогодні багатовікові традиції значною мірою набули законодавчого визначення. Це той випадок, коли правові норми — це норми, вироблені через звичай за умов, коли основний закон суспільства встановлює, що якийсь чітко визначений звичай є основною для встановлення правової норми. В новому СК України знайшли своє закріплення норми, які визначають правила поведінки сторін у передшлюбний період, зокрема майнові наслідки відмови від шлюбу, долю шлюбних подарунків, порядок укладення шлюбного договору тощо (ст. 31, ст. 92, ст. 93 СК України). Таким чином, звичаї, що склалися в українському суспільстві протягом багатьох років, стали підставою для створення відповідних законодавчих норм і діють сьогодні у доповнення до закону.

4. Виходячи із змісту коментованої статті можна дійти висновку, що СК України не надає статусу самостійного джерела права. тому діяти "окрім закону" при регулюванні сімейних відносин звичаї не можуть. При вирішенні сімейного спору суд може лише врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Це свідчить про невелике практичне значення звичаю в процесі регулювання сімейних відносин, його значення як певного «дорадчого», а не «вирішального голосу».

5. В сфері сімейних відносин можуть існувати звичаї, що суперечать вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства, тобто ті, що можна віднести до звичаїв, які діють «окрім» закону. Держава не визнає такі звичаї та намагається створити умови для їх витіснення із суспільного життя. В літературі до таких звичаїв справедливо віднесені, наприклад, «звичай платити за дружину калим або брати шлюб шляхом викрадення нареченої».

Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі

1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.

Час має важливе значення в процесі виникнення, розвитку та припинення сімейних правовідносин. У зв'язку з цим в СК України містяться посилання на строки як на обставини, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки. Поняття строків та порядок їх обчислення визначаються не сімейним, а цивільним законом, тому коментована стаття має відсильний характер і спрямовує до ЦК України. Такий прийом юридичної техніки є цілком виправданим, оскільки він забезпечує економію нормативного матеріалу та усунення дублювання правових норм.

В сімейному праві застосовується встановлене в ЦК України подвійне визначення часу — строк та термін. Строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний моменту часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України). Наприклад, в ч. 1 ст. 32 СК України вказано, що шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. В даному випадку закон встановлює певний проміжок часу (строк), зі спливом якого у наречених виникає право зареєструвати свій шлюб. У ч. 2 ст. 32 СК України міститься норма, в якій встановлений термін, тобто момент у часі, з настанням якого пов'язані відповідні юридичні наслідки. В ній, зокрема, вказано, що у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви.

У системі юридичних фактів строки та терміни можна віднести до самостійної групи юридичних фактів поряд з діями та подіями. Це пояснюється подвійною природою строків. З одного боку, строки є категорією об'єктивною. Вони не залежать від волі та свідомості людей, оскільки перебіг часу людині непідвласний. Цим строки відрізняються від дій. З іншого боку, строки встановлюються, визначаються та обчислюються людьми. За цією ознакою вони відрізняються від подій. Таким чином, строки — це самостійне правове явище, що має окремі риси дій та подій, однак повною мірою не збігається з кожним з цих видів юридичних фактів.

Класифікація строків в сімейному праві може бути проведена з урахуванням загальної класифікації цивільно-правових строків. Тому основні підстави, класифікаційні критерії строків в сімейному праві збігаються з критеріями поділу цивільно-правових строків.

Залежно від їх призначення розрізняють: а) строки здійснення сімейних прав і б) строки захисту сімейних прав. Строки здійснення сімейних прав — це строки, протягом яких в особи є право діяти певним чином або здійснити своє право за допомогою інших зобов'язаних осіб. Строки здійснення права визначаються законом або договором. Вони можуть бути точно встановленими або невизначеними. Наприклад, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, то вона має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 77 СК України).

Строки захисту сімейних прав — це строки, протягом яких особа може захистити своє сімейне право або інтерес самостійно або за допомогою інших осіб. До строків захисту сімейних прав належать строки позовної давності (ст. 2 °CК України). Так, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК України); до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 129 СК України); до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік (ч. 3 ст. 139 СК).

Згідно із ч. 3 ст. 251 ЦК України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. У зв'язку з цим в залежності від того, ким вони встановлюються, строки можуть поділятися на: а) законні; б) договірні; в) судові.

Законними є строки, що безпосередньо визначені в законі. В СК України нерідко встановлюються строки, з якими пов'язане виникнення, зміна або припинення сімейних прав та обов'язків. Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 76 СК України після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу.

Договірними є строки, що встановлюються сторонами сімейно-правового договору. Наприклад, згідно з ч. 4 ст. 77 СК України, якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя.

Судовими є строки, що визначені за рішенням суду при наявності спору між сторонами (ч. 4 ст. 77, ч. 2 ст. 79, ч. 3 ст. 82, ст. 83 СК України тощо).

Залежно від своєї визначеності строки та терміни поділяються на: а) визначені; б) невизначені. Так, визначені строки та терміни — ті, що обумовлені календарною датою або спливом певного періоду часу.

Нерідко строки та терміни, що встановлені в сімейному законодавстві, є визначеними. Вони точно вказують на той проміжок часу або дату, з яким закон пов'язує виникнення відповідних правових наслідків. Наприклад, згідно зі ст. 44 СК України шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Невизначені — це строки, які визначають тимчасові параметри, однак не містять точної вказівки на дату або відрізок часу. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 83 СК України рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час. Згідно із ч. 3 ст. 79 СК, якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. Згідно із ч. 1 ст. 84 СК України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. В ч. 2 ст. 6 °CК України вказано: кожна річ, набута за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Залежно від ступеня свободи волі учасників сімейних правовідносин при встановленні строків виокремлюють: а) імперативні; б) диспозитивні строки. Імперативними визнаються строки, які не можуть бути змінені договором сторін.