Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

2. Особливість сімейних відносин полягає у тому, що до них за загальним правилом позовна давність не застосовується. Це означає, що особа може звернутися до суду за захистом свого сімейного права або інтересу будь-коли незалежно від того, скільки часу спливло після моменту порушення цього права, моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а також інших обставин, які слугують початком відліку строку позовної давності.

Проте вказане загальне правило має певні виключення. В ч. 1 коментованої статті визначаються випадки, коли до сімейних відносин застосовується позовна давність (ч. 2 ст. 72 СК України, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 СК України).

Так, за загальним правилом до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, позовна давність не застосовується (ч. 1 ст. 72 СК України). Це означає, що подружжя може звертатися до суду з вимогою про поділ спільного майна при наявності шлюбу у будь-який час. Однак для колишнього подружжя встановлено інше правило. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. При цьому закон чітко визначає, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Другий випадок застосування позовної давності пов'язується з наявністю спору про батьківство. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства (ч. 1 ст. 129 СК України). До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік. Важливо відзначити, що перебіг позовної давності починається не від дня народження дитини, а від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. ч. 1, 2 ст. 129 СК України).

Позовна давність застосовується також при оспорюванні матір'ю дитини батьківства свого чоловіка. Так, згідно з ч. 1 ст. 138 СК України жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Закон визначає, що до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини (ч. 3 ст. 138 СК України).

Останнім випадком застосування позовної давності є спір про материнство. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства (ч. 2 ст. 139 СК України). До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. 3 ст. 139 СК України).

Встановлення скороченого (один рік) строку позовної давності має за мету чітке та оперативне визначення правового статусу дитини. Якщо особа (мати або батько) вважає себе матір'ю (батьком) дитини, то може доводити цей факт протягом одного року від дня, коли вона дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю (батьком) дитини. Якщо особа не звертається до суду з відповідною вимогою, стає очевидним, що вона в цьому не зацікавлена. Немає підстав збільшувати вказаний строк позовної давності, оскільки це може негативно вплинути на становище дитини, усвідомлення нею свого сімейного стану. Аналогічний скорочений строк позовної давності встановлено також для оспорювання матір'ю дитини батьківства свого чоловіка.

3. ЦК України визначає, що з точки зору їх тривалості строки позовної давності поділяються на загальні та спеціальні. Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Окрім цього, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Враховуючи, що в сімейному праві строки позовної давності не мають широкого застосування, поділ позовної давності на два види (загальну та спеціальну) не набуває великого значення. Згідно з СК України позовна давність встановлюється у три роки (ч. 2 ст. 72 СК України) та в один рік (ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 СК України).

4. При розгляді сімейних спорів позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено СК України. Так, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253–255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. ч. 1,2 ст. 260 ЦК України). До спорів, що випливають із сімейних відносин, застосовуються передбачені в ЦК України правила щодо початку перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК України), зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України) та переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України).

Можна вважати, що, оскільки в СК України не міститься спеціальних застережень, до сімейних відносин можна застосовувати і інші правила цивільного законодавства щодо визначення строків. Наприклад, про можливість збільшення позовної давності та, навпаки, неможливість її зменшення за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК України).

5. Треба підкреслити, що згідно з новим цивільним законодавством позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Якщо жодна із сторін не звернеться до суду з заявою про врахування факту пропуску позовної давності, то суд виноситиме рішення, незважаючи на сплив встановленого законом строку. У свою чергу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). В СК України не міститься статті, яка б встановлювала спеціальні правила щодо дії вказаної норми ЦК України. Це дає підстави припустити, що застосування позовної давності при розгляді сімейних спорів також здійснюється лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Проте такий висновок не є беззаперечним. Він ґрунтується лише на загальному розумінні співвідношення норм чинного законодавства.