Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

23. Захист сімейних прав та інтересів здійснюється також органами опіки піклування, У випадках, передбачених законом, особа має право на попереднє звернення до цих органів, рішення яких є обов'язковим (ч. 1, ч. 2 ст. 19 СК). Участь органу опіки та піклування є обов'язковою при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним (ч. 4 ст. 19 СК). Важливою функцією органів опіки і піклування є захист прав та інтересів дітей при розгляді спорів, пов'язаних з їх вихованням. Наприклад, за заявою матері або батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування і продовжує чинити перешкоди спілкуванню дитини з другим із батьків, останній має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ч. 1 ст. 158, ч. 1 ст. 159 СК).

Органи опіки та піклування беруть активну участь в процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюють опіку та піклування, здійснюють контроль за дотриманням прав дитини, в разі необхідності звільняють опікуна та піклувальника від їх обов'язків (гл. 19 СК); проводять облік дітей, які бажають усиновити дитину (ст. 215 СК); звертаються до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 24 °CК); укладають договір про патронат та здійснюють нагляд за його виконанням патронатними вихователями (гл. 2 °CК).

Відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким шляхом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Наприклад, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (ст. 189 СК). Це означає, що у разі невиконання договору однією стороною друга сторона може захищати свої права у спрощеному порядку, не звертаючись до суду. Нотаріус робить на борговому документі виконавчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборгованості. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 СК).

Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 17 °CК); скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 24 °CК) тощо. В деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпосередньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 °CК у виняткових випадках при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини прокурор має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України

1. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

1. В коментованій статті визначається порядок застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Вона має принципово важливе значення. Закріплення цієї норми в СК України є свідченням недостатності норм сімейного законодавства для регулювання сімейних відносин, тому застосування норм ЦК є цілком виправданим. Хоча сімейні відносини і мають суттєві особливості, все ж таки за своєю природою вони належать до цивільно-правових відносин,

Немає підстав для дублювання в СК України норм, які визначають сутність таких правових категорій, як правосуб'єктність, зобов'язання, правочини, строки, відповідальність тощо. Норми ЦК та СК України — це єдина цивілістична нормативна матерія. З урахуванням цього при регулюванні сімейних відносин повною мірою можуть застосовуватися основні цивільно-правові конструкції.

У зв'язку з цим треба підкреслити один суттєвий момент. В літературі нерідко вказується, що норми ЦК України застосовуються до регулювання сімейних відносин субсидіарно. Таке твердження є справедливим лише у тому разі, коли сімейне право визнається самостійною галуззю права поряд з цивільним правом, оскільки субсидіарне застосування — це міжгалузева аналогія. При визнанні сімейного права підгалуззю цивільного права про субсидіарне застосування норм ЦК мова не йтиме, оскільки в такому розумінні масив цивільно-правових норм визнається єдиним з внутрішнім поділом на окремі підгалузі. Тому норми ЦК застосовуються до регулювання сімейних відносин не субсидіарно, а безпосередньо.

Норми Сімейного та Цивільного кодексів нерозривно пов'язані між собою. Це Кодекси нової історичної формації, які мають єдине коріння — сферу приватного життя людини, свободу волі, рівність і майнову самостійність учасників відносин.

2. Треба відзначити, що коментована стаття зазнала змін. Сьогодні вона існує в редакції Закону № 524-У від 22.12.2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України». Якщо в первісній редакції було закріплено, що норми ЦК застосовуються лише до майнових відносин членів сім'ї, які не врегульовані СК, то в новій редакції міститься інше правило: якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані СК України, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Це доповнення СК має принципово важливе значення. На рівні закону визнано, що норми цивільного законодавства можуть застосовуватися до регулювання не лише майнових, а й особистих відносин в сім'ї. Такий підхід є цілком виправданим. Дійсно, в ЦК України закріплені норми, що визначають загальний цивільно-правовий статус особи, основні особисті права людини, порядок охорони та захисту цих прав. ЦК України визначає сферу приватного існування людини в суспільстві, межі, які публічна влада не може перетинати за будь-яких обставин.

Сімейні права особи є окремою складовою загального цивільно-правового статусу. Тому, якщо певні особисті немайнові сімейні відносини не врегульовані СК України, то вони можуть бути врегульовані відповідними нормами ЦК України. Враховуючи єдину приватно-правову природу цивільних та сімейних відносин, можна стверджувати, що суперечностей між суттю цивільних та сімейних відносин не існує.

3. В коментованій статті закріплена загальна вказівка щодо можливості застосування до регулювання сімейних відносин норм ЦК України. Окрім цього в окремих бланкетних нормах СК України закріплюються відсилки до Цивільного кодексу. Так, відповідно до ЦК України обчислюються строки, встановлені в СК України (ст. 12 СК); застосовується позовна давність (ч. 2 ст. 2 °CК); здійснюється співвласниками розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 68 СК). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК). Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до ЦК України (ч. 6 ст. 75 СК). Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України (ст. 103 СК). Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 178 СК), неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до ЦК України (ч, 2 ст. 179 СК). Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ч. 3 ст. 243 СК); цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника встановлюються ЦК України (ч. 4 ст. 249 СК); опіка та піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК (ст. 25 °CК); особа також може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК України (ст. 251 СК).

4. Нерозривний зв'язок двох нормативних актів — Сімейного та Цивільного кодексів — знайшов свій прояв в процесі набрання ними чинності. Відомо, що прийнятий 10.01.2002 р. СК України мав набрати чинності з 1.01.2003 р. Однак пізніше Верховного Радою було прийнято рішення про відкладення цього терміну на один рік, та його «прив'язку» до ЦК України. Перенесення цієї дати на один рік мало серйозні підстави. Серед аргументів було зокрема те, що сімейні відносини регулюються не лише нормами СК, а й ЦК України. При вирішенні питань щодо майнових відносин подружжя, застосування позовної давності, визнання шлюбного договору недійсним, установлення опіки та піклування над дітьми мають застосовуватися норми ЦК. Посилання на нього містяться зокрема у статтях 8, 20, 71, 75, 103, 178, 179, 243, 249–251 СК. За цих обставин для запобігання виникненню прогалини в законодавстві, що негативно вплине на захист прав та свобод людини і громадянина через неможливість вирішення тих чи інших питань, які виникатимуть у сімейних відносинах, пропонується вводити в дію обидва Кодекси одночасно. У зв'язку з цим Законом № 407-ІУ від 26.12,2002 р. було постановлено, що Сімейний кодекс України набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін

1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

1. Згідно з ч. 1 коментованої статті учасники сімейних відносин можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором). Як вже підкреслювалося, договірне регулювання сімейних відносин визначається в якості однієї з основних засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК України). Визначаючи сімейне право як підгалузь цивільного права, сімейно-правові договори можна розглядати як окрему групу цивільно-правових договорів, що мають свою специфіку.

Сімейно-правовими можна вважати договори, що укладаються фізичними особами і спрямовані на встановлення, зміну або припинення сімейних прав та обов'язків. У зв'язку з цим не можна віднести до сімейно-правових усі без виключення договори, що закріплені в СК України. Так, договір про патронат має інший суб'єктний склад та особливу правову природу. Згідно із ст. 252 СК України сторонами договору про патронат є юридична особа — орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Орган опіки та піклування не набуває за цим договором сімейних прав та обов'язків. Більш того, по відношенню до другої сторони договору він має певні контролюючі функції, що не відповідає природі сімейно-правового договору.