Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

5. В житті може виникнути ситуація, коли особа не виконує своїх сімейних обов'язків. В СК України вперше проводиться поділ підстав невиконання особою своїх сімейних обов'язків в залежності від суб'єктивного фактора. На цій підставі розрізняються: а) ухилення особи від виконання свого сімейного обов'язку при наявності можливості його виконання; б) невиконання такого обов'язку в силу певних поважних причин — визнання особи недієздатною, психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини. В першому випадку мова йде про винну поведінку учасника сімейних відносин, коли особа ухиляється від виконання свого обов'язку, маючи усі можливості для такого виконання і розуміючи наслідки своєї протиправної поведінки. У другому випадку про вину зобов'язаної особи мова не йде, оскільки невиконання нею свого обов'язку має інші причини і не залежить від самої особи. Ці моменти мають принципове значення в процесі регулювання сімейних відносин.

Наприклад, в п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України вказано, що підставою позбавлення особи батьківських прав є ухилення матері або батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. В цьому випадку мова йде про винну поведінку матері або батька, які саме ухиляються від виховання дитини, хоча мають на це можливість. Однак ситуація може розгортатися і іншим чином. Наприклад, той батьків, хто проживає окремо від дитини, хоче виховувати дитину та спілкуватися з нею, однак він не може виконати свій обов'язок, оскільки другий з батьків створює перешкоди для спілкування з дитиною. За таких обставин не можна казати про ухилення матері/батька від виховання дитини. Невиконання батьківського обов'язку з виховання дитини має іншу природу. В силу прямого припису закону ця особа не вважатиметься такою, що ухиляється від виконання свого сімейного обов'язку (ч. 3 коментованої статті). Закон враховує це і передбачає для таких обставин абсолютно інші наслідки. Так, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то другий з батьків може звертатися до органів опіки та піклування або суду з позовом про усунення цих перешкод. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним (ст. 158, ч. 4 ст. 159 СК України).

6. Для виконання особою своїх сімейних обов'язків необхідна наявність у неї певного обсягу дієздатності, тобто здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 15 СК якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Це правило стосується таких учасників сімейних відносин, як батьки, усиновлювачі, опікуни, патронатні вихователі тощо. У разі визнання такої особи недієздатною, вона не може виконувати своїх обов'язків немайнового характеру — виховувати дитину, представляти та захищати її права та інтереси, звертатися до відповідних органів з заявою тощо.

Схожі наслідки виникають і в тому разі, коли особа не визнана в судовому порядку недієздатною, але в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або з іншої поважної причини не може виконувати свого сімейного обов'язку (ч. 3 коментованої статті). Хоча обов'язок особистого немайнового характеру цієї особи не припиняється, як в попередньому випадку, вона не визнається такою, що ухиляється від виконання свого обов'язку. Таким чином ця особа звільняється від застосування до неї негативних правових наслідків майнового характеру.

7. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не тягнути відповідних санкцій, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Це пояснюється тим, що на відміну від особистих, майнові обов'язки членів сім'ї можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших осіб. Тому закон (абз. 2 ч. 2 ст. 15 СК України) передбачає, що майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо мати дитини визнана судом недієздатною, її обов'язок щодо утримання дитини не припиняється, однак його виконання за рахунок матері буде здійснювати опікун. За таких обставин опікун фактично виконує дії самої підопічної зобов'язаної особи.

8. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків. Згідно із ч. 4 ст. 15 СК України такі наслідки можуть визначатися: а) нормами закону; б) договором сторін.

Так, СК України визначає цілу низку правових наслідків, що виникають у разі порушення учасниками сімейних правовідносин норм закону. Наприклад, якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів дитина може бути передана комусь із них (ч. 3 ст. 161 СК України). При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 7 °CК України). В СК України вперше передбачена можливість стягнення неустойки за невиконання сімейного обов'язку. Так, згідно із ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку окрім закону можуть визначатися за договором сторін. Подружжя зокрема може встановити у шлюбному договорі, що у разі невиконання його умов винна сторона буде зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані збитки, сплатити неустойку, передати певне майно тощо. Однак визначення наслідків порушення сімейних обов'язків в договорі має певні межі. Наприклад, сторони не можуть встановлювати в договорі умову, згідно з якою у разі порушення батьком свого аліментного обов'язку щодо дитини він буде позбавлений права на спілкування з дитиною.

Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: а) особистий характер, коли негативний вплив здійснюється на особисту сферу зобов'язаної особи; б) майновий характер, коли такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи. Так, батьки, які ухиляються від виконання свого обов'язку з виховання дитини можуть бути позбавлені батьківських прав. Правовими наслідками позбавлення батьківських прав особистого характеру є те, що особа: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною (ст. 166 СК України). Правовими наслідками позбавлення батьківських прав майнового характеру є те, що особа: 1) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 2) не може одержати в майбутньому майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування).

Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків

1. Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків.

1. Особа може стати матір'ю або батьком дитини і до досягнення нею повноліття. Закон враховує таку обставину і встановлює спеціальні правила щодо неповнолітніх батьків. Зокрема цивільне законодавство передбачає, що запис особи матір'ю або батьком дитини є підставою для надання неповнолітній особі за її заявою повної цивільної дієздатності. Згідно з законом надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, у а разі спору — судом і. 2 ст. 35 ЦК України). Це правило встановлюється у зв'язку з тим, що особа не може бути зареєстрована як мати або батько дитини у достатньо ранньому віці, їжа особа хоча і здатна мати дитину у біологічному сенсі, однак у психічному та вольовому аспектах може і не набути ще необхідних якостей, які дозволяли б їй бути повноправним учасником цивільно-правових відносин. Якщо неповнолітні мати або батько не подають заяви про надання їм повної цивільної дієздатності або суд вважає, що надання повної дієздатності не відповідає інтересам неповнолітніх батьків, то обсяг їх цивільної дієздатності не змінюється і неповнолітні батьки, як і до народження дитини, будуть мати неповну цивільну дієздатність. Обсяг такої дієздатності визначається ст. 32 ЦК України.

2. Якщо неповнолітня особа зареєструвала шлюб за правилами, встановленими в СК України (ст. ст. 22, 23 СК України), то вона автоматично набуває повної цивільної дієздатності. У випадку реєстрації шлюбу до народження дитини особа не повинна звертатися до органу опіки та піклування або до суду з заявою про надання їй повної цивільної дієздатності. Набуття повного обсягу цивільної дієздатності відбувається в силу прямого припису закону (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Таким чином, якщо у неповнолітньої особи, яка зареєструвала свій шлюб, народжується дитина, то правило ч. 1 ст. 35 ЦК України не діє. Така особа не повинна звертатися до органу опіки та піклування або до суду з заявою про надання їй повної цивільної дієздатності, оскільки вона вже її має.

3. Після набуття повної цивільної дієздатності неповнолітня мати або батько стають повноправними учасниками цивільних правовідносин. Незважаючи на свій вік, вони здатні своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатні своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (абз. 2 ч. 1 ст. 30 ЦК України). Дієздатні неповнолітні батьки можуть укладати будь-які правочини як у власних інтересах, так і в інтересах своїх дітей. Для їх укладення не потрібна згода батьків такої особи або дозвіл органу опіки та піклування.

4. В коментованій статті визначаються сімейно-правові наслідки народження дитини у неповнолітніх батьків. По-перше, в ній визначається коло зобов'язаних осіб — баба та дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім. Звертає на себе увагу, що коло зобов'язаних осіб є достатньо обмеженим. Мова йде лише про батьків неповнолітньої особи, яка записана матір'ю/батьком дитини, тобто про діда та бабу дитини. На інших членів сім'ї та родичів закон такого обов'язку не покладає, навіть якщо вони проживають разом з неповнолітніми батьками.

По-друге, встановлюється обов'язок баби та діда надавати неповнолітнім батькам дитини допомогу у здійсненні ними батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків. Разом з тим в законі чітко не визначено, про яку саме допомогу з боку діда та баби дитини йдеться у цьому випадку. Можна лише припустити, що це здійснення дій фактичного характеру (прогулянки з дитиною, допомога у нагляді за дитиною тощо). Про юридичний характер допомоги важко казати. Якщо неповнолітні мати або батько набули повної цивільної дієздатності, то вони самі набувають для себе цивільних прав та своїми діями здійснюють свої обов'язки. Якщо ж неповнолітні мати або батько не визнані повністю дієздатними, то їх батьки зобов'язані представляти їх інтереси, надавати згоду на вчинення ними правочинів та здійснювати інші дії, що передбачені законом (ст. ст. 32, 69, 71 ЦК України та інші).

Крім того, в СК України не передбачені наслідки невиконання батьками неповнолітніх дітей своїх обов'язків щодо надання їм допомоги. Тому ця норма не має необхідного юридичного навантаження. Вона закріплює правило морального, а не юридичного характеру.

5. В коментованій статті визначаються правовідносини за участю саме неповнолітніх батьків. Однак медицині відомі випадки народження дитини у батьків, які не досягли 14 років, тобто малолітніх. Можна припустити, що у разі необхідності ст. 16 СК України може застосовуватися і по відношенню до малолітніх батьків за аналогією закону.

Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків

1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених яшм Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.