Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. Ідею визнання категорії шкоди загальною, що стосується порушення і зобов’язань, і абсолютних прав, законодавець послідовно провести не зміг. У ст. 623 ЦК, що поширюється виключно на випадки порушення зобов’язань, йдеться про відшкодування збитків, а шкода не згадується взагалі. Зазвичай ст. 623 ЦК інтерпретують так, що вона формулює спеціальні правила, які виключають застосування до випадків порушення зобов’язань загальних правил ст. 22 ЦК про відшкодування шкоди.

Абстрактно розмірковуючи, можна стверджувати, що відповідні правила ст. 623 і ст. 22 ЦК співвідносяться як спеціальні і загальні, оскільки правила ст. 623 ЦК за змістом і гіпотези, і диспозиції є вужчими, ніж відповідні правила ст. 22 ЦК. Але якщо така кваліфікація названих правил (як загального і спеціального) робиться для наступного висновку про переважне застосування правил ст. 623 ЦК як спеціальних, то це буде помилкою. Відповідні правила ст. 22 і ст. 623 ЦК не є несумісними. Тому ст. 623 ЦК не виключає застосування відповідних правил ст. 22 ЦК. У статтях, що присвячені окремим видам зобов’язань, у відповідних випадках також використовується термін «збитки», що не виключає відшкодування в натурі шкоди, завданої порушенням зобов’язань, тобто застосування ст. 22 ЦК. І все ж законодавець і після того, як стосовно наслідків порушення зобов’язань став уживати термін «збитки», виявився непослідовним і став використовувати термін «шкода» стосовно порушення окремих видів зобов’язань. Тут не йдеться про випадки, коли законодавець спеціальними правилами про окремі види договорів відсилає до положень глави 82 ЦК (ст. 711, 721, 928 ЦК). Про відповідальність перевізника за шкоду («фактичну») йдеться у ч. 2 ст. 924 ЦК. Для норм інституту перевезення термін «шкода» є звичним (ст. 13 Закону «Про транспорт» [65]; ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77]. Новим є використання терміна «шкода» в інституті комісії (ст. 1021 ЦК).

4. У зв’язку з викладеним застосуванням терміна «шкода» стосовно порушення зобов’язань дещо утруднюється визначення сфери дії положень глави 82 Цивільного кодексу. За терміном «шкода» визначити сферу дії норм, що формулюються в главі 82 Цивільного кодексу, неможливо. Тож треба використовувати інший критерій. На нього вже непрямо зазначалося у коментарі до цієї статті: таким критерієм є поділ цивільних правовідносин і прав на абсолютні і відносні. Якщо через порушення відносних прав завдається шкода управненій особі, то застосовуються положення, що стосуються окремих видів зобов’язань, а також загальні положення про правові наслідки порушення зобов’язань, що формулюються в главі 51 Цивільного кодексу. Якщо ж шкода завдається через порушення абсолютних прав, то застосовуються законодавчі положення глави 82 Цивільного кодексу.

Залишається тільки розмежувати відносні та абсолютні правовідносини.

5. Викладене у попередньому пункті стосується і тих випадків, коли між певними особами існують зобов’язальні правовідносини і в результаті порушення зобов’язання настають наслідки, які законодавець визнав за необхідне підпорядкувати інституту відшкодування шкоди. Ідеться про шкоду, завдану товаром неналежної якості, переданим особі у власність на підставі договору купівлі-продажу (ст. 711 ЦК), про шкоду, завдану товарами, роботами, послугами неналежної якості (ст. 16 Закону «Про захист прав споживачів»), про шкоду, завдану товарами, які були передані за договором дарування та які мають особливі властивості, про які дарувальник не повідомив обдаровуваного, або недоліки (ч. 2 ст. 721 ЦК), про шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира (ст. 928 ЦК). У цих випадках порушенням зобов’язання порушуються не тільки зобов’язальні (відносні) права, а й абсолютні права. Проте, за загальним правилом, порушення абсолютних прав через порушення зобов’язання вважається таким, що не виходить за межі даного зобов’язання і може тягти застосування положень глави 82 Цивільного кодексу лише в порядку аналогії закону. Зокрема ці положення не підлягають застосуванню у разі порушення права власності через порушення зобов’язальних правовідносин щодо найму (оренди), підряду, перевезення, комісії, управління майном тощо. Слід також враховувати, що порушення абсолютних прав може виходити за межі існуючого між сторонами зобов’язання. У таких випадках існуюче зобов’язання не перешкоджає виникненню зобов’язання відшкодування шкоди.

6. До відносин відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я працівника чи смертю працівника в результаті нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, положення глави 82 Цивільного кодексу не застосовуються. Такі відносини регулюються Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112] та ст. 2371 КЗпП [17].

7. Термін «шкода» використовується в главі 82 Цивільного кодексу як родове поняття, що охоплює собою два види шкоди — майнову і моральну (моральна шкода визначається в п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК також як немайнова). Лише логічне тлумачення (врахування контексту) дає підставу для висновку, що під шкодою у певних випадках розуміється або тільки майнова шкода (як у ч. 2, 3, 4 ст. 1166 ЦК) або тільки моральна шкода (як у п. 1, 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК).

8. Зобов’язання відшкодування шкоди часто позначають як відповідальність. Це знайшло відображення і в заголовках ст. 1166, 1167 ЦК, в яких ідеться не про підстави виникнення зобов’язань відшкодування майнової і моральної шкоди, а про підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду. Можна було б стверджувати, що цивільно-правова відповідальність за майнову і моральну шкоду, завдану через порушення абсолютних прав, реалізується в зобов’язаннях відшкодування шкоди. Але слід враховувати, що законодавець ухилився від визначення поняття цивільно- правової відповідальності навіть у главі 51 Цивільного кодексу, що присвячена, зокрема, відповідальності. У назві цієї глави («Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання») йдеться і про наслідки порушення зобов’язання, і про відповідальність, що не дає будь-якої можливості для відмежування цивільно-правової відповідальності від інших наслідків порушення зобов’язання. За таких умов поняття цивільно-правової відповідальності значною мірою втрачає нормативне значення, принаймні для цілей тлумачення і застосування положень глави 82 Цивільного кодексу.

Разом з тим поняття цивільно-правової (цивільної) відповідальності зберігає певне нормативне значення. Так, у Законі «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» [142] йдеться про обмеження цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Ці обмеження є загальними, тому вони стосуються і майнової, і моральної шкоди, а моральна шкода не може стягуватись понад граничні розмірі відповідальності за ядерну шкоду. Це стосується і інших випадків, коли законодавчими актами встановлюються обмеження цивільної відповідальності особи за завдану шкоду.

Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

1. Хоч ст. 1166 ЦК і має заголовок «Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду», все ж основний зміст частини першої цієї статті складає логічно несуворе визначення поняття зобов’язання відшкодування шкоди (цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду). Це визначення за формою схоже з логічно несуворими визначеннями окремих видів договорів у підрозділі 1 «Договірні зобов’язання» розділу III «Окремі види зобов’язань» Книги п’ятої «Зобов’язальне право» Цивільного кодексу. Основний зміст цього визначення складають слова «майнова шкода... відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала». При тлумаченні цього законодавчого положення через його логічне перетворення виявляється правовий припис, який прямо випливає із нього та відповідно до якого особа, що завдала майнової шкоди іншій особі, зобов’язана цю шкоду відшкодувати.

2. Сторони зобов’язання відшкодування шкоди відповідно до термінології ст. 509 ЦК, в якій наводиться визначення поняття зобов’язання, можна визначити як боржника і кредитора, хоч у главі 82 Цивільного кодексу законодавець і уникає того, щоб використовувати ці терміни. Боржником у таких зобов’язаннях є особа, яка зобов’язана відшкодувати шкоду. Зазвичай боржником є особа, яка завдала шкоди. Але в численних випадках обов’язок відшкодувати шкоду спеціальними правилами покладається на іншу особу. Ці спеціальні правила підлягають переважному застосуванню перед загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК, що покладає обов’язок відшкодувати шкоду на особу, яка її завдала. Тож і боржником може бути або особа, що завдала шкоди, або особа, на яку покладено обов’язок відшкодувати шкоду, або обидві ці особи. Стосовно кредитора у зобов’язаннях відшкодування шкоди використовується термін «потерпілий» (наприклад, у ст. 1193, 1195 ЦК).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК можуть бути: кредитором — юридична або фізична особа, а боржником — «особа», що завдала шкоди. При тлумаченні поняття «особа» слід враховувати, що у Цивільному кодексі під особами розуміються фізичні і юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК). Звідси висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого сторонами зобов’язань відшкодування шкоди не можуть бути держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади. Цей правовий припис частково спростовується спеціальними положеннями Цивільного кодексу, якими обов’язок відшкодувати шкоду покладається на державу (ст. 1173 — 1176). У решті слід зробити висновок про те, що правовідносини, які виникають унаслідок заподіяння шкоди державою, Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою або державі, Автономній Республіці Крим чи територіальній громаді, у частині мети зобов’язань відшкодування шкоди логічно є тотожними. Це підтверджується також положеннями ст. 167 — 169 ЦК, відповідно до яких держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Тому відповідні положення глави 82 Цивільного кодексу застосовуються до відносин з участю держави, Автономної Республіки Крим і територіальних громад усупереч правовому припису, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 1166 ЦК, виявляються при тлумаченні висновком від протилежного та який не допускає участі у правовідносинах, на які поширюється чинність положень глави 82 Цивільного кодексу, держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад.

Зазначення в ч. 1 ст. 1166 ЦК про те, що майнова шкода відшкодовується «особою, яка її завдала», не може бути витлумачене у такий спосіб, що це виключає дію спеціальних правил, які покладають обов’язок відшкодування шкоди, завданої однією особою, на іншу особу. Такі правила повинні визначатись спеціальними правилами і підлягати переважному застосуванню, коли б вони встановлювали обов’язок відшкодування не тільки майнової, як ч. 1 ст. 1166 ЦК, а одночасно і моральної шкоди.

4. Лінгвістичне тлумачення ч. 1 ст. 1166 ЦК приводить до висновку про те, що текст цього законодавчого положення поділяється на дві частини сполучником «а також». Тому слова «неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю» можна віднести тільки до слів «особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи» і не можна відносити до слів «шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи». Цей висновок підтверджується і тією обставиною, що формулювання ч. 1 ст. 1166 ЦК до слів «а також» і після цих слів до слова «відшкодовується» є повністю самостійними (внаслідок використання на початку кожного із цих формулювань слів «шкода відшкодовується» і відсутності слів, які б вживались в одному із цих формулювань, а стосувались — обох). Слово «майнова», з якого починається ч. 1 ст. 1166 ЦК, не можна віднести до слів «шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи». А висновок про те, що під «шкодою, завданою майну фізичної або юридичної особи» розуміється майнова шкода, слід зробити шляхом врахування заголовку ст. 1166 ЦК, де йдеться про майнову шкоду, та логічного тлумачення цього законодавчого положення: майну не можна завдати іншої шкоди, крім майнової.

Отже, слова «неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю» не можна віднести до слів «шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи». За таких умов виникає запитання про те, чи завжди неправомірність рішень, дій або бездіяльності, якими завдана шкода, є умовою виникнення зобов’язань відшкодування шкоди? Стосовно майнової шкоди, завданої «особистим немайновим права фізичної або юридичної особи», поставлене запитання вирішується в ч. 1 ст. 1166 ЦК: ця шкода відшкодовується за умови, що вона завдана рішеннями, діями чи бездіяльністю, що мають ознаку неправомірності. Стосовно майнової шкоди, завданої «майну», на поставлене запитання слід дати таку відповідь.