Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Стаття 998. Недійсність договору страхування

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.

Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним судом з підстав, встановлених положеннями Цивільного кодексу щодо правочинів. Крім того, підлягають визнанню недійсними судом договори страхування, укладені після настання страхового випадку, передбаченого цим договором (незалежно від того, чи знали сторони про настання страхового випадку), а також ті договори страхування, об’єктом яких є майно, що підлягає конфіскації (незалежно від часу виникнення підстави для конфіскації). Зазначення в частині третій ст. 29 Закону «Про страхування» на те, що договір страхування визнається недійсним в судовому порядку, не виключає нікчемності таких договорів, якщо вона встановлена Цивільним кодексом.

2. Застосування до договорів страхування загальних наслідків недійсності правочинів, встановлених Цивільним кодексом, означає повернення страховиком страхувальникові отриманих страхових платежів. Страхувальник не зобов’язаний повертати страховикові вартість отриманої послуги, оскільки договір визнано недійсним і він ніякої послуги не отримував. Страхова виплата, здійснена страховиком на користь страхувальника, в разі недійсності договору страхування підлягає поверненню. Зазначення в ч. 2 ст. 998 ЦК на застосування наслідків недійсності правочинів, встановлених Цивільним кодексом, не виключає застосування ст. 208 ГК [31], якщо договір страхування кваліфікується як господарський.

Стаття 999. Обов’язкове страхування

1. Законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування).

2. До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

1. Розмежування добровільного і обов’язкового страхування пов’язане із значними труднощами. Зміст поняття обов’язкового страхування не розкривається ні в Цивільному кодексі, ні в Законі «Про страхування» [139]. Визначити обов’язкове страхування через поняття добровільного страхування також неможливо, оскільки добровільне страхування визначається як таке, яке здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком (частина перша ст. 6 Закону «Про страхування»), а обов’язкове страхування також не виключає укладення договору. Інші ознаки обов’язкового страхування в Законі також не наводяться.

2. Із ст. 7 Закону «Про страхування», інших положень Цивільного кодексу та інших законів, що покладають на осіб обов’язок здійснити страхування, слід зробити висновок про те, що в ст. 5, 7 названого Закону під обов’язковим страхуванням розуміється таке страхування, яке є обов’язковим для страхувальників в публічно- правових відносинах, а порушення цього обов’язку тягне відповідні публічно-правові санкції, зокрема анулювання ліцензії відповідно до ст. 21 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [119]. Отже, заборона здійснення обов’язкових видів страхування, яка встановлена частиною другою ст. 5 Закону «Про страхування», не виключає чинності положень актів цивільного законодавства, які прямо чи опосередковано покладають на учасників цивільних правовідносин обов’язок одного із учасників цих відносин перед іншим страхувати предмет цих правовідносин, хоч обов’язковість страхування щодо таких випадків Законом «Про страхування» не встановлена. Йдеться про такі положення: 1) ч. 1 ст. 696 ЦК, відповідно до якої договорами може бути встановлений обов’язок покупця або продавця страхувати товар; 2) ч. 2 ст. 771 ЦК, відповідно до якої договором або законом може бути встановлений обов’язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм; 3) ч. 2 ст. 13 Закону «Про фінансовий лізинг» [170], відповідно до якої законом або договором може бути передбачена обов’язковість страхування предмета лізингу або ризиків, пов’язаних з виконанням договору лізингу; 4) ч. 1 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» [68], відповідно до якого істотною умовою договору оренди є страхування орендарем взятого ним в оренду майна; 5) ч. 1 ст. 802 ЦК, формулювання якої «страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем» слід тлумачити як обов’язок наймодавця укласти відповідний договір страхування із страховиком; 6) ч. 3 ст. 967 ЦК, яка покладає на ломбард обов’язок страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки; 7) ч. 1 ст. 881 ЦК, яка покладає на підрядника обов’язок укласти договір страхування об’єкта будівництва або комплексу робіт, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду; 8) частини другої ст. 54 Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні» [147], відповідно до якої зернові склади зобов’язані застрахувати заставне зерно, що прийняте на зберігання, від ризиків випадкової загибелі або ушкодження протягом п’яти днів з моменту його прийняття на зберігання за рахунок поклажодавця.

3. За межі обов’язкового цивільно-правового страхування виходить загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке здійснюється на підставі законів «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» [125], «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112], «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [114], «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [161]. На ці відносини чинність актів цивільного законодавства не поширюється. Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування [92] має бути введене загальнообов’язкове державне медичне страхування як вид соціального страхування. На цей час відповідний закон не прийнято.

4. Законом «Про страхування» в редакції від 4 жовтня 2001 р. за межі обов’язкового цивільно-правового страхування виведене державне обов’язкове особисте страхування за рахунок коштів Державного бюджету наступних категорій осіб: 1) працівників прокуратури (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов державного обов’язкового особистого страхування працівників прокуратури [240]); 2) військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори (їх страхування здійснюється відповідно до Умов державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум [241]); 3) посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов обов’язкового державного соціального страхування посадових осіб державного архітектурно-будівельного контролю [256]); 4) працівників державної лісової охорони (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов обов’язкового державного страхування працівників державної лісової охорони [258]); 5) посадових осіб органів Державної податкової служби (їх страхування здійснюється згідно з Порядком та умовами державного особистого страхування посадових осіб Державної податкової служби [250]); 6) службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов державного обов’язкового страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів [241]); 7) посадових осіб Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальних органів (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку та умов обов’язкового державного страхування посадових осіб Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальних органів [262]); 8) медичних і фармацевтичних працівників установ і організацій, що фінансуються із Державного бюджету (їх страхування здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку та умов обов’язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, і переліку категорій медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції» [284]); 9) службових осіб державної контрольно-ревізійної служби (їх страхування здійснюється на підставі Порядку і умов державного особистого страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні [243]); 10) народних депутатів (їх страхування здійснюється згідно з Умовами обов’язкового державного страхування життя і здоров’я народних депутатів України та порядком виплати їм і членам їхніх сімей страхових сум [246]); 11) суддів (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку і умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів [247]); 12) державних виконавців (їх страхування здійснюється відповідно до Порядку і умов обов’язкового державного страхування державних виконавців [281]). Державне обов’язкове особисте страхування працівників митних органів взагалі скасоване. Замість цього Кабінет Міністрів затвердив Порядок здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов’язаної з виконанням ними службових обов’язків [328].

5. Чинність актів цивільного законодавства поширюється на обов’язкове особисте страхування, яке здійснюється не за рахунок Державного бюджету, а за рахунок інших джерел, зокрема, на: 1) медичних і фармацевтичних працівників (на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків або захворювання на інфекційні хвороби, яке (захворювання) пов’язане з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (ч. 2, 19 ст. 7 Закону «Про страхування» [139]); 2) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (п. З частини першої ст. 7 Закону «Про страхування»). Працівники Державної пожежної охорони підлягають обов’язковому державному особистому страхуванню відповідно до правил про страхування осіб рядового, начальницького і вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (п. 32 Положення про Державну пожежну охорону); 3) страхування спортсменів вищих категорій (п. 4 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування»); 4) страхування життя і здоров’я працівників ветеринарної медицини (п. 5 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування»).

6. Пункт 1 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» відносить до обов’язкових видів страхування медичне страхування. Безумовно, тут не мається на увазі загальнообов’язкове державне медичне страхування, передбачене Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У цілому поняття медичного страхування є невизначеним. Тому п. 1 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» слід визнати таким, що не формулює норми прямої дії, а медичне страхування є обов’язковим, якщо воно встановлюється законодавством. Зокрема, Порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, встановлює обов’язкову наявність у іноземних громадян на момент отримання в’їзної візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, виданого Державною страховою компанією України.

7. Пункт 2 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» визнає обов’язковим особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків. Більш конкретні правила з цього приводу встановлені ст. 25 Закону «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» [94]. Права, встановлені для даної категорії застрахованих цією статтею, поширюються і на медичних і фармацевтичних працівників, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету. Але на такі відносини не поширюються норми цивільного права. На виконання цих законів Кабінетом Міністрів прийнято постанову «Про затвердження Порядку та умов обов’язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, і переліку категорій медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції» [284].

8. Пункт 3 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» визнає обов’язковим особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд). Страхувальником цієї категорії осіб визнаються юридичні особи, які утримують підрозділи відомчої або місцевої пожежної охорони або створюють добровільні пожежні дружини (команди). У відповідних випадках страхувальником може бути виконком місцевої ради, а страхові платежі сплачуються за рахунок бюджету. Страховиком у правовідносинах щодо цього виду обов’язкового страхування є акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» або інша страхова компанія, що отримала відповідну ліцензію (п. 2 Положення про порядок і умови обов’язкового особистого страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд).

9. Обов’язкове страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини передбачене п. 5 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування». Відповідно до ст. 7 Закону «Про ветеринарну медицину» [193] джерелом сплати страхових платежів в будь-якому разі не можуть бути бюджетні кошти. Застрахованими за цим видом обов’язкового страхування є лікарі, фельдшери, техніки ветеринарної медицини, які здійснюють діагностичні, профілактичні, оздоровчі, лікувальні роботи у тваринництві, ветеринарно-санітарну експертизу тваринницької продукції та надають інші послуги власникам тварин (п. 2 Умов обов’язкового страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини [248]).