Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

1. Стаття 991 ЦК встановлює досить широкий перелік підстав, які дають право страховикові на односторонню відмову від виконання зобов’язання щодо здійснення страхової виплати. Такою підставою в п. 1 ч. 1 ст. 991 ЦК називається здійснення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, дій, спрямованих на настання страхового випадку. При цьому не має значення, настав страховий випадок унаслідок цих дій чи інших обставин. Встановлюються умови, за яких страховик не може відмовити у здійсненні страхової виплати, хоча б страхувальник (інша названа особа) і здійснив дії, спрямовані на настання страхового випадку.

2. Страховик вправі відмовити у здійсненні страхової виплати, якщо умисний злочин, вчинений страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, «призвів до страхового випадку». Взяте в лапки формулювання слід розуміти як наявність причинного зв’язку (не тільки прямого чи безпосереднього) між діями, які кваліфікуються як злочин, та страховим випадком.

3. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 991 ЦК надання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку позбавляє страхувальника права на отримання страхової виплати, хоча б ці дії страхувальника і не вплинули на нормальний хід подій.

4. Одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, позбавляє страховика прав, передбачених ст. 993 ЦК. Тому в таких випадках страховикові надається право відмовити страхувальникові у здійсненні страхових виплат. Слова «збитків за договором майнового страхування» (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК), «збитків за майновим страхуванням» (п. 4 частини першої ст. 26 Закону «Про страхування» [139]) слід розуміти так, що йдеться про збитки, які відповідно до договору страхування підлягали відшкодуванню в межах страхових правовідносин.

5. Буква закону має поважатись, хоча б вона і була суворою, якою є п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК. Незалежно від наслідків, які спричинили дії страхувальника, зазначені в цьому пункті, здійснення цих дій дає страховикові право відмовити у здійсненні страхової виплати.

Стаття 992. Відповідальність страховика

1. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

1. Стаття 992 ЦК має заголовок «Відповідальність страховика». Але немає підстав стверджувати, що відповідальність страховика обмежується тим видом відповідальності, про який йдеться у цій статті. Страховик несе відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК, ст. 229 ГК [31] (якщо договір є господарським), ст. 623 ЦК. Страховик несе відповідальність перед страхувальником у вигляді Відшкодування моральної шкоди на підставі загального правила ч. 1 ст. 23 ЦК. Разом з тим необхідно враховувати, що строк здійснення страхової виплати, як правило, законодавством не встановлюється, а має встановлюватись договором (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК; п. 3 частини першої ст. 20 Закону «Про страхування»). Тому за відсутності у договорі такої умови строк виконання страховиком обов’язку здійснити страхову виплату слід вважати невизначеним, а строк виконання при цьому має визначатись відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК.

2. Відповідно до ст. 992 ЦК страховик зобов’язаний сплатити неустойку «у разі несплати... страхової виплати...». Пункт 3 частини першої ст. 20 Закону «Про страхування» також встановлює, що страховик має сплатити неустойку (штраф, пеню), встановлену договором, за несвоєчасне здійснення страхової виплати.

Із цих законодавчих положень випливає і методом логічного доповнення нормативного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого розмір неустойки, в тому числі пені, в таких випадках не обмежується. Але цей правовий припис не може застосовуватись до правовідносин, на які поширюється чинність ч. 2 ст. 343 ГК і Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» [80].

3. Безпосередньо законом розмір пені за прострочення виплати страхового відшкодування встановлений стосовно страховиків, які прострочили виплату за договором про страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цей розмір складає подвійну облікову ставку Національного банку (ч. 37.2 ст. 37 Закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [179]).

Стаття 993. Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки