Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

30. Відповідно до п. 31 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» обов’язковому страхуванню підлягає відповідальність суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну. Підкреслимо, що тут йдеться про страхування цивільної відповідальності, яку суб’єкт туристичної діяльності несе перед туристом на підставі ст. 32, 33 Закону «Про туризм» [171] та положень Цивільного кодексу. У ст. 16 Закону «Про туризм» йдеться про обов’язкове страхування туристів (медичне та від нещасного випадку), яке має здійснювати суб’єкт туристичної діяльності шляхом укладення договорів із страховиками. Ця стаття виходить за межі того розуміння обов’язкового страхування, яке випливає із ст. 5 та 7 Закону «Про страхування». Межі відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну, яка (відповідальність) підлягає обов’язковому страхуванню, законодавством не встановлені.

31. Пункт 32 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» передбачає обов’язкове страхування відповідальності морського судновласника. Більш розгорнені правила про ці види обов’язкового страхування на цей час відсутні.

32. Відповідно до п. 33 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» [139] здійснюється обов’язкове страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

33. Відповідно до п. 34 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» обов’язковому страхуванню підлягає відповідальність виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам.

Нормативно-правові акти щодо цього виду обов’язкового страхування не приймались.

34. Законом «Про іпотеку» [156] частина перша ст. 7 Закону «Про страхування» була доповнена п. 35, відповідно до якого обов’язковому страхуванню від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування підлягає предмет іпотеки. Відповідно до ст. 8 Закону «Про іпотеку» страхування предмета іпотеки здійснюється іпотекодавцем, якщо інше не передбачено договором.

35. Відповідно до п. 38 — 39 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» здійснюється обов’язкове страхування будівельно-монтажних робіт забудовником відповідно до Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [157], а також обов’язкове страхування майнових ризиків за договором про участь у фонді фінансування будівництва відповідно до Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Нормативно-правові акти щодо цього виду обов’язкового страхування не приймались.

36. Відповідно до п. 40 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» обов’язковому страхуванню підлягає майно, яке передане в концесію. Обов’язок укладення договору страхування із страховиком несе концесіонер. Страхування здійснюється на користь того учасника концесійного договору, який несе ризик випадкової загибелі або пошкодження об’єкта концесії (цей ризик несе концесіодавець, якщо інше не встановлено концесійним договором) (ст. 22 Закону «Про концесії [110]). Концесіонер при укладенні договору страхування із страховиком повинен виконати умови, встановлені концесійним договором стосовно страхової суми.

37. Згідно з п. 41 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» здійснюється обов’язкове страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров’ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів. Більш розгорнені правила про ці види обов’язкового страхування на цей час відсутні.

38. Пункт 42 частини першої ст. 7 Закону «Про страхування» передбачає здійснення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт. Нормативно-правові акти щодо цього виду обов’язкового страхування не приймались.

ГЛАВА 68 ДОРУЧЕННЯ

Стаття 1000. Договір доручення

1. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

2. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

1. Предмет договору доручення — це певні юридичні дії, які повірений зобов’язується вчинити від імені і за рахунок довірителя. Поняття юридичних дій є більш широким, ніж правочин. Тому наведене визначення предмета договору доручення дає можливість повіреному на підставі договору доручення вчиняти юридичні дії від імені довірителя в державних органах (наприклад, на підставі такого договору повірений може діяти від імені довірителя у відповідних державних органах при технічному огляді автомобіля). Однак в подальшому тексті ч. 1 ст. 1000 ЦК йдеться уже про правочин, вчинений повіреним, який (правочин) створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Можна було б стверджувати, що цей текст не виключає здійснення в силу договору доручення інших юридичних дій. І таке тлумачення було б правильним. Але ж визначення предмета договору доручення в ч. 1 ст. 1000 ЦК повністю погоджується з визначенням представництва в ч. 1 ст. 237 ЦК, відповідно до якого в правовідносинах щодо представництва представник зобов’язаний або має право «вчиняти правочин» від імені сторони, яку він представляє.

Незважаючи на однаковий підхід ч. 1 ст. 237 і ч. 1 ст. 1000 ЦК до визначення предмета представництва і договору доручення, який (підхід) обмежує предмет відповідних правовідносин, спеціальні положення законодавчих актів побічно допускають встановлення обов’язку повіреного здійснювати не тільки правочини, а і інші дії, допускають оформлення довіреністю таких повноважень представника. Йдеться про визнання можливості участі в цивільному процесі як представників сторін і третіх осіб інших осіб, допущених судом, який розглядає справу, до представництва в даній справі (п. б ст. 112 ЦПК [33]). Повноваження цих («інших») осіб підтверджуються, зокрема, довіреністю (п. 5 частини першої ст. 113 ЦПК). Ще більш широкі можливості для представництва в суді передбачає ст. 28 ГПК [20]. Передбачено представництво від імені потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальному процесі (ст. 52 КПК [16]). У всіх названих випадках підставою представництва може бути договір доручення, а на відносини сторін поширюється чинність ст. 1000 — 1010 ЦК.

2. Поряд з юридичними діями повірений може прийняти на себе обов’язок здійснювати фактичні дії. Останні можуть бути такими, що не можуть відокремлюватись від юридичних дій, а можуть бути і такими, що відокремлюються. Так, якщо представник в силу договору доручення та на підставі довіреності має отримати певну річ у третьої особи та передати її довірителю, то фактичні дії щодо отримання речі, огляду її стану, зберігання впродовж певного часу, передання її довірителю не можна відділити від юридичних дій щодо отримання речі у третьої особи. В іншому випадку можна буде стверджувати, що повірений може отримати річ та викинути її. Відносини між довірителем і повіреним у таких випадках не виходять за межі зобов’язання доручення.

Поряд з названими вище діями на повіреного може бути покладено обов’язок здійснити перевезення отриманої у третьої особи речі. Зобов’язання щодо перевезення виходить за межі зобов’язання доручення. І якщо на повіреного покладається обов’язок здійснити перевезення, договір слід вважати змішаним (ч. 2 ст. 628 ЦК), що породжує два зобов’язання, на кожне із яких поширюються різні правові норми. Змішаним буде і договір, відповідно до якого повірений візьме на себе не тільки обов’язок здійснити купівлю-продаж квартири для довірителя, а і до того вивчити кон’юнктуру ринку та підібрати найбільш фінансово прийнятний варіант купівлі. Від договору доручення в частині здійснення юридичних дій довіритель чи повірений можуть відмовитись в будь-який час або з дотриманням встановленого строку (ч. 2, 3 ст. 1008 ЦК). Від виконання решти зобов’язання, яке виникло на основі договору доручення, хоч би він і мав назву тільки договору доручення, повірений вправі відмовитися за умови додержання відповідних спеціальних правил про розірвання договору про надання послуг (ст. 907).

3. Частина 2 ст. 1000 ЦК допускає встановлення виключного права повіреного на вчинення від імені довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. Можуть також встановлюватись строк такого доручення та територія, в межах якої діє виключне право повіреного. Це дає повіреному певні гарантії на право діяти від імені довірителя. Але ж і в таких випадках не виключається право довірителя в будь-який час відмовитись від договору (ч. 2 ст. 1008 ЦК). Отже, відповідні зобов’язання довірителя можуть бути припинені в будь-який час.

Стаття 1001. Строк договору доручення