Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

16. Також згодом, після одержання від відчужувана матеріальних цінностей в певних випадках може бути виявлена невідповідність їх умовам договору і вимогам нормативно-правових актів щодо якості. Порядок приймання матеріальних цінностей за якістю регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю [408]. Ця Інструкція з урахуванням ст. 271 ГК [42], п. 45 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [405] та п. 31 Положення про поставки товарів народного споживання [406] підлягає застосуванню, якщо продукція або товари передаються за договором поставки. У решті випадків застосовується ст. 680 ЦК. Зазначена Інструкція встановлює численні, найчастіше чисто формальні вимоги до порядку приймання та змісту актів приймання продукції та товарів за якістю. Порушення цих вимог означає, що неналежне виконання боржником зобов’язання не посвідчене відповідно до вимог законодавства, а кредитор позбавляється прав, яких він міг би набути в разі складання акта приймання продукції або товарів за якістю відповідно до встановлених вимог.

17. Спеціальні правила встановлені щодо фіксування фактів неналежного виконання зобов’язань, на які поширюється дія Правил користування електричною енергією для населення [295]. У разі порушення електропостачальником умов договору передбачене складання акта-претензії за типовою формою. А в разі неприбуття в погоджений термін представника електропостачальника або відмови його від підписання акта-претензії, акт-претензія визнається дійсним, якщо його підписали не менш ніж три споживачі, які проживають у даному будинку, або споживач і виборна особа будинкового, вуличного, квартального комітету чи іншого органу самоорганізації населення (примітка до Типового акта-претензії).

18. При виявленні факту незбереження вантажу під час перевезення (недостачі, зіпсуття, пошкодження вантажу) факт неналежного виконання посвідчується суворо відповідно до встановлених законодавством правил. Порушення цих правил позбавляє вантажоодержувача (у відповідних випадках — вантажовідправника) права вимагати відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язання з перевезення.

Приймання вантажів від органів морського транспорту повинне провадитися відповідно до ст. 165, 166 КТМ [34], а незбереження вантажу під час перевезення засвідчується складанням комерційного акта (п. З частини першої ст. 379, ст. 381 КТМ). Обставини, що свідчать про неналежне виконання зобов’язання залізничного перевезення (про незбереження вантажу), засвідчуються шляхом складання комерційного акта та у необхідних випадках — акта загальної форми (ст. 129 СЗ [288]; п. 2.3 Правил складання актів [340]). Неналежне виконання зобов’язання по перевезенню вантажів внутрішнім водним транспортом (незбереження вантажу під час перевезення) має бути посвідчене відповідно до ст. 101 СВВТ [403] та оформлене комерційним актом (ст. 215, 219 СВВТ). На автомобільному транспорті незбереження вантажу має бути посвідчене відмітками на всіх примірниках товарно-транспортної накладної, а при необхідності — актом (п. 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні [325]), підписаним водієм транспортного засобу і представником вантажоодержувача. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну про недостачу, зіпсуття або пошкодження вантажу акт складається з участю представника незаінтересованої організації (п. 15.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні). У решті випадків при прийманні вантажу від підприємств автомобільного транспорту повинні дотримуватися правила Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю.

19. Факт виконання підрядником окремих етапів будівельних робіт посвідчується актами встановленої форми, що підписуються замовником і підрядником. Крім того, передбачене приймання закінчених будівництвом об’єктів державними приймальними комісіями (п. 3 Положення про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів [313]). У разі відмови однієї із сторін від підписання акта передання робіт підрядником і прийняття їх замовником акт може бути підписаний без участі цієї сторони, про що зазначається в акті. Стороні, що не брала участі в підписанні акта, надається право вимагати визнання його недійсним.

Таку вимогу суд може задовольнити, якщо відмова від підписання є обґрунтованою. Це правило ч. 4 ст. 882 ЦК не виключає пред’явлення підрядником, в тому числі у суді, вимоги про примушення замовника до виконання обов’язку прийняти виконані роботи. Дефекти в роботах, виконаних за договором будівельного підряду (підряду на капітальне будівництво), виявлені протягом гарантійного строку, повинні посвідчуватися двостороннім актом замовника (експлуатуючої організації) та підрядника.

20. Відмова в акцепті переказного векселя або в платежі має бути посвідчена актом, що складається в публічному порядку (ст. 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Протест у неплатежі вчиняється в нотаріальному порядку (ст. 92 Закону «Про нотаріат» [75]). Без вчинення протесту не допускається пред’явлення вимог до осіб, зобов’язаних за векселем. Встановлені гранично тверді вимоги до строків, протягом яких можливе вчинення протесту в неакцепті або в неплатежі за векселем. Протест у неакцепті повинен бути вчинений у строки, встановлені для пред’явлення векселя до акцепту. Якщо перше пред’явлення векселя до акцепту мало місце в останній день строку, протест може бути вчинений у день, коли вексель підлягає оплаті або в один із двох наступних робочих днів (п. 3 ст. 2 Закон «Про обіг векселів в Україні» [170]). Протест у неплатежі переказного векселя строком на певний день або протягом певного часу від складення чи пред’явлення векселя повинен бути вчинений в один із двох робочих днів, які йдуть за днем, у який вексель повинен бути оплачений.

21. Оформлення актів здачі-приймання за встановленою формою на посвідчення виконання зобов’язань передбачено Положенням про формування і виконання Національної програми інформатизації. Встановлено також, що датою виконання зобов’язань виконавцем за контрактом є дата затвердження замовником акта здачі-приймання (Порядок організації та виконання робіт за контрактами (договорами) — додаток 4 до Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації [290]).

22. Законодавство не встановлює вимоги про обов’язкове посвідчення документом, що підписується сторонами договору, факту одержання послуг, які надаються постійно протягом встановленого договором часу, якщо тариф, за яким провадиться оплата послуг, не допускає диференціації розміру оплати в залежності від інтенсивності користування послугами. Так, передання наймодавцем (орендодавцем, лізингодавцем) об’єкта найму (оренди, лізингу) наймачеві (орендареві, лізингоодержувачеві) на встановлений договором строк не вимагає щомісячного чи щоквартального складання акта про надання послуги. Не вимагає складання такого акта надання комунальних послуг, якщо не використовуються відповідні прилади обліку, і сума плати за послуги в кожному розрахунковому періоді не змінюється.

Якщо ж оплата послуг провадиться з урахуванням інтенсивності користування послугою (частоти, тривалості користування послугами протягом певного періоду часу, кількості одержаної енергії, води тощо), виникає необхідність підписання сторонами договору документа, що підтверджує факт одержання послуги. Часто це неможливо або організаційно недоцільно. Зокрема, надання послуг електрозв’язку (міжміського, міжнародного, мобільного телефонного зв’язку) обліковується підприємством зв’язку за допомогою сучасної електронної техніки. Навряд чи доцільним було б за таких умов установлювати правило про необхідність щомісячного підписання підприємством зв’язку та абонентом відповідних актів. З іншого боку, явно недостатнім є пред’явлення підприємством зв’язку в разі спору в суді рахунків на оплату, що направляються абонентам. У подібних випадках повинні бути представлені підписані відповідними посадовими особами підприємства зв’язку документи первинного обліку, в яких відображаються дані про обсяг наданих послуг. Крім того, доцільно було б встановлювати в договорах, що одержувачеві послуги (абоненту) надається право оскаржити факт одержання послуг та їх обсяг протягом певного строку після одержання від того, хто надає послугу, рахунку на оплату (з додатком до нього у відповідних випадках документів, які містять конкретні дані про асортимент і кількість послуг). Варто було б також передбачати, що у випадках, якщо одержувач послуги не оскаржив факт одержання послуг протягом встановленого строку, асортимент і обсяг послуг вважаються підтвердженими тим, хто одержує послугу.

23. Документи первинного обліку, що посвідчують факти виконання зобов’язань (факти неналежного виконання зобов’язань) мають одночасно і цивільно (приватно)- правове, і публічно-правове значення. Вони повинні зберігатися підприємствами, установами, організаціями протягом трьох років, якщо інший строк не встановлений законодавством (ч. З ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [137]). При виникненні суперечностей, спорів, слідчих і судових справ вони підлягають зберіганню до винесення остаточного рішення. Це передбачено ст. 315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів [328].

ГЛАВА 49 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

§ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов’язання

1. Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

1. Цивільне законодавство України не визначає поняття способів (видів, заходів) забезпечення виконання зобов’язань, не формулює розгорнених загальних правил, що стосувалися б усіх можливих способів (видів, заходів) забезпечення виконання зобов’язань. У ч. 1 ст. 546 ЦК називаються шість способів забезпечення виконання зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Частина 2 ст. 546 ЦК передбачає можливість встановлення інших видів забезпечення виконання зобов’язань лише договором або законом. Однак відсутність розгорнених загальних правил, що регулюють відносини з приводу забезпечення виконання зобов’язань, відсутність нормативного визначення способів забезпечення виконання зобов’язань означає, що правові конструкції, які спрямовані на забезпечення виконання зобов’язань, але виходять за межі ст. 546 ЦК, можуть встановлювати будь-які державні органи, що одержали правотворчі повноваження, в межах цих повноважень. Враховуючи це, немає підстав заперечувати чинність норм не лише законів, а й під- законних актів, якими встановлюються спеціальні правові конструкції, покликані забезпечити виконання відповідних зобов’язань тільки на тій підставі, що ст. 546 ЦК не передбачає можливості встановлення підзаконними актами способів забезпечення виконання зобов’язань. Такі правила мають чинність, оскільки ними встановлюються спеціальні правові конструкції, а не способи забезпечення виконання зобов’язань, як вони розуміються в ст. 546 ЦК.

2. Стаття 20 Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [151] надає бібліотекам право самостійно в порядку, встановленому їх статутами (положеннями), визначати при наданні користувачам бібліотеки документів (під ними розуміються насамперед книги) розмір коштів, що повинні передаватися бібліотеці як забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення одержаних у бібліотеці документів (у випадках, передбачених правилами користування бібліотеками). Тут законодавець, діючи в межах своїх повноважень, встановив спеціальний вид забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. Однак у Міністерстві культури і мистецтв викладені правила зрозуміли як встановлення окремого виду застави. У цьому зв’язку була розроблена і затверджена Інструкція про порядок застосування в бібліотеках України грошової застави за особливо цінні книги та об’єкти користування [332]. Слово «застава» вживається не тільки в заголовку цієї Інструкції. В її тексті містяться посилання на те, що вона розроблена не тільки відповідно до Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (що не викликає зауважень), але й відповідно до Закону «Про заставу» [64]. Тим часом, зміст названої Інструкції свідчить про те, що правотворчий орган не вважає за можливе керуватися Законом «Про заставу» при одержанні бібліотеками коштів на забезпечення повернення одержаних у бібліотеці документів. Висувати такі вимоги було б недоцільно, оскільки застава передбачає додержання вимог щодо форми та змісту договору, а головне — процедури звернення стягнення на заставлене майно. Тому слід зробити висновок про те, що в частині посилань на Закон «Про заставу» [64] названу Інструкцію [332] варто визнати такою, що не відповідає Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [151] і не має чинності. В іншій частині Інструкцію слід визнати такою, що встановлює механізм реалізації ст. 20 Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу», яка передбачає спеціальний вид забезпечення цивільно-правових зобов’язань.

Відповідно до Інструкції кожна бібліотека самостійно визначає особливо цінні книги, що видаються під забезпечення. До книг, які можуть видаватися під забезпечення, відносяться книги, що є в обмеженій кількості примірників, а також книги високої вартості. Згода на одержання книги під забезпечення має бути підтверджена підписом користувача бібліотеки — фізичної особи або юридичної особи (її органу чи іншої особи, на ім’я якої видана довіреність). На підтвердження одержання грошей бібліотека видає користувачеві квитанцію. Розмір забезпечення встановлює бібліотека. Грошове забезпечення повертається користувачеві після здачі одержаних у бібліотеці документів.

Грошове забезпечення зараховується на спеціальний рахунок бібліотеки, якщо книгу не повернули і робота з її повернення не дала результату. Можлива також заміна книги новою (такою ж чи рівноцінною) або копією. При неможливості здійснити таку заміну «провадиться кратне грошове відшкодування її реальної вартості», розмір якого визначається бібліотекою в залежності від цінності видання (п. 2.12 Інструкції), за рахунок грошового забезпечення. Викладене правило дещо відходить від ст. 23 Закону «Про бібліотеку і бібліотечну справу», відповідно до якої «відшкодовується ринкова вартість (втрачених книг. — Авт.) у розмірах, встановлених правилами користування бібліотекою» (правила затверджуються самою бібліотекою на основі типових правил).