Розділ «КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА»

Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об’єкт права власності

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

3. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

1. Визнаючи землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, ст. 373 ЦК передбачає, що право власності на земельні ділянки (на землю) набувається та здійснюється відповідно до закону. Для порівняння зазначимо, що за загальними правилами ст. 328 ЦК право власності (на будь-який об’єкт) виникає з підстав, не заборонених законом, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлено судом.

2. При застосуванні положень глави 27 Цивільного кодексу «Право власності на землю (земельну ділянку)» належить ураховувати, що Земельним кодексом [38] установлюються численні спеціальні правила щодо власності на землю. Положення Цивільного кодексу, що регулюють земельні відносини, переважно є загальними, що не можуть застосовуватись усупереч правилам спеціальним.

3. У ст. 79 Земельного кодексу більш детально та чітко, ніж у ч. 3 ст. 373 ЦК, визначається земельна ділянка як об’єкт права власності. Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення відповідно до цільового призначення земельної ділянки житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ч. 2 ст. 79 ЗК).

4. Як і будь-який об’єкт права власності, земельна ділянка може використовуватись її власником на свій розсуд. Але встановлюється і обмеження: власник має право використовувати земельну ділянку лише за її цільовим призначенням. Цільове призначення земель здійснюється перш за все віднесенням земель до категорій відповідно до ст. 19 ЗК. Але цим не вичерпується визначення цільового призначення земель. Так, у цій статті зазначається про землі сільськогосподарського призначення як про одну із категорій земель. Але в ч. 3 ст. 22 ЗК передбачається передання у власність земель сільськогосподарського призначення для таких більш конкретних цілей як ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. На цільове призначення земельної ділянки вказується в рішенні про її передання у власність та в Державному акті на право власності на землю. Відступлення від належно визначеного цільового призначення земельної ділянки є правопорушенням і може тягти навіть припинення у встановленому порядку права власності на земельну ділянку (п. «а» ст. 143 ЗК).

5. Використання всього, що знаходиться під та над земельною ділянкою, — це за загальним правилом є правом власника земельної ділянки. Але ж при цьому він повинен не порушувати права інших осіб та додержуватись установлених обмежень. Зокрема, власникові надається право використовувати на земельній ділянці загально- поширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі (ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу). Але ж установлюється, що корисні копалини власник земельної ділянки вправі добувати глибиною розробки до двох метрів, а прісні підземні води — до 20 метрів (ст. 23 Кодексу про надра [33]).

Стаття 374. Суб’єкти права власності на землю (земельну ділянку)

1. Суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

2. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.

3. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.

4. Права та обов’язки суб’єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

1. Як і ст. 80 Земельного кодексу [38], ст. 374 ЦК визнає суб’єктами права власності на землю (земельні ділянки) громадян України, юридичних осіб, створених на території України, територіальні громади і державу.

2. Частина 2 ст. 374 ЦК передбачає загальне право іноземців і осіб без громадянства на придбання земельної ділянки у власність, установлюючи, що воно здійснюється відповідно до закону. У ст. 81 ЗК передбачається можливість набуття іноземцями та особами без громадянства права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів. За межами населених пунктів іноземці та особи без громадянства можуть придбавати земельні ділянки у власність, якщо на них розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать цим особам на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями або особами без громадянства, повинні бути відчужені протягом одного року.

3. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки лише несільськогосподарського призначення у разі придбання об’єктів нерухомого майна або для спорудження об’єктів з метою використання їх у підприємницькій діяльності в Україні. За межами населених пунктів іноземні юридичні особи можуть придбавати земельні ділянки у власність у разі набуття права власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані на цих земельних ділянках. Визнається можливість одержання іноземними юридичними особами земельних ділянок у спадщину. Але отримані таким чином землі сільськогосподарського призначення підлягають відчуженню протягом року (ч. 2, 3 ст. 82 ЗК).