Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

вимоги в силу цивільно-правових зобов'язань, а й на будь-яких інших осіб, перед якими юридична особа, що ліквідується, несе обов'язок щодо сплати грошових сум або передання майна.

2. Відшкодування майнової шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті фізичній особі, яка перебуває у трудових відносинах з юридичною особою, якщо це пов'язане з виконанням трудових обов'язків, здійснюється в межах страхових правовідносин (ст. 2, 14 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [142]). Тому юридичні особи здійснюють відшкодування майнової шкоди безпосередньо потерпілим лише в випадках, коли вони заподіяли шкоду не в зв'язку з трудовими відносинами. Моральна шкода особам, застрахованим відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відшкодовується роботодавцем відповідно до трудового законодавства, що передбачає застосування п. 1 ч. 1 ст. 112 ЦК. Законодавець не заперечує першочергових прав кредиторів, що забезпечили свої вимоги заставою, але ж у випадках відшкодування шкоди, що завдана фізичним особам каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті, прирівняв заставодержателів у черговості задоволення їх вимог до названих фізичних осіб. Пункт 1 ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] вимогами першої черги поряд з вимогами, забезпеченими заставою, називає цілу низку інших вимог. Але при застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 112 ЦК і п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід враховувати, що відповідно до п. 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону «Про іпотеку» [197] (поширюється на правовідносини щодо застави нерухомого майна) і п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] (поширюється на правовідносини щодо застави рухомого майна) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності названими законами, тобто до 1 січня 2004 р., застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать цим законам. Пункт 1 ч. 1 ст. 112 ЦК і п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] суперечать Закону «Про іпотеку» і Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а тому не можуть застосовуватись в частині, в якій вони передбачають участь заставодержателів (іпотекодержателів) у процедурі конкурсного розподілу майна юридичної особи — боржника, що ліквідується.

Лише стосовно акціонерних товариств застосуванню підлягає ч. 1 ст. 89 Закону «Про акціонерні товариства» [228], яка включає заставодержателів до першої черги конкурсних кредиторів, оскільки п. 4 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону не допускає застосування законів та інших нормативно-правових актів, що суперечать названому Закону, до приведення їх у відповідність до цього Закону.

3. Включення до числа першої черги кредиторів осіб, вимоги яких забезпечені іншим способом, є вкрай некоректним, оскільки надає переваги на задоволення вимог особам, вимоги яких передбачені способами забезпечення, що встановлені ст. 546 ЦК. Тому слова «чи іншим способом» із п. 1 ч. 1 ст. 112 ЦК доцільно було б виключити. Поки ж такі зміни не внесені, треба керуватись буквою закону, що не виключає за відповідних обставин вирішення цивільного спору на підставі принципу верховенства права всупереч ст. 112 ЦК.

4. При застосуванні п. 2 ч. 1 ст. 112 ЦК належить звернути увагу на наступне: у другу чергу задовольняються не тільки ті вимоги працівників, що входять до змісту трудових правовідносин, а й ті вимоги, що пов'язані з трудовими відносинами. Так, якщо роботодавець не забезпечив умов для збереження особистих речей працівників, хоч відповідно до умов праці та виробничого побуту він зобов'язаний був це забезпечити, вимога працівника про відшкодування шкоди виходить за межі трудових правовідносин, але вона, безумовно, пов'язана з трудовими відносинами. Тому така вимога задовольняється в другу чергу.

5. До другої черги належать вимоги авторів об'єктів інтелектуальної власності щодо виплати винагороди за використання таких об'єктів. Вимоги осіб, які не є авторами, але одержали право на використання таких об'єктів та передання цього права, до другої черги не відносяться.

6. Поняття податків і зборів (обов'язкових платежів) наводиться в ст. 3 Закону «Про систему оподаткування» [109], а їх види визначаються в ст. 14 та 15 цього ж Закону.

7. Усі інші вимоги, крім названих у пп. 1 — 3 ч. 1 ст. 112 ЦК, задовольняються в четверту чергу. До них, зокрема, належать усі цивільно-правові вимоги, які не віднесені до перших трьох черг. Учасники юридичної особи при цьому кредиторами не визнаються взагалі. Вони внесли вклад у статутний капітал і несуть ризик його неповернення, а за умови успішної діяльності вони отримують значні доходи в порядку розподілу майна юридичної особи після розрахунків з кредиторами (за винятками, коли такий розподіл не допускається).

8. Правило ч. 2 ст. 112 ЦК дещо обмежує можливості здійснення прав кредиторів щодо підприємства, що ліквідується, якщо ліквідаційна комісія заперечує ці права. Але немає будь-яких підстав не застосовувати це правило. Таким чином, кредитори пред'являють свої вимоги до юридичної особи, що ліквідується, впродовж строку, встановленого ліквідаційною комісією, який не може бути менше двох місяців з моменту публікації повідомлення про ліквідацію (ч. 4 ст. 105 ЦК). Але строки для відповіді на вимоги кредиторів, що заперечуються ліквідаційною комісією, не встановлено. Та й обов'язок відповідати не встановлений. Тому кредитор може узнати про заперечення його вимог до юридичної особи, що ліквідується, з запізненням. Це законодавець не враховує і суворо обмежує строк, впродовж якого кредитор в таких випадках може звернутися з позовом до суду в зв'язку з відмовою в задоволенні вимоги. Таке звернення можливе до затвердження ліквідаційного балансу. Але ж звернення до суду в межах цього строку не призупиняє ліквідаційної процедури (правда, суд не позбавлений права призупинити її в порядку забезпечення позову). За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені тільки за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Букви закону треба додержуватись. Тому навіть при набранні чинності судовим рішенням про задоволення вимоги кредитора до затвердження ліквідаційного балансу і до закінчення розрахунків з іншими кредиторами виконання рішення суду про стягнення заборгованості здійснюється за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

9. Зазначення того, що кредитори, вимоги яких до юридичної особи, що ліквідується, мають право звернутись з позовом до ліквідаційної комісії, слід тлумачити з урахуванням ч. 3 ст. 105 ЦК, відповідно до якої комісія щодо припинення юридичної особи виступає в суді від імені цієї юридичної особи. Отже, відповідачем за такими позовами належить називати юридичну особу, що ліквідується, а не ліквідаційну комісію.

10. Якщо кредитор пропустив встановлений ліквідаційною комісією строк для пред'явлення вимог до юридичної особи, що ліквідується, ці вимоги задовольняються за рахунок майна, яке залишилося після розрахунків з кредиторами, котрі заявили свої вимоги своєчасно.

11. У разі відхилення вимог кредитора ліквідаційною комісію, якщо після цього кредитор не звертався з позовом до затвердження ліквідаційного балансу, відповідні зобов'язання та інші правовідносини припиняються. Такі ж наслідки наступають і при пред'явленні кредитором вимог після затвердження ліквідаційного балансу. Це не виключає задоволення вимог таких кредиторів за рішенням ліквідаційної комісії. Вважаються погашеними, тобто припиняються, також вимоги, що не задоволені за відсутності у юридичної особи, що ліквідується, майна.

12. При застосуванні правил ст. 112 ЦК треба мати на увазі і правило ч. 3 ст. 110 ЦК, відповідно до якого у випадках, якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому для відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Таке ж правило сформульоване в ч. 5 ст. 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

13. Ліквідаційна комісія не позбавлена права укладати договори щодо відчуження майнових прав юридичної особи, що ліквідується. Необхідність у цьому може бути обумовлена неможливістю стягнення заборгованості з боржника впродовж встановленого строку ліквідації юридичної особи, що є у відповідних правовідносинах управненою. У випадках, коли договором між юридичною особою, що ліквідується, і боржником було заборонено передавати права, вони можуть бути передані тільки учасникам юридичної особи відповідно до ч. 4 ст. 111 ЦК. Це не дуже вдале законодавче рішення. Але і підстав відступати від нього немає.

ГЛАВА 8 ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА

§ 1. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА

1. Загальні положення

Стаття 113. Поняття та види господарських товариств

1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.