Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Перелік прав учасників господарського товариства, що наводиться у ст. 116 ЦК, не є вичерпним. Законом і установчими документами можуть передбачатись і інші права. Зокрема, на думку авторів, Конституції і законам України не буде суперечити встановлення установчими документами переважного права учасників (крім учасників акціонерних товариств) на отримання роботи в товаристві, переліку посад, які можуть обіймати виключно учасники товариства.

2. Визнається право учасників брати участь в управлінні товариством «крім випадків, встановлених законом». Винятком із наведеного загального правила є ч. 2 ст. 136 ЦК, яка позбавляє вкладників командитних товариств не тільки участі в управлінні діяльністю командитного товариства, але й є проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Неможливість заперечувати не зачіпає можливості захисту вкладниками своїх прав, передбачених ст. 137 ЦК та засновницькими документами, в порядку, встановленому для захисту цивільного права.

3. Порядок участі в управлінні товариством відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦК і ч. 1 ст. 88 ГК визначається установчими документами, крім випадків, встановлених законом.

4. Із п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК слід зробити наступні висновки:

1) за наявності юридичного факту, що визначає розмір дивідендів, належних учаснику, останній повинен визнаватися кредитором товариства, що має право на задоволення своєї вимоги в черговості, що встановлена ст. 112 ЦК і ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134];

2) оскільки закон не визнає права учасника на повернення йому вкладу до статутного (складеного) капіталу товариства (навпаки, зазначається на те, що учасник несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості свого вкладу), у цій частині він не може бути визнаний кредитором товариства при його ліквідації, в тому числі і в порядку банкрутства, але за наявності майна після розрахунків з кредиторами він може отримати грошові суми чи відповідну кількість майна.

5. Право вийти із товариства реалізується шляхом волевиявлення. Форма такого волевиявлення спеціальними правилами закону не встановлена. Відповідно до ст. 208 ЦК зазвичай вона має бути письмовою. Друга вимога до форми волевиявлення полягає в тому, що вона повинна відкривати можливості для реєстрації змін в установчих документах господарського товариства без участі особи, яка виявила волю на вихід із товариства. Реєстрація змін відбувається за умови надання, зокрема, документів, що передбачені ч. 3 ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]. Звідси можна зробити такі висновки:

1) юридична особа подає заяву про вихід із товариства з доданням належно оформленого рішення про вихід зі складу засновників (учасників);

2) фізична особа подає нотаріально посвідчену заяву про вихід (якщо ж заява не буде нотаріально посвідчена, відповідно до п. 255 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [359] неможливо буде подати нотаріально посвідчену копію заяви про вихід для реєстрації змін в установчих документах);

3) у разі укладення договору про передання права засновника (учасника) іншій особі слід подати нотаріально посвідчений договір.

Зі спливом встановленого строку після подання заяви (іншого документа, яким виявляється воля на вихід) (ст. 126, 148 ГК) учасник вважається таким, що втратив право на участь у товаристві.

6. Питання про можливість відкликання учасником господарського товариства заяви про вихід із товариства вирішується на підставі ст. 214 ЦК, оскільки така заява є одностороннім правочином. Зазначена заява разом з таким юридичним фактом, як сплив встановленого строку, припиняє права учасника і, відповідно, — обов'язки господарського товариства і його учасників, які (обов'язки) кореспондують зазначеним правам. За таких умов слід зробити висновок про те, що в результаті подання заяви учасника наступили певні зміни в правах господарського товариства і його учасників щодо учасника, який подав заяву про вихід. Відмова учасника від заяви про вихід позбавляла б товариство і решту його учасників певних прав, а тому товариство і решта учасників можуть захищати свої права, в тому числі і шляхом пред'явлення в суді вимоги про визнання недійсною відмови учасника від заяви про вихід із господарського товариства.

7. У п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК об'єднані дещо різнорідні правила. Справа в тому, що відчуження цінних паперів, що засвідчують участь у господарському товаристві, — це реалізація права власника на розпоряджання майном, що є об'єктом права власності. І тут не виключається встановлення законом лише певних обмежень права розпоряджання, оскільки власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, але ж вони не повинні суперечити законові (ч. 2 ст. 319 ЦК). Що стосується права на відчуження частки (її частини) в статутному (складеному) капіталі товариства, то на це, як правило, потрібна згода інших учасників. Відчуження частки без згоди інших учасників — це виняток із загального правила.

8. Обсяг права учасника на інформацію про діяльність господарського товариства визначається установчими документами.

Стаття 117. Обов'язки учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства зобов'язані:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;