Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

41. Господарська діяльність здійснюється, зокрема, казенними підприємствами (ст. 76, 77 ГК) і комунальними некомерційними підприємствами (ч. 3 ст. 78 ГК). Вона полягає у виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг не тільки за плату, а і безоплатно. Важливо тільки, щоб відповідні продукція, роботи, послуги мали вартісний характер та цінову визначеність. Торгівля, посередництво — це теж господарська діяльність, оскільки при цьому виконується робота та надаються послуги з доведення товару до покупця. Навіть при реалізації суб'єктом господарювання зайвих або таких, що виведені з експлуатації, основних фондів, зайвих запасів сировини, матеріалів тощо має місце господарська діяльність з огляду і на те, що при цьому виконується певна робота, надається послуга покупцю, і на те, що виручені кошти будуть використовуватись для забезпечення господарської діяльності.

42. Вимога цінової визначеності продукції, робіт, послуг виключає віднесення до господарської діяльності виконання таких робіт або надання таких послуг, ціна яких не виражена в договорі, інших документах та не може бути визначена за даними бухгалтерського обліку суб'єкта, який таку роботу виконує або такі послуги надає, чи іншим способом.

43. Звернемо увагу на ту особливість Господарського кодексу, що відображається в його положеннях, впливає на визначення сфери дії цього Кодексу та полягає в першочерговій його орієнтації не на суспільні відносини, а на господарську діяльність і визначення статусу суб'єктів господарювання. Зрозуміло, що, визначаючи статус відповідних суб'єктів, встановлюючи правила здійснення тієї чи іншої діяльності, право регулює суспільні відносини. Але ж не можна не помічати і зазначеної особливості Господарського кодексу та її наслідків. Для ілюстрації звернемось до ст. 218 ГК. У ч. 1 цієї статті йдеться про підставу господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин. Такими (учасниками господарських відносин) є широке коло суб'єктів. Вони перелічені в ст. 2 ГК. Не всі із них взагалі здатні нести господарсько-правову відповідальність (це стосується споживачів —фізичних осіб, які не зареєстровані як підприємці). У подальшому (ч. 2 ст. 218 ЦК) зазначається те, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання чи неналежне виконання господарських зобов'язань, тобто, якщо зобов'язання не кваліфікується як господарське, то і його порушення тягне не господарсько-правову, а цивільно-правову відповідальність. Насамкінець зазначається підстава звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності. Якщо інша сторона господарського зобов'язання не є суб'єктом господарювання, на неї це правило не поширюється. Вона буде звільнена від відповідальності відповідно до ст. 617 ЦК, що встановлює більш широкі підстави звільнення від відповідальності. Створюється не дуже звична ситуація: якщо господарське право є самостійною галуззю права, то як же сталося, що відповідальність однієї сторони майново-господарських зобов'язань регулюється нормами цивільного права, а другої — господарського? Але це — питання для теорії. Стосовно правозастосування в цьому випадку все зрозуміло.

44. Такий підхід здійснюється і стосовно відносин, що складаються при застосуванні штрафних санкцій. Суб'єктами їх застосування у ч. 2 ст. 230 ГК називаються учасники відносин у сфері господарювання (ст. 2 ГК). Тут уже є проблема для правозастосування, бо якщо споживачем (а це — учасник відносин у сфері господарювання) є фізична особа, то її зобов'язання з суб'єктом господарювання не є господарськими в силу суб'єктного складу незалежно від змісту зобов'язання. Застосування господарських санкцій у такому випадку виключається, оскільки застосуванню підлягають відповідні положення Цивільного кодексу, що поширюються на такі відносини.

45. Враховуючи недостатню опрацьованість положень Господарського кодексу, що визначають його предмет, наведемо приклади майнових відносин та спробуємо дати їм юридичну кваліфікацію на підставі норм цивільного та господарського законодавства.

45.1. Між суб'єктами господарювання укладено договір поставки продукції, що виготовляється одним із них. З цього приводу виникло господарське зобов'язання, до якого застосовується Господарський кодекс, а в частині, що не урегульована цим Кодексом та іншими актами господарського законодавства, до цього зобов'язання застосовуються Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства. Кваліфікація таких відносин, як господарське зобов'язання, не залежить від способу використання покупцями продукції, що поставляється, — у господарській чи іншій діяльності, оскільки одна із сторін цього зобов'язання здійснює при цьому господарську діяльність, визначену в ч. 1 ст. З ГК. Наприклад, отримана в межах цього зобов'язання продукція буде використана для ремонту дитячого садка, який утримує покупець — суб'єкт господарювання виключно для цілей безоплатного надання послуг своїм працівникам. Це не впливає на кваліфікацію зобов'язання, що виникло, як господарського.

45.2. На замовлення управління освіти суб'єкт господарювання здійснює поставку комплекту меблів для облаштування школи, яка закінчена будівництвом та прийнята в експлуатацію. Відповідно до загальних правил ч. 2 ст. 175 ГК [42] ці правовідносини треба кваліфікувати як господарське зобов'язання. Спеціальним правилом встановлюється, що сторонами договору поставки можуть бути тільки суб'єкти господарювання (ч. 3 ст. 265 ГК), а реалізація суб'єктами господарювання товарів (під товарами тут законодавець розуміє і продукцію виробничо-технічного призначення) негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК). Оскільки управління освіти є негосподарюючим суб'єктом, в цьому випадку виникло господарсько-правове зобов'язання купівлі-продажу, на яке поширюється чинність Господарського кодексу, а також положень Цивільного кодексу, що стосуються купівлі-продажу.

45.3. На замовлення державної податкової адміністрації суб'єкт господарювання виконує роботи з капітального будівництва нової будівлі для розміщення цієї адміністрації. Відповідно до ч. 2 ст. 175 і ст. 317 ГК при цьому виникає господарське зобов'язання, на яке поширюється чинність Господарського кодексу, зокрема, його ст. 317 — 324, що регулюють відносини щодо капітального будівництва.

45.4. Між суб'єктами господарювання укладено договір про спільне утримання дитячого садка з метою надання послуг працівникам цих суб'єктів господарювання виключно безоплатно. Платність чи безоплатність таких послуг не впливає на кваліфікацію відносин, що виникли, як господарського зобов'язання, оскільки ч. 1 ст. 2 ГК визначає господарську діяльність як таку, що спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (не має значення, за плату чи безоплатно вони будуть надаватись). Діяльність сторін на підставі такого договору є господарською діяльністю без мети отримання прибутку (ч. 2 ст. 3 ГК). Тому зобов'язання, що виникло, є господарським.

45.5. Між суб'єктами господарювання укладено договір, відповідно до якого один із них в день 50-річчя заснування другого суб'єкта забезпечує виставу для працівників суб'єкта господарювання, що святкує ювілейну дату, силами колективів художньої самодіяльності свого будинку культури. На підставі цього договору виникло цивільно-правове зобов'язання, на яке не поширюються положення Господарського кодексу та інших актів господарського законодавства, оскільки це зобов'язання виникло не при здійсненні хоч би однією із сторін зобов'язання господарської діяльності.

45.6. Суб'єкт господарювання уклав договір з фізичною особою, яка не є підприємцем, про будівництво житлового будинку за замовленням цієї фізичної особи. Виникло цивільно-правове зобов'язання, на яке Господарський кодекс і інші акти господарського законодавства не поширюються, оскільки зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами — фізичними особами, не є господарськими (ч. 3 ст. 175 ГК). Зазначення в ч. 1 ст. 317 ГК того, що капітальне будівництво здійснюється «суб'єктами господарювання для інших суб'єктів», не є підставою для твердження про те, що Господарський кодекс поширюється на будь-яке капітальне будівництво, в тому числі і на замовлення фізичних осіб, які не є підприємцями. Коли в ч. 1 ст. 317 ГК вживається термін «інші суб'єкти», то маються на увазі суб'єкти, що визначаються в ст. 2 ГК з урахуванням ч. 3 ст. 175 цього Кодексу, відповідно до якої на зобов'язання з участю негосподарюючих суб'єктів-громадян (хоч би з однієї сторони) чинність Господарського кодексу поширюватися не може.

45.7. Суб'єкт господарювання уклав договір з фізичною особою — підприємцем про поставку останньому партії товарів для наступного продажу. Виникло господарське зобов'язання, оскільки його сторони — суб'єкти господарювання — уклали договір при здійсненні господарської діяльності (ч. 1 ст. 175 ГК). Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, прямо називаються в п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК суб'єктами господарювання.

45.8. Суб'єкт господарювання уклав договір з фізичною особою — підприємцем про будівництво житлового будинку на замовлення цієї фізичної особи. Виникло цивільно- правове зобов'язання. Однією його стороною є суб'єкт господарювання, який уклав договір при здійсненні господарської діяльності, а іншою його стороною є фізична особа — споживач. Такий висновок враховує, що отримання фізичною особою статусу підприємця надає їй додаткових правових можливостей, розширює її правоздатність. Але ж це не може в будь-який спосіб вплинути на статус цієї фізичної особи в інших відносинах, в тому числі і не позбавляє фізичну особу можливості виступати в майнових відносинах в якості споживача.

45.9. Суб'єкт господарювання уклав договір з виконкомом місцевої ради про ремонт даху на будинку виконкому на замовлення останнього. Виникло господарське зобов'язання, оскільки в ньому з однієї сторони бере участь суб'єкт господарювання при здійсненні господарської діяльності, а з іншої — юридична особа (ч. 2 ст. 175 ГК).

45.10. Виробничий кооператив уклав договір про надання своєму членові безповоротної фінансової допомоги і допомоги робочою силою у будівництві житлового будинку. Виникло цивільно-правове зобов'язання, оскільки не можуть бути кваліфіковані як господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання та фізичними особами, які не мають статусу суб’єктів господарювання (підприємця) (ч. 3 ст. 175 ГК). На такий висновок не може вплинути та обставина, що член кооперативу та кооператив пов'язані організаційно-господарським зобов'язанням.

45.11. Повне товариство уклало договір про безоплатне будівництво гаража з одним із своїх учасників на замовлення останнього. Кваліфікація такого зобов'язання значною мірою буде залежати від конкретних обставин та їх відображення в тексті договору. Будівництво гаража може бути безпосередньо пов'язане з господарською (підприємницькою) діяльністю учасника повного товариства. Тоді зобов'язання слід кваліфікувати як господарське, оскільки обидві його сторони є суб'єктами господарювання, один із яких при цьому безпосередньо здійснює господарську діяльність. Будівництво гаража може бути призначене виключно для споживчих цілей замовника. У цьому випадку зобов'язання належить кваліфікувати як цивільно-правове, на яке не поширюється чинність Господарського кодексу. Можлива ситуація, коли гараж буде мати подвійне призначення (для використання у підприємницькій діяльності фізичної особи — учасника повного товариства і для використання в особистих цілях). У цьому випадку зобов'язання належить кваліфікувати як майново-господарське. Труднощі, що виникають при кваліфікації таких правовідносин, не слід перебільшувати. Вони не є більшими, ніж ті, які виникають при застосуванні норм інших галузей права. Податкові інспекції ніяк не можуть розділити ті переговори з допомогою мобільного зв'язку, які здійснюються в процесі господарської діяльності, і ті, які мають бути кваліфіковані як такі, що мають особистий характер.

45.12. Державний реєстратор з посиланням на ч. 1 ст. 27 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [215] (порушення порядку створення юридичної особи) відмовив у реєстрації повного товариства, оскільки жоден із його засновників не зареєстрований як підприємець. Відмова оскаржена в суді з посиланням на відсутність у Цивільному кодексі обмежень щодо можливості заснування повного товариства фізичними особами, які не зареєстровані як підприємці, і на ч. 3 ст. 81 ЦК («цим Кодексом встановлюється порядок створення... юридичних осіб приватного права»). Відповідач посилається на ч. 4 ст. 83 ЦК («положення цієї глави застосовуються до всіх товариств... якщо інші правила для окремих видів товариств... не встановлені законом») і ч. 7 ст. 80 ГК [42] («учасниками повного товариства... можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва»). Позов про визнання відмови незаконною не може бути задоволений, оскільки «законом можуть бути встановлені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання» (ч. 2 ст. 9 ЦК). Відносини щодо створення суб'єктів господарювання, виходячи із змісту Господарського кодексу, який містить численні норми стосовно створення суб'єктів господарювання, є відносинами у сфері господарювання, тому до них переважно застосовуються норми Господарського кодексу. Цей висновок враховує ту обставину, що Цивільний і Господарський кодекси, а також деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти не тільки регулюють відносини, що складають предмет відповідних галузей права, а і вирішують питання правосуб'єктності осіб, які вступають в такі відносини, та порядку їх створення.

Такі справи підлягають розгляду в адміністративних судах (п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС [45]).

45.13. Банк надає кредити суб'єктам господарювання, в тому числі фізичним особам — підприємцям, та юридичним особам, що не є суб'єктами господарювання. Виникають господарські зобов'язання. Якщо ж банк надає кредит фізичній особі, яка не зареєстрована як підприємець, виникає цивільно-правове зобов'язання, на яке не поширюються положення Господарського кодексу та інших актів господарського законодавства.

45.14. Суб'єкт господарювання уклав з професійно-технічним навчальним закладом і фізичними особами договір про умови професійної підготовки фізичних осіб за плату, в якому формулювались взаємні права та обов'язки суб'єкта господарювання і навчального закладу, суб'єкта господарювання і фізичних осіб, навчального закладу і фізичних осіб. На підставі цього договору виникли господарське зобов'язання між суб'єктом господарювання і навчальним закладом, а також цивільно-правові зобов'язання, на які не поширюються положення Господарського кодексу та інших актів господарського законодавства, між суб'єктом господарювання і фізичними особами, між навчальним закладом і фізичними особами.