Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

Стаття 251. Поняття строку та терміну

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, право- чином або рішенням суду.

1. Виходячи із ч. 1 ст. 251 ЦК строк можна визначити як період у часі, сплив якого тягне цивільно-правові наслідки, встановлені законодавством.

2. Поряд з поняттям строку в статті, що коментується, визначається поняття терміну. Термін — це момент у часі, настання якого тягне цивільно-правові наслідки. Слід визнати конструктивним використання в Цивільному кодексі понять строку та терміну як таких, що мають різний зміст. Разом з тим, у чинних нормативно-правових актах зберігаються положення, в яких слово «термін» вживається в розумінні періоду у часі, тобто, строку (напр., ст. 160 КТМ [34]).

3. Строки та терміни, сплив або настання яких тягне цивільно-правові наслідки, встановлюються актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (якщо рішенням суду цивільні правовідносини встановлюються або перетворюються). Тут, як і в інших статтях Цивільного кодексу, термін «акти цивільного законодавства» вживається в широкому розумінні — як акти, які встановлюють строки чи терміни, що мають цивільно-правове значення. Було б неправильним окремі нормативно-правові акти кваліфікувати як такі, що не мають характеру актів цивільного законодавства, і не застосовувати до цивільно-правових відносин положення, які встановлюють строки, що стосуються таких відносин, тільки тому, що відповідний акт в цілому не має цивільно-правового змісту.

4. Чинне цивільне законодавство України встановлює різні види строків та термінів, що мають цивільно-правове значення.

Правовстановлюючі строки та терміни передбачені ст. 338 ЦК (шестимісячний строк, зі спливом якого виникає право власності на знахідку), ст. 341 ЦК (шести- або двомісячний строк, зі спливом якого виникає право власності на бездоглядну домашню тварину), ст. 344 ЦК (зі спливом строку набувальної давності тривалістю п'ять років особа набуває права власності на майно). В інших випадках відповідне право виникає зі спливом встановленого строку за наявності інших передбачених актами цивільного законодавства юридичних фактів: з досягненням шістнадцятирічного віку повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі за наявності встановлених умов відповідно за рішенням органу опіки та піклування, якщо є письмова згода батьків, а за відсутності такої згоди — за рішенням суду (ст. 35 ЦК). Зі спливом десяти (у відповідних випадках — п'ятнадцяти) років набувальної давності за рішенням суду особа набуває права власності на нерухому річ (ст. 344 ЦК).

5. Строки здійснення дій у процесі укладення договорів — це окремий вид строків. Статтями 641 — 644 ЦК установлені правила, що передбачають можливість встановлення офертою строку для акцепту. Установлено термін, до настання якого можливе відкликання оферти, і термін, до настання якого можливе відкликання акцепту. Строки здійснення дій у процесі укладення господарських договорів установлені ст. 181 ГК [42].

6. Строки або терміни виконання зобов'язань установлюються договорами. Є і практика встановлення строків виконання зобов'язань законодавством. Частиною 2 ст. 530 ЦК покладається на боржника обов'язок виконати зобов'язання, строк виконання якого не визначено, в семиденний строк після встановлення вимоги про виконання. Транспортне законодавство встановлює строки доставки вантажу і навіть диференціює ці строки.

7. Окремим видом строків є строки засвідчення у встановленій законодавством формі фактів неналежного виконання зобов'язання — строки прийняття товарів чи продукції за кількістю та якістю, строки складання комерційних актів, установлення вимоги про їх складання, здійснення інших пов'язаних з цим дій, строки виявлення недоліків у речах, що були придбані за договором (ст. 680 ЦК).

8. Строки пред'явлення вимог (претензій) установлено стосовно зобов'язань купівлі-продажу (ст. 680 ЦК), перевезення (ст. 925 ЦК; ст. 315 ГК).

9. Позовна давність як вид строків обмежує можливість захисту права судом. Сплив цього строку виключає захист права за умови заяви сторони про необхідність застосування позовної давності. До таких строків належать і строки подання до суду заяв про скасування чи зміну рішень органів Антимонопольного комітету України (ст. 60 Закону «Про захист економічної конкуренції» [165]), приватизації (п. 2 ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію» [100]), державної виконавчої служби (ст. 26 Закону «Про виконавче провадження» [129]).

10. Поняттю обмежувальних або преклюзивних (praecludere) строків у теорії дається широке тлумачення. За відсутності нормативного визначення цього поняття його доцільно було б тлумачити як строк, який установлений для звернення до суду з позовом про захист права та сплив якого припиняє право. Питання про доцільність використання правової конструкції обмежувальних (преклюзивних) строків вирішує законодавець. Можливо, таке використання і є невиправданим. Але ж законодавець використовує цю правову конструкцію, передбачивши припинення поруки, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (у випадках, якщо строк виконання основного зобов'язання не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги — ч. 1 ст. 559 ЦК). Обмежувальними (преклюзивними) слід визнати і строки, сплив яких «погашає» певні вимоги, що випливають із обігу векселів (ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Особливістю обмежувальних (преклюзивних) строків визнається те, що вони не перериваються, не зупиняються і не поновлюються. Проте із ст. 71 названого Уніфікованого закону випливає, що обмежувальні (преклюзивні) строки, встановлені ст. 70 цього ж Уніфікованого закону, можуть перериватись.

11. Процесуальні строки встановлюються для здійснення дій, пов'язаних з порушеною судом справою. Проте встановлений Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] (ст. 14) строк на звернення осіб до господарського суду із заявою про визнання їх кредиторами (його тривалість — один місяць) є суто матеріально-правовим (преклюзивним). Він припиняє право (ч. 5 ст. 31 названого Закону), але тільки на стадії задоволення вимог кредиторів. Якщо справа про банкрутство не дійшла до цієї стадії, право не припиняється. Положення законів, що встановлюють процесуальні строки, не регулюють цивільні відносини, але в підсумку їх пропуск (сплив) може тягти і цивільно-правові наслідки (неможливість захисту права).

12. Строки звернення до органів державної виконавчої служби із заявою про порушення виконавчого провадження (строки пред'явлення виконавчих документів до виконання) підпорядковуються правовому режиму, що встановлений ст. 21 — 23 Закону «Про виконавче провадження» [129].

13. Переривання, зупинення та поновлення будь-яких строків можливе лише за умови, що це передбачено актами законодавства, що видані відповідно до закону. Якщо строк кваліфікується як позовна давність, він може перериватись і зупинятись (ст. 263, 264 ЦК), а відповідно до ст. 393 КТМ [34] — і продовжуватись. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються та поновлюються відповідно до спеціальних правил (ст. 22, 23 Закону «Про виконавче провадження»). Строк, установлений для прийняття спадщини, припиняє право, але в силу ч. 3 ст. 1272 ЦК спадкоємцю за рішенням суду може бути визначено додатковий строк для прийняття спадщини, якщо встановлений ст. 1270 ЦК строк для прийняття спадщини був пропущений з поважних причин.

Якщо законом можливість переривання, зупинення, продовження та поновлення відповідного строку не встановлена, застосувати до таких строків за аналогією правил про переривання, зупинення та поновлення, що встановлені стосовно інших видів строків, підстав немає.

Стаття 252. Визначення строку та терміну