Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

2. Визначення позовної давності, що наводиться у ст. 256 ЦК, може використовуватись для кваліфікації деяких строків як позовної давності. Так, відповідно до ч. 5 ст. 324 ГК [42] позов про відшкодування підрядником замовникові за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт може бути пред'явлено впродовж десяти (тридцяти) років. Якщо позовна давність — це строк для звернення до суду (ст. 256 ЦК), то і строк, впродовж якого можливе пред'явлення позову (ч. 5 ст. 324 ГК), має кваліфікуватись як позовна давність.

3. Належить ураховувати, що ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5] встановлює, що сплив установлених цією статтею строків «погашає» позовні вимоги. Уніфікований закон слід визнати таким, що має в Україні юридичну силу закону, оскільки Верховна Рада прийняла Закон «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою введено Уніфікований закон про переказні та прості векселі» [135]. Відповідно до розуміння строків, що склалося в правозастосовчій практиці та науці, строки, що встановлені зазначеною статтею, є обмежувальними (преклюзивними). Це означає, що вони не можуть зупинятись, а їх сплив виключає захист відповідного права. Відповідно до спеціального правила ст. 71 Уніфікованого закону вони можуть перериватись.

4. Позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини, крім зазначених у ст. 268 ЦК. Тому законодавець уникає того, щоб вживати в положеннях про позовну давність термінів «кредитор», «боржник», що є поняттями зобов'язального права.

5. Правила щодо позовної давності використовуються виключно для визначення своєчасності звернення до суду з позовом про захист цивільного права. Після зупинення судом провадження у цивільній справі позивач повторно з позовом не звертається. Тому в зв'язку із зупиненням провадження у справі не виникають відносини, що регулюються інститутом позовної давності.

6. Не можуть бути кваліфіковані як позовна давність строки звернення до адміністративного суду (ст. 99 КАС [45]). Некоректним, тобто, таким, що не відповідає змісту відповідних законів, є використання поняття позовної давності у сфері трудового права. У податковому законодавстві (зокрема, у ст. 15 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]) вживається поняття «строки давності», що має широкий зміст: 1) як строки, впродовж яких податковий орган має право самостійно визначити податкове зобов'язання платника податків; 2) як строк, протягом якого у встановленому порядку може бути стягнутий податковий борг, що виник у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання. У ст. 15 зазначеного Закону, що має заголовок «Строки давності» йдеться також про необмеження строком стягнення платежів за рішенням суду. У цих випадках належить керуватися також положеннями Закону «Про виконавче провадження» [129].

Стаття 257. Загальна позовна давність

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

1. Ця стаття встановлює тривалість загальної позовної давності. Інша позовна давність може встановлюватись тільки спеціальними положеннями Цивільного кодексу та законів. Підзаконними актами тривалість позовної давності встановлюватись не може, оскільки це було б можливим лише за умови, що закон допускає встановлення позовної давності такими актами.

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.