Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

5. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому порядку, передбаченому законодавством.

(Із змін, від 17.09.2008, 03.03.2009, 14.04.2009)

1. У ч. 1 ст. 245 ЦК формулюється загальне правило, згідно з яким форма довіреності повинна відповідати формі, в якій згідно із законом повинен вчинятися право- чин. Якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення правочину, що згідно із законом не потребує такої форми (ч. 2 ст. 208 ЦК), ч. 1 ст. 245 ЦК не підлягає застосуванню.

2. Із ч. 1 ст. 245 ЦК випливає, що на здійснення правочину, що потребує письмової форми, але не потребує нотаріального посвідчення, довіреність за загальним правилом не повинна посвідчуватись узагалі. Достатньо підпису фізичної особи, що видала довіреність. Із законодавцем вступати в дискусію можна, але ж не при застосуванні правових норм. Тому такі довіреності є дійсними. Але ж і третя особа, стосовно якої представник учиняє правочин, має право вимагати доказів, які б достовірно підтверджували справжність підпису на довіреності особи, від імені якої діє представник. При цьому третя особа не повинна розглядатись як експерт. Іншими словами, третя особа завжди має право відмовитись від укладення договору з представником, що діє на підставі довіреності, що не посвідчена нотаріально або іншим чином, передбаченим ст. 245 ЦК.

3. Стосовно довіреності, що видається в порядку передоручення, встановлена нотаріальна форма. Це правило не поширюється на довіреності, передбачені ч. 4 ст. 245 ЦК, а також на довіреності, що видаються органами юридичної особи на право здійснення правочинів від її імені, оскільки орган юридичної особи є її представником, але не діє в порядку доручення.

4. Перший абзац ч. 3 ст. 245 ЦК застосовується тільки щодо військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах. Це правило не поширюється на інші види лікувальних закладів, а також на інших осіб, крім прямо тут зазначених, зокрема, на працівників таких закладів. Хоч оформлення довіреності й не вимагає такої екстреності, як це часом необхідно щодо заповітів, стаття, що коментується, називає широке коло посадових осіб, які вправі посвідчувати довіреності зазначених осіб (це — не тільки керівники названих закладів та їх заступники з медичної частини, але й старші та навіть чергові лікарі).

5. Абзац другий ч. З ст. 245 ЦК дає право посвідчувати довіреності командирам (начальникам) військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів. Абзац другий ч. 3 ст. 245 ЦК викладений нелогічно і без дотримання норм української мови. І все ж це не є підставою для заперечення юридичної сили правових приписів, що випливають із цього законодавчого положення. Зміст цих правових приписів можна з'ясувати, якщо не враховувати сполучник «а» у випадку, коли він вживається тут вдруге. Довіреності військовослужбовців командир (начальник) вправі посвідчувати без обмежень. Довіреності робітників і службовців (працівників) військових частин, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців посвідчуються командирами (начальниками) тільки у випадках, якщо в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів немає нотаріусів, посадових осіб та органів, яким надано право вчиняти нотаріальні дії.

6. Установи виконання покарань визначаються в ч. 2 ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу [43]. Слідчий ізолятор — це місце досудового ув'язнення (частина третя ст. 155 КПК [27]).

7. Із абзацу четвертого ч. З ст. 245 ЦК випливає, що законодавець передбачає наявність у кожному населеному пункті, де немає нотаріусів, посадової особи органу місцевого самоврядування, уповноваженої посвідчувати довіреності, крім довіреностей, про які зазначається в цьому абзаці.

8. Довіреності, зазначені в ч. 4 ст. 245 ЦК, можуть бути посвідчені організацією за місцем роботи або навчання довірителя, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також стаціонарною лікувально-профілактичною установою, в якій довіритель перебуває на лікуванні. Щоб уникнути фактів заперечення юридичної сили довіреностей, їх слід посвідчувати підписом керівника відповідної організації або установи та печаткою. Однак ч. 4 ст. 245 ЦК не вимагає обов'язкового посвідчення довіреності підписом керівника. До категорії посадових осіб, що мають право засвідчувати такі довіреності, в даному випадку слід віднести будь-якого працівника, якому відповідно до посадової інструкції або інших внутрішніх документів доручено посвідчувати довіреності, та підпис якого відповідно до тих же документів може скріплюватись печаткою організації.

9. Організації та установи, названі в ч. 4 ст. 245 ЦК, вправі посвідчувати не всі довіреності, а лише наступні: 1) на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами; 2) на одержання авторської винагороди, винагороди за використання суміжних прав і прав на об'єкти промислової власності; 3) на одержання пенсій, допомог і стипендій; 4) на одержання кореспонденції, в тому числі грошей за поштовим переказом, посилок.

10. Довіреності на вчинення правочинів та інших юридичних дій на території інших держав оформляються відповідно до загальних правил. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. [19] (Конвенція ратифікована Україною 10 листопада 1994 р. Її учасниками є Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна) передбачає, що документи, які виготовлені або посвідчені установою або спеціально уповноваженою на те особою в межах їх компетенції та за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою в одній із держав — учасниць Конвенції, приймаються на території інших держав — учасниць Конвенції без будь-якого спеціального посвідчення (ст. 13). Отже, на території України діють довіреності, видані та посвідчені установами або спеціально уповноваженими особами інших держав — учасниць Конвенції від 22 січня 1993 р., якщо вони видані або посвідчені відповідно до законодавства країни, в якій документ був виданий або посвідчений, з прикладенням гербової печатки. Проте належить ураховувати, що довіреність має бути викладена мовою, що зрозуміла посадовій особі, що здійснює юридичні дії стосовно представника. В іншому випадку виникає необхідність у перекладі довіреності та нотаріального посвідчення відповідно до ст. 79 Закону «Про нотаріат» [75].

11. Порядок застосування на території однієї держави довіреностей, виданих і посвідчених установою або уповноваженою особою іншої держави, визначається Конвенцією, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 р. (т. з. Гаагською Конвенцією) [11]. Учасницями Конвенції є такі держави: Австралія, Австрія, Андорра, Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багами, Барбадос, Білорусь, Беліз, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Бруней-Даруссалам, Вірменія, Венесуела, Греція, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Китай (Спеціальний Адміністративний район Гонконг), Латвія, Лесото, Ліберія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Маврикій, Македонія, Малаві, Мальта, Маршалові Острови, Мексика, Нідерланди, Німеччина (Федеративна Республіка), Норвегія, Панама, Південна Африка, Португалія, Російська Федерація, Сальвадор, Самоа, Сан-Мартино, Свазіленд, Сейшели, Сент-Кітс і Невіс, Словенія, Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Суринам, Тонга, Туреччина, Угорщина, Україна, Фіджі, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція, Японія. Україна ратифікувала зазначену Конвенцію Законом, що прийнятий 10 січня 2002 р. Конвенція набула чинності для України 22 листопада 2003 р. У зв'язку з приєднанням України до Конвенції Бельгія і Федеративна Республіка Німеччина заявили про свої заперечення. У зв'язку з цим на території названих країн не можуть прийматись не- легалізовані довіреності, засвідчені в Україні, а на території України — довіреності, засвідчені в цих країнах.

Гаагська Конвенція передбачає звільнення офіційних документів, у тому числі довіреностей від легалізації. Однак передбачається проставлення на документах так званого апостиля, який підтверджує справжність підпису, статус, в якому виступала особа, яка підписала документ, і справжність печатки або штампа, якими скріплений документ. Держави — учасниці Гаагської конвенції повинні призначити органи, що уповноважені проставляти апостиль. Кабінет Міністрів надав повноваження проставлення апостилю Міністерству освіти і науки (на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами, організаціями, що стосуються сфери світи і науки), Міністерству юстиції (на документах, що видаються органами юстиції, судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України), Міністерству закордонних справ (на всіх інших видах документів). Правила проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджені спільним наказом зазначених міністерств [358].

12. Довіреність, видана та посвідчена в Україні, підлягає легалізації, якщо вона надає повноваження на укладення угод та інших юридичних дій на території держав, які не є учасниками Конвенції від 22 січня 1993 року [19] або Гаагської Конвенції від 5 жовтня 1961 року [11]. У цьому разі довіреності, видані та посвідчені в Україні для вчинення юридичних дій за кордоном, підлягають легалізації органами Міністерства закордонних справ тієї держави, на території якої будуть учинені відповідні дії. Довіреності, видані за кордоном, мають юридичну силу в Україні за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Легалізація звичайно здійснюється консулами в межах консульського округу, на території якого знаходиться орган іноземної держави, який посвідчив довіреність або інший документ. Легалізація документів для надання їм юридичної сили в Україні може здійснюватись також посольством відповідної держави з подальшим посвідченням документа в Міністерстві закордонних справ України.

13. Цивільний кодекс не передбачає передання довіреності телеграфом або з використанням інших сучасних засобів електрозв'язку. Тому, як правило, прийнята через засоби зв'язку телеграма не може мати юридичну силу довіреності. У той же час п. 93 Інструкції про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України [259] передбачає можливість передання довіреності телеграфом і визначає додаткові вимоги до оформлення довіреностей, переданих телеграфом. У телеграмі повинен міститись текст довіреності, текст посвідчувального надпису нотаріуса з розшифруванням підпису нотаріуса та його печатки. Телеграма повинна бути посвідчена оператором зв'язку. При виконанні викладених умов телеграфом може бути передана і довіреність, посвідчена іншими особами відповідно до ч. 3 та 4 ст. 245 ЦК, а також довіреність, оформлена відповідно до ст. 246 ЦК.

Стаття 246. Довіреність юридичної особи