Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

1. Стаття 246 ЦК усуває будь-які неясності щодо форми довіреностей, які видаються на право вчиняти правочини від імені юридичної особи. Ці неясності викликані тим, що із ст. 92 ЦК та ч. 2 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] випливає, що органи юридичної особи є її представниками. Тому можливою була постановка питання про те, чи не поширюються на випадки видачі довіреностей на право вчиняти правочини від імені юридичної особи правила про форму довіреності, що видається в порядку передоручення (ст. 240; ч. 2 ст. 245 ЦК).

2. Стаття, що коментується, поширює на всіх юридичних осіб правило про можливість видачі довіреності на право вчинення правочинів від імені юридичної особи не тільки органом юридичної особи, а й іншими особами, уповноваженими на це установчими документами. Це доцільно було б використовувати тим юридичним особам, які мають численні філії та інші відокремлені підрозділи на території України, для надання права видавати довіреності керівникам таких підрозділів з метою уникнути постановки питання про довіреності, які видають ці керівники, такими, що видані в порядку передоручення. Іншими документами, зокрема, наказом керівника, іншим рішенням органу юридичної особи право видавати довіреності від імені юридичної особи не може бути встановлене.

3. Закріплення в ст. 246 ЦК презумпції правомірності правочину дає підставу для висновку про те, що і довіреність, яка видана з порушенням вимог ст. 246 ЦК, є дійсною, поки її недійсність не встановлена судом. Проте це не дає підстав для здійснення правочину за повноваженням, що надане такою довіреністю. Зрештою, довіреність, що не відповідає вимогам ст. 246 ЦК, буде визнана недійсною з моменту її видачі (ст. 236 ЦК). А це означає, що і всі правочини, що здійснені на підставі такої довіреності, будуть визнані недійсними на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК.

4. Правила ст. 246 ЦК поширюються і на довіреності, що видаються для одержання цінностей, оскільки із ч. 3 ст. 206 ЦК випливає, що дії однієї сторони договору стосовно іншої сторони на виконання договору є правочинами. Але ж, виходячи із практичних потреб навряд чи доцільно було б послідовно стояти на тій позиції, що публічно-правові положення щодо довіреностей на отримання цінностей є чинними лише в частині, в якій вони не суперечать Цивільному кодексу.

5. Пунктом 4 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей [321] встановлюється правило, згідно з яким такі довіреності підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи, або їх заступники. Крім того, керівник юридичної особи може надати повноваження підписувати довіреності іншим особам. Це правило не відповідає ст. 246 ЦК, що допускає видачу довіреностей лише органом юридичної особи та особами, що уповноважені на це установчими документами, але практика повсюди керується підзаконним актом, так що чинити опір цій практиці було б неможливим. Та в цьому і немає сенсу, бо опосередковане визнання в ч. 3 ст. 206 ЦК правочинами відповідних дій на виконання договорів є штучним і не відповідає сутності відповідних дій.

Інструкція визнає бланки довіреностей документами суворої звітності. У зв'язку з цим установлено, що: 1) бланки довіреностей виготовляються з друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворої звітності [316]; 2) облік отримання, зберігання і використання довіреностей повинен здійснюватись як і бланків суворої звітності; 3) необхідне дотримання вимог до порядку ведення журналу видачі довіреностей тощо.

6. Довіреності на одержання матеріальних цінностей видаються тільки працівникам даного підприємства. Зазначення в п. 3 Інструкції на можливість видачі довіреностей лише посадовим особам не вважається перешкодою для видачі таких довіреностей будь- якому працівникові. Довіреність особам, які не працюють на даному підприємстві, може бути видана тільки з дозволу керівника цього підприємства, якщо підприємство за місцем роботи цієї особи видало йому довіреність на одержання тих же цінностей на даному підприємстві.

7. Строк дії довіреності на одержання матеріальних цінностей встановлюється залежно від можливості одержання (вивозу) товарно-матеріальних цінностей, але не може перевищувати за загальним правилом 10 днів. Якщо розрахунки за продукцію здійснюються в порядку планових платежів або при кільцевому завозі товарно-матеріальних цінностей, допускається видача довіреностей на строк, що не перевищує одного календарного місяця.

8. При позбавленні представника права на одержання товарно-матеріальних цінностей довіреність повинна бути анульована. У разі анулювання довіреності вона повинна бути вилучена в особи, якій вона видавалась. Якщо це неможливо, слід негайно повідомити постачальника про анулювання довіреності. За відпуск цінностей за анульованою довіреністю відповідальність несе постачальник. Однак організація, яка видала довіреність, у разі спору повинна надати докази повідомлення постачальника про анулювання довіреності.

9. Представник, якому видана довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей, не пізніше наступного дня після кожного випадку отримання цінностей (хоча б цінності за довіреністю були одержані частково) повинен представити посадовій особі, яка виписує і реєструє довіреності, документ про одержання цінностей та їх здачу на склад (матеріально-відповідальній особі). Невикористані довіреності повинні бути повернуті не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

Стаття 247. Строк довіреності

1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

1. Новий Цивільний кодекс не обмежує строк, на який може бути видана довіреність. Цей строк визначає особа, що видає довіреність та зазначає його в довіреності. Допускається, щоб строк дії довіреності і взагалі не зазначався. Тоді вона буде чинною до того часу, поки не буде припинена відповідно до ст. 248 ЦК.

2. Лише стосовно довіреностей, що видані в порядку передоручення, встановлено обмеження строку їх дії. Такий строк не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої видана довіреність у порядку передоручення. Це правило випливає із загального принципу, який прямо в Цивільному кодексі не формулюється, але відомий з часів римського цивільного права: ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

3. Зазначення в довіреності дати її вчинення не можна віднести ні до змісту, ні до форми правочину. Таке зазначення вимагається спеціальною нормою ч. 3 ст. 247 ЦК. Порушення цієї вимоги тягне нікчемність довіреності як одностороннього правочину.

Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю

1. Представництво за довіреністю припиняється у разі: