Розділ «Глава 6. ЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

Додержання етичних норм адвокатом є необхідною умовою належного виконання професійних функцій. Такою, що применшує професійну гідність, вважається поведінка адвоката, яка підриває довіру суспільства до адвокатури або ганьбить звання адвоката. Саме тому додержання адвокатами етичних норм становитиме повноцінну гарантію адвокатської діяльності.

2. Правила адвокатської етики як звід етичних засад діяльності адвокатури

Основою нормативної професійної етики є детальне розроблення її нюансів, що застосовуються у конкретній професійній діяльності й випливають з різного рівня вимог, які висуваються суспільством до ряду професій. Такі етичні норми мають бути прямо пов'язані з індивідуальною мораллю представників певної професії. Інакше професійна діяльність не може здійснюватись взагалі або здійснюється на неналежному рівні. Щоб уникнути цього, потрібні конкретизація, максимально можливе чітке визначення моральних вимог до представників певних професій, що і зумовлює розроблення етичних кодексів, які й актуалізують проблему шкали цінностей.

Важливу роль у визначенні законності та етичності засобів захисту, які використовують адвокати у кримінальному процесі, відіграють кодекси адвокатської етики, прийняті адвокатурами багатьох країн світу. Треба зауважити, що кожен народ, кожна держава йшли своїм шляхом до створення кодексів професійної (юридичної, адвокатської) етики. Сьогодні основним документом, що регулює адвокатську етику в США, є Моральні правила професійної поведінки адвоката, прийняті Конгресом 2 серпня 1983 р. Крім федерального зібрання етичних норм для адвокатури у кожному штаті є локальні правила етичних норм. У Великій Британії професійна поведінка соліситорів і баристерів регулюється відповідними правилами. Так, у 1974 р. було прийнято Керівництво професійною поведінкою соліситорів. Діє прийнятий 1 січня 1981 р. Кодекс поведінки баристерів Англії та Уельсу. Свій Кодекс професійної поведінки адвоката прийняла Канадська спілка адвокатів у 1987 р. У Таїланді діє Інструкція з професійної етики адвокатів. У Росії Кодекс професійної етики адвоката ухвалено 31 січня 2003 р. на засіданні І Всеросійського з'їзду адвокатів. У ст. 4 цього Кодексу зазначено, "що адвокати за будь-яких обставин повинні зберігати честь і гідність, притаманні їх професії".

Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятий у Страсбурзі в жовтні 1988 р., так званий Деонтологічний кодекс, також звертає увагу адвокатів на те, що відносини довіри не можуть існувати, якщо є сумніви в чесності, порядності, справедливості чи щирості адвоката[1].

Міжнародне юридичне співтовариство також прийняло відповідний документ, що є зводом етичних вимог адвокатської професії, — Генеральні принципи етики адвокатів, ухвалені Правлінням МАЮ в м. Единбурзі в 1995 р.2 їх мета — встановлення загальноприйнятого професійного стандарту, якому повинен відповідати адвокат у будь-якій країні світу.

У цьому документі підкреслюється, що етичними вимогами адвокатської професії, зокрема, є компетентність адвоката, знання й розуміння ним закону, вимогливість до себе, шанування інтересів клієнта, додержання конфіденційності у відносинах із клієнтами тощо.

Таким чином, Правила адвокатської етики — це правила поведінки адвоката, закріплені різними соціальними нормами і вироблені самими представниками адвокатської професії, які конкретизують гуманістичне призначення адвокатури як правозахисного інституту, дотримання яких забезпечується внутрішнім переконанням адвокатів, колективною волею органів адвокатського співтовариства, а у разі необхідності — заходами державно-правового примусу.

В Україні Правила адвокатської етики (далі — Правила), затверджені Установчим з'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 р. Вони мають стати орієнтиром адвоката при обранні належних варіантів професійної поведінки. Правила складаються з преамбули, 10 розділів, 67 статей.

У розділі І Правил розглядаються загальні положення, що визначають співвідношення Правил адвокатської етики і чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, дію Правил адвокатської етики за предметом, колом осіб і в часі.

У розділі II Правил розглядаються основні принципи адвокатської етики, до яких віднесені: незалежність і свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності; дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість конфлікту інтересів; конфіденційність; компетентність і добросовісність; повага до адвокатської професії.

Правила вказують, що специфіка цілей і завдань адвокатури потребує як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність з надання правової допомоги, із захисту або представництва клієнта, зокрема, з боку державних органів, політичних партій, інших адвокатів тощо, а також від впливу своїх особистих інтересів. З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, відстоюванні професійних прав, гарантій адвокатської діяльності та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів.

У своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, іншим чином умисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами. Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів і методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам. Із самого початку спілкування з клієнтом адвокат повинен чітко визначити, що, допомагаючи йому, вважає неприпустимим порушення закону і не чинитиме останні, але захищатиме інтереси клієнта всіма законними засобами та способами, докладаючи максимальні зусилля.

Адвокат — відносно самостійна фігура і майже завжди має право вибору своєї поведінки та позиції у взаємовідносинах із клієнтом і судом. Адвокат завжди залишається представником своєї корпорації, і за його вчинками судять не про клієнта, якого він представляє, а про колегію адвокатів, членом якої він є. І тому, якщо клієнт наполягає на скоєнні адвокатом вчинку, не сумісного з адвокатським статусом, адвокат, знаючи це, не повинен приймати таке доручення, а також має повне моральне право відмовитись від подальшого ведення справи цього клієнта, звичайно, якщо така відмова за суттю і процедурою не суперечить закону. Така сама думка простежується і в працях видатного російського юриста А. Ф. Коні, а також автора всесвітньо відомої книги "Школа адвокатури" Р. Гарріса, який висловив таку пораду: "Нехай служіння своєму клієнтові буде "вищим безсумнівним боргом" адвоката, але можна все-таки сподіватись, що заради цього боргу він не забуде своїх обов'язків як людини і вагатиметься відмовитись від ведення тієї справи, яку не може виграти чесними засобами". У такому контексті становлять інтерес рекомендації видатного адвоката і вченого В. Д. Спасовича колегам, суть яких така: "Дотримуйся безумовно чистоти звичаїв, не захоплюйся м'якосердістю, вимагай безумовної чесності, не даруй тому, хто для досягнення своїх цілей пролізе, обійде, змінить чи перекрутить закон".

У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, законних представників клієнтів або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також перед будь-якими іншими міркуваннями.

Адвокат без письмового погодження з клієнтами, щодо яких виник конфлікт інтересів, не може представляти або захищати водночас двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими або вірогідно можуть стати суперечливими, а також за таких обставин надавати їм правову допомогу. Крім того треба враховувати, що під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами адвоката і його професійними правами та обов'язками перед клієнтом, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість при виконанні адвокатом його професійних обов'язків, а також на вчинення чи невчинення ним певних дій при здійсненні адвокатської діяльності.

Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги, здійснення захисту та представництва. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, яка визначена як предмет адвокатської таємниці Законом або являє собою персональні дані про фізичну особу, які охороняються законодавством з питань захисту персональних даних, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам, здійснювати їх захист і представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення.

Усією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві.

Правила висувають окремі вимоги до рекламування адвокатської діяльності. Наприклад, рекламні матеріали про адвокатську діяльність не можуть містити: оціночних характеристик стосовно адвоката; критики адвокатами інших адвокатів; заяв про вірогідність успішного виконання доручень та інших заяв, що можуть викликати безпідставні надії у клієнтів; вказівок, які можуть сформувати уявлення, що діяльність саме цього адвоката характеризується рисами і показниками, притаманними, в дійсності, адвокатурі як такій.