Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

3) набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто;

4) речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії, нагороди, які вона (він) одержали за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй (йому) належала, а також як відшкодування завданої їй (йому) моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані нею (ним) за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них;

8) плоди, приплід, доходи (дивіденди), одержані нею (ним) від використання особистого майна;

9) житло та земельні ділянки, приватизовані нею (ним) за час шлюбу. Особистим майном кожен із подружжя володіє, користується, розпоряджається без погодження з другим із подружжя, однак із урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей.

Відносини між подружжям щодо їхнього майна можуть бути врегульовані шлюбним договором. Шлюбним договором є правочин, вчинений нареченими чи подружжям, що визначає їхні майнові права і обов’язки в період шлюбу і (або) в разі його припинення, а також їхні майнові обов’язки як батьків. Право на укладення шлюбного договору мають наречені (особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу) або подружжя. Для реалізації такого права неповнолітнім нареченим потрібна письмова згода їхніх батьків або піклувальників, засвідчена нотаріусом. Шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а якщо шлюбний договір укладений подружжям, то з моменту його нотаріального посвідчення. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Шлюбний договір може містити, наприклад, умови про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу; про використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; про порядок користування житлом; про визначення умов, розміру та строків виплати аліментів. Шлюбний договір не може регулювати особисті немайнові відносини між подружжям, а також особисті немайнові відносини між батьками і дітьми (наприклад, про віросповідання, визначення культурних чи мовних пріоритетів тощо). Його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини.

Між подружжям існують також права та обов’язки щодо взаємного утримання. Підставою виникнення зобов’язання щодо взаємного утримання між подружжям є непрацездатність та нужденність (потреба матеріальної допомоги) одного із подружжя, а також спроможність другого із подружжя надавати таку допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину. Підставою виникнення зобов’язання щодо утримання між подружжям є також вагітність дружини або проживання дитини з дружиною (чоловіком), незалежно від того, чи вона (він) працює, та незалежно від її (його) матеріального становища, якщо чоловік (дружина) спроможний (-а) надавати матеріальну допомогу. Той із подружжя, з ким проживає дитина, має право на утримання від другого із подружжя до досягнення дитиною трьох років, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку – до досягнення дитиною шести років, а якщо дитина є інвалідом, не може обходитися без постійного стороннього догляду – протягом усього часу проживання з дитиною та опікування нею.

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу, а у визначених законом випадках право на утримання може виникати і після розірвання шлюбу.

16.5. Припинення шлюбу

Припинення шлюбу – це переривання дії подружнього стану в разі настання визначених законом обставин. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також унаслідок його розірвання.

Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану. Подружжя, яке не має спільних дітей до 18 років, незалежно від наявності між ними майнового спору, має право подати спільну заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання подружжя або одного з них. Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: визнаний безвісно відсутнім або недієздатним. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору, а також спору щодо дітей. У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу і цей факт засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу судом. Подружжя, яке має спільних дітей до 18 років, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу за взаємною згодою. У спільній заяві подружжя має вказати відомості щодо часу реєстрації шлюбу, наявності спільних дітей, наявності спільної згоди на розірвання шлюбу та інші необхідні дані. Для забезпечення інтересів дітей разом із такою заявою подружжя подає договір про виховання і договір про утримання дітей. У договорі про виховання дітей подружжя має домовитися про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо. Цей договір укладається в письмовій формі, а за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріусом. Договір між подружжям про аліменти на дитину має бути нотаріально посвідчений. У цьому договорі визначаються умови щодо утримання дитини, зокрема відносно строків, форми, порядку надання такого утримання, а також підстав для його припинення, зміни розміру тощо. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Якщо між подружжям існує спір, відсутня взаємна згода на розірвання шлюбу, позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із них. Окрім самого подружжя, позов про розірвання шлюбу в інтересах того з подружжя, хто визнаний недієздатним, може пред’явити опікун. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (також у разі народження мертвої дитини або смерті дитини до одного року), окрім деяких винятків. Суд зобов’язаний з’ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини розірвання шлюбу. Причинами розірвання шлюбу можуть бути безплідність або небажання мати дитину, подружня зрада, зловживання спиртними напоями, наркотиками, побої, різні віросповідання, різниця у віці, освітньому рівні, різні погляди на питання сімейного співжиття. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, їхніх дітей.

У разі розірвання шлюбу судом він припиняється в день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, яке після цього надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

16.6. Права та обов’язки батьків та дітей

Загальною підставою виникнення правовідносин між батьками та дітьми є походження дитини від них, засвідчене у встановленому порядку. Реєстрація народження провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за усною чи письмовою заявою батьків дитини чи одного з них, а в разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості для них зареєструвати народження – за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває. Якщо батьки чи один із них не досягли 18-річного віку, то згода батьків (опікунів, піклувальників) неповнолітніх батька або матері на реєстрацію народження дитини при цьому не потрібна. Про народження дитини складається актовий запис і видається Свідоцтво про народження дитини. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Для визначення походження дитини від матері подаються медичне свідоцтво про народження або медична довідка чи акт, які підтверджують народження дитини відповідною жінкою, а походження дитини від батька визначається на підставі Свідоцтва про шлюб. Щодо походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі, застосовуються презумпція материнства (особа, записана матір’ю дитини, вважається такою, що її народила) та презумпція батьківства (чоловік одруженої жінки вважається батьком її дитини). Презумпція батьківства діє в разі народження дитини під час шлюбу, або зачаття під час шлюбу і народження дитини до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за рішенням суду.