Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

16.2. Джерела правового регулювання сімейних відносин

Сімейні відносини регулюються нормативно-правовими актами, договорами, нормами моралі та звичаями. Конституція України визначає основні засади правового регулювання сімейних відносин (статті 51, 52), насамперед добровільності шлюбу (шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка), ґендерної рівності чоловіка та жінки (кожен із подружжя має рівні права й обов’язки у шлюбі та сім’ї). Також визначено засади регулювання відносин між батьками та дітьми. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей до їх повноліття, натомість повнолітні сини та дочки зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу.

У Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка набула чинності для України 27 вересня 1991 р., визнаються та проголошуються важливі права дитини, зокрема право дитини на належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку, право дитини на реєстрацію її народження та на ім’я, проголошується повага до права дитини на збереження її індивідуальності, забезпечення того, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, захист дитини від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту її добробуту, надання захисту та допомоги державою дітям, що тимчасово або постійно позбавлені сімейного оточення, визначаються засади функціонування системи усиновлення.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює сімейні відносини, є Сімейний кодекс України, який був прийнятий 10 січня 2002 р. і набрав чинності 1 січня 2004 р. СК України складається із семи розділів і визначає засади укладення шлюбу, особисті немайнові та майнові права й обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків та дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. У процесі реформування національного сімейного законодавства правове регулювання сімейних відносин значно деталізовано і засади виникнення, існування та припинення суспільних відносин в цій сфері врегульовано також низкою законів (наприклад, Закон України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства», Закон України від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім’ї», Закон України від 13 січня 2005 р. «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Закон України від 1 липня 2010 р. «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»), значною кількістю підзаконних нормативно-правових актів (наприклад, Порядок здійснення добровільного медичного обстеження наречених, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р.).

Подружжя, жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, але без реєстрації шлюбу, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. СК України передбачає можливість укладення, наприклад, шлюбного договору, договору між подружжям про розмір аліментів на дитину, договорів подружжя про поділ майна, про порядок користування ним, договорів щодо передання дитини на виховання в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, сім’ю патронатного вихователя тощо.

При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. В окремих статтях закону може бути вказівка щодо застосування звичаю для врегулювання конкретних ситуацій (наприклад, дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько).

16.3. Шлюб. Недійсність шлюбу

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Ознаки шлюбу:

1) сімейний союз (спрямований на створення сім’ї);

2) моногамний союз (на відміну від законодавства мусульманських країн, де допускається полігамія, національне сімейне законодавство не надає особі права на перебування у двох чи більше зареєстрованих шлюбах одночасно, а лише в одному);

3) різностатевий союз (укладати шлюб можуть лише жінка та чоловік);

4) рівноправний союз (подружжя мають рівні права та обов’язки);

5) союз, зареєстрований органами державної реєстрації актів цивільного стану.

Умовами укладення шлюбу є:

1) досягнення шлюбного віку, який встановлений для жінок та чоловіків – у 18 років. За заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У такій заяві має бути вказано, з ким особа має намір зареєструвати шлюб. До участі в справі залучають одного або обох батьків, усиновлювачів чи піклувальника неповнолітньої особи, особу, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інших заінтересованих осіб. Заперечення батьків, усиновлювачів чи піклувальників щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви;

2) наявність вільної згоди на укладення шлюбу. Вільною є згода, вчинена нареченими без фізичного насильства, психологічного тиску один щодо одного, або з боку третіх осіб щодо факту реєстрації шлюбу, а також вчинена нареченими в стані, коли вони усвідомлювали значення своїх дій та могли керувати ними. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Також наречені зобов’язані повідомити один одного про стан свого здоров’я;

3) відсутність перешкод до укладення шлюбу. Такими перешкодами є:

– перебування одного з наречених в іншому зареєстрованому шлюбі, оскільки жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі і мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу;

– наявність кровної спорідненості чи відносин усиновлення між нареченими. У шлюбі між собою не можуть перебувати такі особи: родичі прямої лінії споріднення (наприклад, батьки і діти); рідні брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків, а неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька); двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; усиновлювач та усиновлена ним дитина (шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення); рідна дитина усиновлювача та усиновлена ним дитина, а також діти, які не є братами, сестрами, але були усиновлені одними усиновлювачами (за рішенням суду їм може бути надане право на шлюб).