Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Походження дитини від батька може бути визначене в добровільному або судовому порядку.

Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Неповнолітні батьки самостійно здійснюють права та виконують обов’язки щодо дитини в такому ж обсязі, як і повнолітні.

До особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей належать:

1) обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Дитина може бути залишена батьками в пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має суттєві вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають суттєве значення. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування;

2) обов’язок батьків зареєструвати народження дитини та право дитини на ім’я. Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище. Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. По батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Спір між батьками щодо прізвища, імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом;

3) право дитини на виховання (право і обов’язок батьків щодо виховання та розвитку дитини). Батьки мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, а також мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки зобов’язані поважати дитину й обирати такі форми та методи виховання, які не суперечать закону, моральним засадам суспільства. Зокрема, заборонено фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. При виборі форм виховання батьки мають враховувати думку дитини. Вирішувати питання виховання щодо дитини батьки мають за спільною згодою. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, дитина має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Якщо батьки не можуть дійти згоди, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування тим із батьків, з ким проживає дитина, створення ним перешкод другому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. У такому випадку уже за рішенням суду визначаються способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана судом при вирішенні між батьками спору щодо її виховання, однак суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси;

4) право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а дитини, яка досягла десяти років, – за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Під час вирішення судом спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають суттєве значення. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її виховання;

5) право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, вони можуть вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

6) право дитини на захист та право батьків по захисту дитини. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, також вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини.

У разі винної протиправної поведінки матері, батька, яка полягає в невиконанні або неналежному виконанні ними своїх обов’язків щодо дитини, до них застосовується така сімейно-правова санкція, як позбавлення батьківських прав. Мати, батько щодо всіх своїх дітей або когось із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він):

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини (не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти);

3) жорстоко поводяться з дитиною (навмисне нанесення батьками дитині побоїв, тілесних ушкоджень, порушення фізичного чи психічного здоров’я, дії сексуального характеру щодо неї, навмисне позбавлення дитини житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які дитина має право, що може призвести до її смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я, застосування недопустимих методів виховання, приниження честі та гідності дитини);

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (привласнення продуктів її праці, залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією), примушують дитину до жебракування (просіння милостині) та бродяжництва (такого стану, способу життя, за якого людина не має постійного місця проживання, сталого заняття, роботи);

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

До суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають право звернутися один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. При розгляді справ про позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь органів опіки та піклування. При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана. У разі задоволення позову про позбавлення батьківських прав суд вирішує питання щодо влаштування відповідної дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав полягають у тому, що особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;