Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Характерними ознаками юридичної особи є: організаційна єдність, відокремленість майна, самостійна відповідальність, участь у цивільному обороті від свого імені, публічність виникнення і припинення.

Залежно від порядку створення розрізняють юридичних осіб приватного та публічного права. Залежно від способу створення вони поділяються на: юридичних осіб, що створюються в нормативно-явочному порядку (юридичних осіб приватного права), та юридичних осіб, що створюються в розпорядчому порядку (юридичних осіб публічного права); за метою діяльності – на підприємницькі, що мають основну мету – одержання прибутку і розподіл його між учасниками, та непідприємницькі, які не мають такої основної мети і безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших потреб третіх осіб або своїх духовних чи інших інтересів; за правовим режимом майна на: юридичних осіб – власників майна (всіх юридичних осіб приватного права), юридичних осіб, які не є власниками майна, а мають на нього інше речове право (юридичних осіб публічного права); за кількісним складом засновників на: юридичних осіб, що створюються кількома особами (господарські товариства) і юридичних осіб, що створюються однією особою (товариства однієї особи – акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю; за особливостями правового стану на: національні (резидентів), які створені і діють відповідно до законодавства України, та іноземні (нерезидентів), що створені за законодавством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України в тому чи іншому обсязі господарську чи іншу діяльність та ін.

Юридичні особи приватного права, які можуть створюватися в таких організаційно-правових формах, як товариство, установа та в інших формах, встановлених законом (ст. 83 ЦК), мають загальну (універсальну) правоздатність (ч. 1 ст. 91 ЦК), тобто здатні мати такі самі цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Правоздатність та дієздатність юридичної особи виникає з моменту її створення, реалізується її органами (зокрема, виконавчим органом) і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Таким чином, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. Юридичною підставою її діяльності є установчі документи (статут, засновницький договір або установчий акт). Засновниками юридичних осіб можуть бути фізичні особи з необхідним обсягом дієздатності, юридичні особи, а також держава, АРК та територіальні громади.

Кожна юридична особа індивідуалізується шляхом визначення її місцезнаходження та найменування, що дає змогу відрізняти її від усіх інших організацій. Місцезнаходження визначається місцем державної реєстрації юридичної особи, а найменування вказується в установчих документах і містить вказівку на організаційно-правову форму, а для установ – на характер діяльності. Найменування вноситься до Єдиного державного реєстру і зобов’язує юридичну особу діяти в цивільному обороті тільки під цим найменуванням. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Юридична особа бере участь у цивільному обороті тільки через органи (орган), структурна побудова яких повністю залежить від її виду (колегіальний – Правління, одноособовий – директор тощо). Юридична особа може створювати відокремлені (структурні) підрозділи – філії та представництва.

Припиняється юридична особа як у добровільному (наприклад, за ініціативи засновників; зі спливом строку, на який створювалася, тощо), так і в примусовому порядку (наприклад, банкрутство тощо). Припинення юридичної особи можливе у двох формах: у формі припинення без правонаступництва (ліквідації) або у формі припинення з правонаступництвом.

15.5. Об’єкти цивільних прав

Об’єктами цивільних прав визнаються матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб’єктами цивільного права виникають відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання. До матеріальних благ відносять речі, гроші (гривня), цінні папери, майнові права, інше майно тощо. До нематеріальних об’єктів належать особисті немайнові блага, результати творчої, інтелектуальної діяльності людини, інформація тощо.

Права та обов’язки суб’єктів цивільного права встановлюються, існують, реалізуються, змінюються та припиняються з приводу відповідних об’єктів. Як правило, об’єкт набуває значення елементу структури цивільних правовідносин у разі, коли він становить інтерес для учасників цивільних відносин. Цей висновок ґрунтується на тому, що об’єкти, зокрема природні, які не залучені до сфери людської діяльності та інтересів, не можуть визнаватись елементом структури цивільних правовідносин. Інтерес як міра зацікавленості може розглядатися під різними кутами зору. Для людини (фізичної особи) він може бути суто побутовим (або споживчим) і полягає в зацікавленості у задоволенні відповідних її потреб. Крім того, фізична особа може мати зацікавленість в отриманні прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності (мати підприємницький інтерес). Інтерес юридичних осіб може бути як суспільним, так і приватним (для юридичних осіб публічного і приватного права відповідно). Враховуючи, що ст. 2 ЦК України визнає учасниками цивільних відносин державу Україна та інші публічно-правові утворення, слід констатувати вплив загальнодержавних, регіональних та інших суспільних інтересів і на сферу приватного права. Інтерес юридичних осіб приватного права залежить від міри зацікавленості їх засновників, визначає цілі їх створення, задовольняється шляхом дій їх органів і може мати як комерційний (отримання прибутку), так і некомерційний (наприклад, благодійництво) характер. Усі наведені різновиди інтересу споріднені і визначають окремі аспекти міри зацікавленості окремих суб’єктів цивільного права. Зокрема, правовий інтерес (наприклад, у вчиненні того чи іншого правочину) формується побутовим або підприємницьким інтересом (наприклад, зацікавленість у придбанні майна, оренді приміщення тощо). Правовий та побутовий інтерес за своїм правовим значенням не завжди збігаються. Правовий інтерес до відповідного об’єкта, як правило, визначає зміст та характер правочинів та інших правомірних дій учасників цивільних відносин. Слід зауважити, що втрата учасником цивільних правовідносин побутового (підприємницького тощо) інтересу до відповідного об’єкта не означає втрати правового інтересу і не призводить до автоматичного припинення суб’єктивного цивільного права. Учасник цивільних відносин може тимчасово або повністю втратити побутовий (підприємницький тощо) інтерес до речі як одного із найпоширеніших різновидів об’єктів цивільних прав. Однак те, що він про всяк випадок залишає ії у складі свого майна або господарстві (числить на балансі стосовно комерційних юридичних осіб), свідчить про наявність його зацікавленості у збереженні права власності на річ (тобто правового інтересу). Суб’єктивне цивільне право на певний об’єкт цивільних прав (не беручи до уваги випадок його загибелі) може припинитися шляхом вчинення уповноваженою особою відповідного правочину або у примусовому порядку на підставах, визначених чинним законодавством України.

Якщо суб’єктивні права та кореспондуючі їм обов’язки становлять і визначають зміст цивільних правовідносин, то матеріальні й нематеріальні блага – правовий інтерес учасників цивільних правовідносин – визнаються їх об’єктом. Звісно, словосполучення «об’єкти цивільних прав» та «об’єкти цивільних правовідносин» не можуть бути повністю ототожнені, тому що мають різну сферу термінологічного застосування. Однак за їх допомогою в цивільному праві термінологічно визначаються однакові різновиди матеріальних та нематеріальних благ. Сучасна доктрина цивільного права визнає множинність об’єктів цивільних прав і заперечує можливість існування безоб’єктних цивільних правовідносин. Множинність об’єктів цивільних прав концептуально визначена положеннями Розділу ІІІ ЦК України і означає різноманітність їх видів, обумовлену різномаїттям правових інтересів суб’єктів цивільного права. Виникнення та існування в цивільному праві безоб’єктних правовідносин неможливе.

Стаття 178 ЦК України визначає оборотоздатність об’єктів цивільних прав. Відповідно до ч. 1 вказаної статті, оборотоздатністю визнається властивість об’єктів цивільних прав вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином. Оборотоздатність об’єктів цивільних прав може бути вільною і обмеженою. Вільно оборотоздатні об’єкти мають здатність без обмежень (звісно, з урахуванням меж здійснення суб’єктивних цивільних прав стосовно них, визначених положеннями ст. 13 ЦК України) переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва (переходу майна, майнових прав та обов’язків), спадкування (спадкового правонаступництва) або з інших підстав. Оборотоздатність об’єктів цивільних прав може бути обмежена актами цивільного законодавства, положеннями яких встановлюються відповідні межі їх участі в цивільному обороті. Наприклад, класифікація одного із найбільш поширених різновидів об’єктів цивільних прав включає речі, обмежені в обороті. Обмежену оборотоздатність має також інформація. Відповідно до положень ч. 3 ст. 200 ЦК України, порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом. Наприклад, обмежена можливість (а найчастіше неможливість) використання в цивільному обороті (шляхом оприлюднення в засобах масової інформації) може встановлюватися щодо інформації, яка становить державну або воєнну таємницю. Відповідні межі використання має комерційна таємниця, можливість встановлення та здійснення прав інтелектуальної власності на яку визначається положеннями глави 46 ЦК України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 506 ЦК України, одним із різновидів майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю є виключне право дозволяти її використання. Межі і характер такого використання визначаються власником інформації, яка становить комерційну таємницю.

Межі оборотоздатності об’єктів цивільних прав залежать від особливостей їхнього правового режиму і визначаються встановленою законодавством можливістю здійснення правочинів та інших юридичних актів, які направлені на їх передачу іншим учасникам цивільних відносин. Наприклад, подальша доля державного майна при ліквідації юридичної особи публічного права може визначатися відповідним актом органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 4. ст. 11 ЦК України). Законодавством можуть встановлюватись обмеження оборотоздатності об’єктів цивільних прав, зокрема можливість продажу деяких видів диких тварин як особливого різновиду речей. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 180 ЦК України, тварини, занесені до Червоної книги, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Деякі об’єкти цивільних прав (зокрема, деякі речі) визнаються вилученими із цивільного обороту, тобто можуть належати на праві власності лише визначеним законодавством учасникам цивільних відносин. Як приклад, слід навести положення ст. 13 Конституції України, яка, згідно зі ст. 4 ЦК України, становить основу цивільного законодавства України. Відповідно до вказаного положення, земля (за винятком земельних ділянок, які можуть перебувати у власності фізичних та юридичних осіб), її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, розміщені в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Вказані та інші об’єкти, як вилучені з цивільного обороту, не підлягають вільній передачі від однієї особи до іншої на підставі цивільно-правових правочинів або з інших підстав. Вилученими із цивільного обороту можуть визнаватися й інші об’єкти цивільних прав. До них належать зброя (окрім спортивної та мисливської), бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини та інші подібні різновиди речей, право власності на які може належати лише державі Україна. Їх вилучення із цивільного обороту визначається необхідністю забезпечення державної та суспільної безпеки. Взагалі необоротоздатними є об’єкти, які за своєю правовою природою не підлягають відчуженню. Це, наприклад, нематеріальні блага, що є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи (ч. 1 ст. 178 ЦК України). Стосовно фізичної особи це, зокрема, визначені положеннями Розділу 2 Конституції України та Книги 2 ЦК України право на життя, охорону здоров’я, медичну допомогу, свободу, сім’ю, ім’я, його зміну та використання, особисту недоторканність, індивідуальність, особисте життя та його таємницю тощо. Необоротоздатними є також визначені положеннями ст. 94 ЦК України особисті немайнові права юридичної особи. Це, зокрема, право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦК України, види об’єктів цивільних прав, перебування яких в обороті не допускається (об’єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені в законі.

Певні об’єкти можуть бути визначені як обмежено оборотоздатні. Обмеження їх участі у цивільному обороті полягає в тому, що права на них (зокрема, право власності) можуть бути передані іншій особі лише за умов, передбачених законом. Оборотоздатність об’єктів, цивільний оборот яких обмежений, визначається особливостями встановленого для них правового режиму. Так, відповідні обмеження має правовий режим газової та мисливської зброї, вибухових, радіоактивних, наркотичних та психотропних речовин, сильнодіючих отрут тощо. Певні обмеження участі в цивільному обороті встановлені законодавством для таких об’єктів цивільного права, як земля, іноземна валюта, валютні цінності, тощо. Частина 2 ст. 178 ЦК України встановлює, що види об’єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом (обмежено оборотоздатні об’єкти), визначається в порядку, встановленому законом.

Об’єктом цивільних прав є все те, з приводу чого суб’єкти вступають у правовідносини. Основне функціональне призначення об’єктів цивільних прав полягає в задоволенні відповідних (побутових, комерційних, державних, суспільних тощо) інтересів та визначених ними суб’єктивних прав учасників цивільних відносин. Різноманітність цих інтересів обумовлює існування значної кількості об’єктів цивільних прав. Відповідно до ст. 177 ЦК України, об’єктами цивільних прав визнаються: речі, гроші, цінні папери, майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші матеріальні та нематеріальні блага.

Одним із найбільш поширених у цивільному обороті видів об’єктів цивільних прав є речі. Речами в цивільному праві визнаються предмети матеріального світу, які завдяки своїм фізичним, хімічним, біологічним та іншим властивостям здатні задовольняти потреби учасників цивільних відносин, щодо яких між ними можуть виникати визначені їх волевиявленням цивільні права та обов’язки.

Закріплення чинним законодавством України вичерпного переліку речей є неможливим і недоцільним. Невпинний розвиток науково-технічного прогресу обумовлює постійне виникнення все нових і нових різновидів речей. Відносини між учасниками цивільних відносин, які виникають із приводу речей (як і інших об’єктів цивільних прав) об’єктивно потребують правового регулювання. Сукупність встановлених законодавством способів та засобів регламентації відносин суб’єктів цивільного права, стосовно відповідного їхнього різновиду, називають «правовим режимом речей». Правовий режим речей встановлюється у відповідних законах та підзаконних актах і визначає порядок набуття або примусового припинення прав на них у випадках, визначених чинним законодавством, а також особливості та межі здійснення речових прав. Зокрема, режим власності передбачає можливість здійснення власником правомочностей володіння, користування та розпорядження речами.

Речі становлять інтерес суб’єктів цивільного права завдяки своїм фізичним, хімічним, біологічним та іншим природним властивостям. Можливість безперешкодного та незалежного від волі і бажання сторонніх осіб використання цих властивостей у межах, визначених законом, обумовлює встановлення щодо них права власності та інших речових прав. Право власності на річ, з урахуванням наведеного, є одним із найбільш повних та автономних (незалежних від волі та бажання інших осіб) суб’єктивних цивільних прав. Речі, відповідно до їх природних властивостей та особливостей встановленого для них правового режиму, поділяють на такі види: тварини; нерухомі (житло, житлові та нежитлові приміщення тощо) та рухомі; подільні та неподільні; визначені індивідуальними та родовими ознаками; споживні та неспоживні; головні речі та їх приналежності; речі, які складаються зі складових частин; складні речі; продукція, плоди та доходи; майно; підприємство як єдиний майновий комплекс тощо.

15.6. Строки та терміни в цивільному праві

Цивільний кодекс України розрізняє строки та терміни. Строком є певний період у часі, зі спливом якого припис закону чи положення договору пов’язує правові наслідки вчинення відповідної дії чи настання події. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого припис закону чи положення договору пов’язує правові наслідки вчинення відповідної дії чи настання події. У цивільному праві застосовується багато різновидів строків, що обумовлює наявність різноманітних класифікацій строків.