Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Джерела цивільного права. Джерелами цивільного права є нормативно-правові акти, які містять норми цивільного права та позанормативні регулятори суспільних відносин, що становлять його предмет. Важливе місце у системі джерел цивільного права належить актам цивільного законодавства України. До актів цивільного законодавства законом віднесена Конституція України, Цивільний кодекс України (далі – ЦК), інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Частиною національного законодавства України, згідно з положеннями ст. 10 ЦК, є чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Позанормативними регуляторами (тобто сукупністю положень, що виконують функцію регулювання суспільних відносин, але не можуть розглядатися як норми права) цивільних відносин є договір та звичай (звичай ділового обороту). Багатоманітність та постійне розширення правових зв’язків між учасниками цивільного обороту обумовлюють широке застосування договорів як позанормативних регуляторів відносин, що становлять предмет цивільного права. Їх застосування забезпечує участь у правовому регулюванні цивільних відносин самих їх учасників шляхом їхнього саморегулювання, тобто внутрішнього регулювання. Саморегулювання виконує важливу практичну роль і є своєрідним доповненням до нормативного (зовнішнього) регулювання цивільних відносин. Договори в цивільному праві бувають понайменованими та непонайменованими. Понайменованими є договори, можливість укладення яких передбачена ЦК чи іншими актами цивільного законодавства України. Непонайменованими визнаються договори, які конструюються та укладаються безпосередньо їх сторонами, хоча чинним законодавством України їх основні конструктивні елементи і не визначені.

Важливе значення як позанормативний регулятор має також і звичай (зокрема, звичай ділового обороту). Звичай – це правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства України, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Таким чином, звичай є джерелом права, що, як і нормативно-правовий акт, є правовим засобом забезпечення зовнішнього правового регулювання цивільних відносин. Для застосування звичаю як регулятора цивільних відносин його фіксація в будь-якому документі не є обов’язковою і не має юридичного значення. Сфера його застосування обмежується лише його суперечністю положенням договору, приписам актів цивільного законодавства України чи моральним засадам суспільства. В цивільному праві застосовується аналогія закону та аналогія права, які є правовими засобами подолання небажаних прогалин у правовому регулюванні цивільних відносин. Аналогія закону застосовується за умови виникнення в органу правозастосування потреби врегулювати спір за відсутності норми чи положень договору, що розраховані на врегулювання відповідних відносин. У цьому разі за аналогією закону орган правозастосування застосовує правову норму, яка розрахована на врегулювання подібних за змістом відносин. Аналогія права застосовується за аналогічних умов у випадках, коли в чинному законодавстві України немає норми, що регулює подібні за змістом відносини, і коли відносини не врегульовані договором. Для врегулювання спору орган правозастосування виходить із загальних засад (принципів) цивільного законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК).

Суспільні відносини, що охоплюються сферою цивільно-правового регулювання і врегульовані за допомогою нормативних та позанормативних регуляторів, набувають характеру цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини виникають, змінюються чи припиняються на підставі юридичних фактів чи їх сукупності, що охоплюється категорією «юридичний склад». Відповідно до цього, розрізняють правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі юридичні факти. Цивільні правовідносини складаються з трьох основних елементів. Елементами цивільних правовідносин є: їх учасники або суб’єкти, тобто особи, які беруть у них участь; їх об’єкти, що являють собою немайнові або майнові блага, стосовно яких виникає правовий зв’язок між суб’єктами правовідношення; їх змiст, тобто суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки їх учасникiв.

Учасниками цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші публічно-правові утворення.

Об’єктами цивільних правовідносин є матеріальні блага – речi, грошi, цiннi папери, майно, а також майнові права. Матеріальними об’єктами правовідносин виступають також результати дiяльностi їх учасників – результати робіт та послуг, що мають матеріальний результат; немайнові блага – продукти творчої дiяльностi людини, що є об’єктами права iнтелектуальної власностi (твори науки, лiтератури, мистецтва, вiдкриття, винаходи тощо); особистi немайновi блага (честь, гiднiсть, дiлова репутацiя, iм’я, зображення людини, її приватне життя тощо).

Змістом цивільних відносин є суб’єктивне цивільне право, що являє собою міру дозволеної учасникові цивiльних правовiдносин поведінки, відповідно до чого особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд, але в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб; а також суб’єктивний цивільний обов’язок – міра належної поведiнки зобов’язаного учасника цивільного правовiдношення, яка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини; створення літературних художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування; рішення суду; настання або ненастання певної події.

15.2. Фізичні особи як учасники цивільних правовідносин

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи. ЦК вживає термін «фізична особа» стосовно людини як носія суб’єктивних цивільних прав та обов’язків. Індивідуалізація фізичної особи забезпечується її ім’ям, яке надається при народженні й під яким вона набуває та здійснює цивільні права і приймає на себе й виконує цивільні обов’язки. Для того щоб мати можливість набувати ці права і приймати на себе юридичні обов’язки, фізична особа наділяється цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.

Цивільна правоздатність – це здатність фізичної особи мати цивільні права й обов’язки. Цивільна правоздатність визнається рівною мірою за всіма фізичними особами з моменту народження і припиняється зі смертю. При здійсненні своїх прав фізична особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині. Здійснення цивільних прав невіддільне від виконання цивільних обов’язків, які фізична особа здатна мати як учасник цивільних правовідносин.

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за вчинення адміністративного правопорушення або злочину і передбачене відповідно адміністративним або кримінальним законом.

Цивільна дієздатність фізичної особи – це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати й нести відповідальність у разі їх невиконання. Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, спрямовану на настання певних наслідків.

Дієздатність виникає в повному обсязі з моменту досягнення особою повноліття – вісімнадцяти років. Проте є кілька винятків із цього правила.

По-перше, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. За Сімейним кодексом України (далі – СК) шлюбний вік для жінки встановлюється в сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За поданням особи, яка досягла чотирнадцяти років, згідно з рішенням суду, їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

По-друге, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі: а) яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором; б) яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю; в) неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи і письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди – може бути надана за рішенням суду. Виникнення повної цивільної дієздатності пов’язується з моментом державної реєстрації фізичної особи як підприємця. Однак для набуття цього статусу фізична особа-підприємець обов’язково повинна отримати письмову згоду на це своїх батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування.

Закон поділяє фізичних осіб, які не досягли повноліття, на дві вікові категорії: фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи), і фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).

Часткова цивільна дієздатність малолітньої особи (особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку). Така особа здатна самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності людини, що охороняються законом. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він відповідає певним ознакам, а саме задовольняє побутові потреби особи; відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку; стосується предмета, який має невисоку вартість.

Неповна цивільна дієздатність неповнолітньої особи (особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років). Крім вчинення дрібних побутових правочинів неповнолітня особа може: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником юридичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Інші правочини вона вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

За умови збиткового або нераціонального використання зароблених коштів, внаслідок чого у неповнолітньої особи не залишається коштів на найнеобхідніші потреби, батьки (усиновлювачі), піклувальники або орган опіки та піклування можуть обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.