Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

43. Як визначаються умови та строки оренди землі?

44. Дайте визначення екологічного правопорушення.

45. Які складові елементи становлять екологічне правопорушення?

46. Чим характеризується об’єктивна сторона правопорушення?

47. Дайте класифікацію екологічних правопорушень.

48. Яка відповідальність встановлена законом за екологічні правопорушення?

49. У яких випадках настає адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення?

50. У чому полягає специфіка цивільно-правової відповідальності за порушення екологічного законодавства?

14.2. Земельне право

14.2.1. Земельне право та земельні правовідносини

Земельне право – це самостійна галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані із використанням, охороною та відтворенням землі. Такі відносини виникають щодо землі як частини земної поверхні із простором над та під нею, необхідним для її цільового використання, включаючи розташований у межах цього простору ґрунтовий покрив.

Землі як об’єкт правового регулювання характеризуються специфічними ознаками: вони не створені працею людини, мають сталий кількісний характер; їх площі не можуть бути штучно збільшені або зменшені; виконують функцію основного засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві; перебувають у тісному нерозривному зв’язку з іншими природними об’єктами тощо. Землі суттєво відрізняються від майна як об’єкта правових відносин. Земля як частина навколишнього природного середовища, не будучи індивідуалізованою, не може бути об’єктом цивільних прав та обов’язків. У свою чергу, земельна ділянка – це частина землі із визначеними межами, конкретним місцем розташування та присвоєним кадастровим номером.

Вона може розглядатися як особливий специфічний різновид майна. Належність земельної ділянки до майна обумовлює наявність у її правовому режимі специфічних ознак. Це стосується не лише земельної ділянки у вузькому розумінні (ділянка з чітко встановленими межами, присвоєним кадастровим номером і адресою, що вказує на місце розташування), а й будь-якої частини земної поверхні, яка може бути індивідуалізована.

Предметом земельного права вважають суспільні земельні відносини. Стаття 2 Земельного кодексу України визначає земельні відносини як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто йдеться фактично лише про відносини власності на землю. Проте до предмета земельного права включаються, окрім відносин власності, ще й багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, застосування юридичної відповідальності за вчинені земельні правопорушення та ін.

Суспільні земельні відносини, врегульовані нормами права, трансформуються в земельні правовідносини. Земельні правовідносини, будучи галузевими, як і інші правовідносини, складаються з наступних елементів:

1) суб’єкти, тобто учасники земельних відносин (фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, держава, Український народ та ін.);

2) об’єкти – індивідуально визначені земельні ділянки, щодо яких виникають земельні правовідносини;

3) зміст земельних правовідносин становлять суб’єктивні права та обов’язки учасників цих відносин. Суб’єктивним земельним правом визнається можливість учасника (суб’єкта) земельного правовідношення поводити себе у взаємостосунках з іншими суб’єктами земельних правовідносин у порядку і з дотриманням правил, встановлених нормами земельного права. Суб’єктивний обов’язок учасника земельних правовідносин являє собою міру належної поведінки учасника правовідношення. Суб’єктивному праву одного суб’єкта земельних правовідносин кореспондує суб’єктивний обов’язок іншого суб’єкта права.

Основні права та обов’язки учасників земельних правовідносин, які становлять їх зміст, обумовлені цільовим призначенням земельної ділянки та правовим режимом її використання.

14.2.2. Земельний кодекс України – джерело земельного права