Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Джерелом земельного права визнається зовнішня форма вираження загальновизнаних правил поведінки, які є обов’язковими для дотримання та виконання всіма особами, що мають юридичний зв’язок із державою чи перебувають на її суверенній території. З-поміж джерел цієї галузі права домінуючу роль відіграють прийняті уповноваженими державою органами влади нормативно-правові акти, які містять загальнообов’язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють суспільні земельні відносини. Важливе місце серед них належить Земельному кодексу України, прийнятому 25 жовтня 2001 р. та введеному в дію з 1 січня 2002 р. Будучи кодифікованим систематизуючим законодавчим актом, кодекс покликаний стати інтегруючою і цементуючою основою для формування і розвитку вітчизняного земельного законодавства. Його головне завдання полягає у встановленні висхідних принципових положень правового регулювання відносин у галузі використання, відтворення земельних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання, ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на земельний фонд, збереження родючості ґрунтів, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Земельний кодекс є тим законодавчим актом, який покликаний конкретизувати і деталізувати основні положення Конституції України у сфері регулювання земельних відносин та визначати основні аспекти інститутів земельного права.

За змістом, структурою та напрямами чинний Земельний кодекс України суттєво відрізняється від попереднього Земельного кодексу в редакції від 1992 р. Він віддзеркалює стратегію держави, спрямовану на поглиблення та подальший розвиток земельної реформи, створює необхідну законодавчу основу для подальшої нормотворчої та правозастосовної практики. Цей кодифікований земельний закон регулює суспільні відносини щодо землі як матеріальної основи суверенітету й територіальної цілісності держави, просторової бази довкілля, систем розселення та транспортних мереж, засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві, об’єкта економічного обігу та відносини права власності.

Структурно Земельний кодекс України складається з десяти розділів. У ньому відтворюється зміст ст. 14 Конституції України, згідно з якою земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Із змісту Земельного кодексу випливає, що він посідає домінуюче місце в системі природоресурсових кодексів, з-поміж цих кодексів він є пріоритетним.

Чинний Земельний кодекс, будучи основним спеціалізованим джерелом земельного права, зберігає певну наступність із попереднім кодексом. Водночас він містить низку новел, закріплює ряд положень нових правових інститутів. Йдеться, зокрема, про розмежування земель державної та комунальної власності, земельні сервітути, емфітевзис і суперфіцій та ін.

Як принципово новий документ ринкового спрямування кодекс закріплює обов’язковість продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та права оренди цих ділянок і прав на них.

Специфіка цього джерела земельного права полягає в тому, що більшість його норм не мають прямої дії. Ця обставина зумовлює необхідність розробки та прийняття інших законів чи підзаконних нормативних актів, які мають бути присвячені основним інститутам земельного права.

14.2.3. Склад та цільове призначення земель України

Земельним кодексом України (ст. 18) передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами. Усі землі у складі земель України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, що мають особливий правовий режим. З-поміж них закон виокремлює: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Кожна з наведених категорій земель характеризується узагальненим, або основним, цільовим призначенням земельних ділянок, які входять до відповідної категорії.

Поділ земель України на категорії здійснений на основі природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель. Такий підхід законодавця має на меті забезпечити задоволення різноманітних потреб суспільства, наприклад, у розміщенні та сталому розвитку населених пунктів, вирощуванні сільськогосподарської продукції та ін.

Відповідні глави Земельного кодексу України містять спеціальні приписи, які визначають особливості правового режиму та поняття кожної категорії земель, а також присвячені регламентації відносин, що стосуються використання земель тієї чи іншої категорії.

Серед усіх категорій земель, що входять до складу земель України, центральне місце займають землі сільськогосподарського призначення. Такими землями Земельний кодекс визнає землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Пріоритетність цих земель обумовлена їх конституційним закріпленням як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

Законом передбачено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі. Землі запасу не утворюють самостійної категорії і перебувають у віданні держави або територіальних громад у межах їх компетенції, визначеної законом.

Віднесення земель до конкретної категорії з урахуванням їх основного цільового призначення здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень.

Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання в користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Процедура зміни цільового призначення земель окремих категорій характеризується певною специфікою.

У межах конкретної категорії земель власник або користувач земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, тобто в межах основного цільового призначення певної категорії земель дозволені види її використання визначаються особою, яка їх використовує.

14.2.4. Права на землю

У земельному праві України права на землю – це головні соціальні цінності, що визнаються в суспільстві, закріплюються нормами Конституції України та іншими законами і передбачають та гарантують для всіх учасників земельних відносин юридично забезпечені можливості щодо використання землі з метою задоволення життєвих потреб та різнобічних інтересів.

Суспільні відносини, які виникають при набутті, здійсненні чи припиненні земельних прав як соціальних цінностей, регулюються системою правових норм, що забезпечують механізм використання землі для задоволення приватних і суспільних потреб.