Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

За радянських часів розрізнялося право власності на землю (земля перебувала у виключній державній власності) та право користування землею. Останнє включало право постійного та тимчасового користування земельними ділянками.

Становлення і розвиток земельних прав у незалежній Україні відбувалося кількома етапами, кожен із яких характеризується своїм переліком прав на землю. Так, після проголошення незалежності України в законодавстві були закріплені такі права на землю, як право державної власності на землю, право постійного користування землею, право довічного успадкованого та постійного володіння землею. В подальшому законодавче закріплення дістало наступні права на землю: право власності Українського народу на землю, право приватної державної та колективної власності на землю, право постійного користування землею, право оренди землі, право на іпотеку землі, право на земельну частку (пай).

З прийняттям чинного Земельного кодексу України (2001) до системи прав на землю були внесені суттєві зміни. Так, у кодексі закріплено право комунальної власності на землю, право власності іноземних держав на землю в Україні, право земельного сервітуту та право добросусідства. Водночас тут не згадується про право колективної власності на землю. В подальшому в системі земельних прав були законодавчо закріплені також право на забудову чужої земельної ділянки (суперфіцій), право на користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право ренти. Самостійне місце належить обмеженим земельним правам, наприклад праву земельного сервітуту. Невичерпний перелік видів права земельного сервітуту закріплений законом (право проходу та проїзду на велосипеді, право прогону худоби по наявному шляху, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій та ін.).

Права на землю – це детерміновані природним правом людини на землю та об’єктивними функціями землі, визнані в суспільстві, нормативно закріплені, формально виражені в законах, гарантовані державою правила поведінки, у яких визначається міра можливої свободи особи у використанні землі, а також передбачаються обмеження, заборони і здійснення цих прав.

Права на землю можуть бути класифіковані за різними критеріями. Найбільш розповсюдженою класифікацією є їхній поділ на два види: 1) об’єктивні; 2) суб’єктивні.

Об’єктивними правами на землю вважаються закріплені в нормах права та формально визначені в законах правила поведінки суб’єктів у сфері використання землі, які визнаються в суспільстві, гарантуються, підтримуються і захищаються державою.

Під суб’єктивними правами на землю розуміють законодавчо забезпечену можливість і здатність особи реалізувати земельну правосуб’єктність щодо використання землі для задоволення власних інтересів.

Виникнення суб’єктивних земельних прав закон пов’язує з приватизацією земельних ділянок, укладенням цивільно-правових угод, а при наданні їх в оренду чи постійне користування – з діями уповноважених органів, які являють собою акт розпорядження землею.

Моментом виникнення земельних прав зазвичай вважається момент їх державної реєстрації. Серед документів, що посвідчують право на земельну ділянку, закон розрізняє:

– державний акт на право власності на земельну ділянку;

– цивільно-правову угоду;

– свідоцтво про право на спадщину;

– державний акт на право постійного користування земельною ділянкою;

– договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.

14.2.5. Приватизація земельних ділянок

Важливою складовою формування в Україні засад ринкової економіки є приватизація земель. Вона розпочалась із прийняттям Закону України «Про форми власності на землю» та Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992 р.

Розрізняють приватизацію земель в широкому та вузькому сенсі. У першому випадку йдеться про відчуження майна, що перебуває в державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб, у другому – про безоплатне одноразове (у межах встановлених норм) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності громадянами України.

Чинне земельне законодавство закріплює різні моделі приватизації земельних ділянок:

– приватизацію земельних ділянок із земель запасу;

– приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані особам, які бажають їх приватизувати;