Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Юрисдикція господарських судів визначається суб’єктною і предметною ознаками залежно від правового статусу учасників господарських спорів і характеру цих спорів.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду мають право звернутися підприємства, установи і організації, інші юридичні особи, у тому числі іноземні, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому законом порядку набули статусу суб’єктів підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Ефективна діяльність господарських судів – невід’ємна умова забезпечення державної політики з підтримки і розвитку підприємництва. У передбачених законом випадках до господарського суду мають права також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності (ч. 2 цієї статті).

Завдання господарського суду обумовлюють обсяг його юрисдикції, яку складають:

1) спори у справах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, які, відповідно до ГПК України та інших законів України, віднесені до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України і Рахункової палати з питань, віднесених до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарськими товариствами та їх учасниками, крім трудових спорів;

5) спори у справах щодо обліку прав на цінні папери;

6) спори у справах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком справ, що віднесені до компетенції адміністративних судів (ч. 1 ст. 12 ГПК України).

Справа, підвідомча господарському суду, може бути передана сторонами на розгляд третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, та корпоративних спорів (ч. 2 цієї статті). Такий спосіб вирішення господарських спорів набуває дедалі більшого поширення, у тому числі шляхом звернення в арбітражні суди за кордоном.

Господарські справи розглядаються в місцевих господарських судах, апеляційних господарських судах і палатах Вищого господарського суду України (у касаційному порядку).

Справи слухаються судом першої інстанції одноособово, а з огляду на категорію і складність справи – можуть бути розглянуті колегією із трьох суддів, в апеляційному порядку – трьома, а в касаційному порядку – у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Важливою особливістю діяльності судів господарської юрисдикції є те, що сторони можуть застосовувати засоби досудового врегулювання за домовленістю між собою відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України. Зацікавлене підприємство або організація з метою врегулювання спору з порушником своїх прав чи інтересів може звернутись до нього з письмовою претензією (ст. 6 ГПК України). У разі її відхилення чи нерозгляду в певний строк зацікавлена сторона звертається до господарського суду з позовною заявою.

На будь-якій стадії провадження у справі за заявою позивача або з власної ініціативи господарський суд може вдатися до забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів здатне утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення (ст. 66 ГПК України). При цьому заборонено вживати забезпечувальні заходи, які порушують нормальну діяльність господарських товариств і можуть сприяти їх протиправному захопленню (проявам «рейдерства»), зокрема забороняти проведення загальних зборів акціонерів, участь у них чи визначення правомочності загальних зборів або учасників господарського товариства (ст. 67 ГПК України).

Розгляд господарських справ відбувається на основі принципів рівності всіх перед законом і судом, гласності і в умовах змагальності сторін. У ході розгляду використовуються письмові та речові докази, висновки експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, як усні, так і письмові (ст. 32 ГПК України). Важливу роль у судовому процесі відіграє вивчення документальних матеріалів. При цьому немає потреби в показаннях свідків.

22.6. Правосуддя у кримінальному судовому провадженні

Діяльність судів з розгляду кримінальних справ донедавна регулювалася Кримінально-процесуальним кодексом України від 28 грудня 1960 р. За більш як півстоліття його було докорінно переглянуто. Проте і в такому вигляді він не повністю відповідав завданням реорганізації судочинства на основі верховенства права. У зв’язку з цим 13 квітня 2012 р. з урахуванням рекомендацій вітчизняних фахівців та експертів Венеціанської комісії було прийнято новий Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК України).

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Правосуддя у кримінальному судовому провадженні здійснюється районними, районними в містах, міськими та міськрайонними судами по першій інстанції, апеляційними судами Автономної Республіки Крим, областей, Києва і Севастополя як судами апеляційної інстанції, судовою палатою у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як судом касаційної інстанції, а у випадках, передбачених главою 33 КПК України, – Верховним Судом України.

У місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціалізація зі здійснення судочинства щодо неповнолітніх. При цьому судді, які здійснюють кримінальне провадження щодо неповнолітніх, не звільняються від виконання обов’язків судді відповідної інстанції. Проте здійснення ними цих повноважень враховується при розподілі судових справ і має пріоритетне значення (ч. 5 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).