Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Умовами правомірності дії (бездіяльності) особи, яка виконує наказ або розпорядження, є:

а) наказ або розпорядження відповідає вимогам закону;

б) відсутність у даної особи усвідомлення незаконності наказу чи розпорядження.

Особа, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Якщо особа виконала явно злочинний наказ або розпорядження, то за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу чи розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати злочинний характер наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу чи розпорядження, кримінальній відповідальності підлягає лише особа, яка віддала злочинний наказ або розпорядження.

Діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронним інтересам, не визнається злочином, якщо воно було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик є виправданим, якщо в даній обстановці поставлена мета не може бути досягнена дією (бездіяльністю), не пов’язаною з ризиком, і особа, яка припустилася ризику, обґрунтовано розраховуває, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронним інтересам. Можливість реалізації поставленої мети звичайними, не ризикованими методами та засобами виключає правомірність ризику і перетворює його на суспільно небезпечне діяння, за яке настає кримінальна відповідальність на загальних підставах.

Якщо особа вимушено заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під час виконання нею відповідно до закону спеціального завдання із попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, беручи в них участь, то її діяння не є злочином. Дана особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі злочинного угруповання умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством, або умисного тяжкого злочину, пов’язаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або настання інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Однак особа, яка вчинила зазначені злочини, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначено їй на строк, більший ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини КК України.

21.7. Закінчений та незакінчений злочин. Добровільна відмова при незакінченому злочині

Статті 13 – 17 КК України регламентують основний зміст інституту стадій вчинення злочину, де розкривається поняття закінченого і незакінченого злочину, види стадій, виокремлюються самостійні підстави кримінальної відповідальності за незакінчений злочин.

Навмисні злочини можуть відбуватися за стадіями, закон вирізняє три стадії: готування, замах і закінчений злочин. На стадії готування створюються умови для здійснення злочину (підшукування і пристосування знарядь, засобів здійснення злочину, усунення перешкод, розподіл ролей та ін.). На стадії замаху відбуваються дії, спрямовані на здійснення злочину, але злочин не завершується з причин, що не залежать від волі винного. На стадіях незакінченого злочину у винного є можливість відмовитися від задуманого. На стадії закінченого злочину виконані всі необхідні дії і наступив злочинний результат. Злочин об’єктивно і суб’єктивно завершено. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину. Кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 КК і за тією ж статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця – це остаточне відмовлення особи за власною волею, з огляду на будь-які мотиви від продовження і доведення до кінця задуманого злочину. Добровільна відмова можлива на стадії готування чи замаху, але до закінчення злочину. Особа, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинені нею діяння містять склад іншого злочину. Від добровільної відмови варто відрізняти каяття. Дійове каяття – це сукупність дій особи, спрямованих на усунення чи зменшення збитку, заподіяного злочином. Дійове каяття має місце після закінчення злочину, може враховуватися як обставина, що пом’якшує відповідальність і покарання. Особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після здійснення злочину щиросердно покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала нанесений нею збиток чи усунула заподіяну шкоду.

21.8. Співучасть у вчиненні злочину

Інститут співучасті у злочині є одним із найскладніших у теорії кримінального права. Норми про співучасть розміщені в розділі VІ КК України (статті 28 – 31). У статті 28 дається визначення поняття співучасті у злочині. У ньому сформульовані основні ознаки співучасті, які відображають концепцію, створену правниками ще у другій половині ХІХ століття.

Вчинення злочину об’єднаними зусиллями декількох осіб, як правило, підвищує суспільну небезпечність діяння порівняно із діями злочинця-одинака. Справді, коли злочини вчинюються сумісними, об’єднаними зусиллями декількох осіб, вони допомагають одне одному при їх вчиненні, із більшим успіхом нейтралізують опір жертв, приховують результати вчинення злочину та ін.

При цьому треба особливу увагу звернути на питання про юридичну природу співучасті. У теорії кримінального права склалися дві сталі концепції юридичної природи співучасті. Одна з них має в основі акцесорну природу (від латинського слова accessorium – «додатковий», «несамостійний») характеру співучасті. Прихильники іншої теорії розглядають співучасть як самостійну форму злочинної діяльності. Сутність акцесорної природи співучасті виражається в тому, що центральною фігурою співучасті визнається виконавець, діяльність же решти співучасників є допоміжною, позбавленою самостійного значення. Оцінка дій співучасників і їхня відповідальність повністю залежать від характеру дій виконавця і його відповідальності: карані дії виконавця – карані і дії співучасників, якщо ж виконавець не притягується до відповідальності, то не може наступати відповідальність співучасників. Крім того, караність співучасників повинна наступати за тією статтею, яка передбачає дії виконавця.

Проте більшість науковців критично оцінюють таку концепцію.

За чинним КК України (ст. 26), співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення співучасті включає такі ознаки:

– наявність двох та більше суб’єктів злочину, які беруть участь у скоєнні одного умисного злочину;

– спільна їхня участь у скоєнні злочину;

– умисний характер діяльності співучасників.