Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

2) застосування насильства лише за наявності упевненості, що саме ця особа вчинила злочин;

3) заподіяння шкоди тому, хто затримується, лише за наявності реальної небезпеки ухилення його від кримінальної відповідальності;

4) заподіяння шкоди тому, хто затримується, лише з метою затримання та доставлення його до органів влади;

5) застосування для затримання особи лише заходів, які мали бути необхідними, тобто виправданими обставинами справи;

6) заподіяння при затриманні шкоди, яка повинна відповідати небезпечності посягання й обстановці захисту.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Умови правомірності крайньої необхідності поділяються на такі, що належать до небезпеки, яка загрожує, і такі, що належать до захисту від неї. Умовами правомірності крайньої необхідності, які належать до небезпеки, що загрожує, є:

а) її загроза особистості або правам даної особи чи інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави;

б) її наявність;

в) її дійсність;

г) неможливість її усунення за даних обставин іншими засобами, не пов’язаними із заподіянням шкоди інтересам третіх осіб.

Умовами правомірності крайньої необхідності, що належать до захисту від небезпеки, яка загрожує, є:

1) спрямованість захисту на охорону інтересів особистості, суспільства та держави;

2) заподіяння шкоди не особам, які створили небезпеку, а третім (стороннім) особам;

3) своєчасність захисту;

4) заподіяння шкоди менш значної, ніж відвернута шкода.

Якщо особа заподіяла шкоду правоохоронним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона не могла керувати своїми діями, то заподіяне цією особою не є злочином. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, якщо ця особа піддалася фізичному примусу, внаслідок якого вона зберегла можливість керувати своїми діями, а також психічному примусу, вирішується відповідно до положень про крайню необхідність (ст. 39 КК України). Якщо стан крайньої необхідності у згаданих вище випадках не вбачається, застосоване до особи насильство розглядається як пом’якшуюча обставина (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України).

Дія (бездіяльність) особи, що заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, але була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження, визнається правомірною. Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони відповідають всім наступним умовам:

1) віддані особою в належному порядку та в межах її повноважень;

2) не суперечать за змістом діючому законодавству;

3) не пов’язані з порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина.