Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

6) визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб;

8) заохочення доброчесності;

9) гласності та прозорості;

10) відповідальності всіх учасників відносин, що регулюються МК України.

Метод правового регулювання митного права як сукупність прийомів і засобів правового впливу на відносини, що виникають у митній сфері, викликає особливий інтерес. У міру розширення зовнішньоторговельного співробітництва, розвитку митної інфраструктури в митній справі, регулювання певної частини суспільних відносин у сфері митної справи України за допомогою адміністративно-правового методу вже не ефективно. Чимдалі частіше застосовуються характерні для цивільного права договірні основи правового регулювання. Регламентовані таким чином відносини органічно вписуються в предмет митного права і можуть виникнути на різних етапах митного оформлення (тимчасове зберігання, декларування, переміщення під митним контролем тощо), а також у зв’язку з вибором митного режиму, перетинання кордону «червоним» або «зеленим» коридором і т. ін.

Такий метод регулювання поведінки осіб, які переміщують товари через митний кордон, застосований в МК України, називається методом загальних дозволів і є проявом цивільно-правового методу регулювання. На противагу адміністративно-правовому методу, цивільно-правовий закріплює принцип правової рівності фактично нерівних суб’єктів, можливість діяти на власний розсуд, що визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання. Це – ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв’язків між ними.

Хоча диспозитивний метод використовується в митному праві скоріше як допоміжний, властивий йому адміністративно-правовий метод як єдиний засіб впливу на суспільні відносини вже не відповідає сучасному стану розвитку митно-правової сфери.

Тому абсолютизувати будь-який із цих двох методів було б великою помилкою, тому що особливістю митного права на сьогоднішній день є саме їхнє поєднання і одночасне, доречне, застосування. У цьому й полягає специфіка певної частини суспільних відносин у сфері митної справи, – ґрунтуючись на принципах диспозитивності, юридичної рівності, вільного волевиявлення їх суб’єктів, вони є об’єктом державного втручання, яке знаходить свій вияв у встановленні певних обмежень в одному або декількох елементах цих відносин.

Отже, метод правового регулювання митного права є специфічним і виражається в логічному і, як показує практика, ефективному переплетенні заборон і дозволів, що, передусім, викликано саме необхідністю такого поєднання при регулюванні митно-правових відносин.

Митне право складається з декількох інститутів – певної групи юридичних норм, які регулюють однорідні суспільні відносини всередині митного права або на їх межі. Найбільш специфічними інститутами митного права є інститут митних режимів, інститут відповідальності за порушення митних правил, а також провадження у справах про такі правопорушення, служба в митних органах, інститути митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, інститут послуг у галузі державної митної справи та деякі інші специфічні правові інститути.

20.2. Митні органи України

Відповідно до ч. 4 ст. 7 МК України, «безпосереднє керівництво здійсненням державної митної справи покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи». Його призначенням є створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення безпеки суспільства, захист митних інтересів України.

До прийняття Указу Президента України від 24 грудня 2012 р. № 726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» забезпечення формування державної митної справи було покладено на Державну митну службу України (далі – Держмитслужбу України). Внаслідок реорганізації Держмитслужби України та Державної податкової служби України було утворено Міністерство доходів і зборів України (далі – Міндоходів України). Правовий статус новоствореного галузевого міністерства визначено Указом Президента України від 18 березня 2013 р. № 141/2013, яким затверджене Положення про Міністерство доходів і зборів України, відповідно до якого Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації єдиної державної митної політики.

У структурі Міндоходів України створено Департамент митної справи, відповідно до наказу Міндоходів України від 1 лютого 2013 р. № 1 «Про введення в дію тимчасових структури та штатного розпису Міністерства доходів і зборів України».

Однак, незважаючи на вказані зміни, сферою відповідальності центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі державної митної справи, залишилася реалізація митної політики України (забезпечення митних інтересів та безпеки держави при ввезенні, вивезенні та транзитних переміщеннях її територією товарів і транспортних засобів).

Крім центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі державної митної справи, до митних органі належать митниці, митні пости як відокремлені структурні підрозділи митниці, спеціалізовані митні органи. Митні органи разом із митними організаціями, а також спеціалізованими навчальними закладами та науково-дослідною установою становлять митну службу України.

Місія митної служби України: забезпечення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, гарантування безпеки зовнішньої торгівлі та суспільства, захист митних інтересів України.

Обов’язки митної служби:

– надання послуг з митного оформлення;