Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Окрім ознак, адміністративне правопорушення характеризується й своїм складом, який становлять чотири взаємопов’язані елементи: об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Слід мати на увазі, що відсутність хоча б одного елементу свідчить про відсутність самого адміністративного правопорушення.

Об’єктом завжди є суспільні відносини, які регулюються нормами різних галузей права й охороняються нормами адміністративного права. Він буває загальним, родовим і безпосереднім. Загальний об’єкт являє собою всі суспільні відносини, які охороняються адміністративним правом: суспільний порядок і суспільна безпека, власність, права та свободи громадян, установлений порядок управління. Родовий об’єкт – це відносно відокремлена група однорідних суспільних відносин: власність, митні правила, громадський порядок тощо. Безпосередній об’єкт являє собою конкретне суспільне відношення, на яке здійснюється посягання: здоров’я, паспортний режим, порядок управління транспортним засобом тощо.

Об’єктивна сторона правопорушення характеризує його зовнішню сторону і включає: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), протиправний результат, причинний зв’язок між діянням та наслідками – для правопорушень з матеріальним складом; протиправне діяння (дія чи бездіяльність) – для правопорушень з формальним складом. При цьому слід мати на увазі, що більшість адміністративних правопорушень характеризуються «формальним» складом, тобто для об’єктивної сторони є необхідним тільки протиправне діяння. Окрім вищенаведеного об’єктивна сторона включає місце, час, спосіб, знаряддя адміністративного правопорушення, повторність, неоднократність тощо.

Суб’єктом адміністративного правопорушення є особа, яка його вчинила. На відміну від злочину, суб’єктом може бути як індивідуальна особа, так і юридична особа (колективний суб’єкт). Виокремлюють три види суб’єкта: загальний, спеціальний та особливий.

Загальним суб’єктом є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Стосовно віку, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність, необхідно зазначити, що, відповідно до ст. 12 КУпАП України, адміністративна відповідальність наступає з 16 років. При цьому адміністративна відповідальність осіб від 16 до 18 років відрізняється від адміністративної відповідальності повнолітніх порушників, зокрема до перших застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП України (зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого; застереження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання). Відмінність полягає також і в процедурі накладення таких стягнень, оскільки справи про правопорушення, що вчинені неповнолітніми, розглядаються судами. Одночасно слід звернути увагу на те, що у випадках вчинення таких правопорушень, як: незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; дрібне розкрадання державного або колективного майна; порушення правил дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів; дрібне хуліганство; стрільба з вогнепальної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку; керування транспортними засобами у стані сп’яніння та деякі інші порушення, що посягають на установлений порядок управління, неповнолітні несуть відповідальність на загальних підставах.

Другою загальною ознакою суб’єкта адміністративного правопорушення є те, що він повинен бути осудною особою. Адміністративне законодавство не передбачає визначення поняття осудності. В теорії адміністративного права вважається, що осудність – це норма, заснована на чіткому науковому розумінні законодавцем закономірностей соціально-психологічного розвитку людини, згідно з яким він проходить певні і досить визначені етапи та стадії. Осудність відображає типові риси цього розвитку, щось загальне в осіб різних вікових груп. Вважається, що людина з нормальною психікою під час вчинення адміністративного правопорушення завжди є осудною. Водночас ст. 5 КУпАП України закріплює, що неосудною є особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності не могла усвідомлювати своїх дій (рівень інтелектуального розвитку) або керувати ними (рівень вольового розвитку) внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Неосудною особа визнається в судовому порядку.

Спеціальний суб’єкт характеризується, окрім зазначених вище ознак, ще певними додатковими властивостями. До них можна віднести посадових осіб, водіїв, державних службовців та ін. Особливим суб’єктом є та особа, яка притягується до адміністративної відповідальності в особливому порядку (згідно з дисциплінарними статутами): військовослужбовець, працівник міліції, працівник цивільної авіації та ін.

Стосовно адміністративної відповідальності колективних суб’єктів необхідно мати на увазі, що вона передбачається не в статтях КУпАП, а лише окремими законами, зокрема: від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції», від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів», від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування», від 15 листопада 2001 р. «Про ветеринарну медицину» тощо. У проекті нового КУпАП України передбачаються конкретні склади правопорушень, суб’єктами яких можуть бути колективні суб’єкти, перелік стягнень, що накладатимуться на них.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це вина, тобто психічне ставлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до свого діяння і до шкідливих наслідків, які наступили внаслідок цього діяння. Вина є необхідною умовою відповідальності. Якщо в діях особи вину не встановлено, а шкідливі наслідки стали результатом випадкових обставин – немає суб’єктивної сторони, немає адміністративного правопорушення, немає адміністративної відповідальності.

Виокремлюють дві форми вини: умисел (прямий і непрямий) та необережність (протиправна самовпевненість і протиправна необачність). При цьому адміністративне законодавство, передбачаючи дані форми та розкриваючи їх сутність, не надає визначення понять умислу та необережності. Відповідно до ст. 10 КУпАП України, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх, або свідомо допускала настання цих наслідків. У теорії адміністративного права, залежно від інтелектуального та вольового моментів вини, умисел поділяють на прямий та непрямий.

Прямий умисел – це така форма вини, коли особа усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх настання. Прямий умисел являє собою єдність інтелектуального та вольового моментів. Умисел вважається непрямим, коли особа, що його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх діянь, передбачала його шкідливі наслідки та свідомо допускала їх настання. Обидва види умислу – прямий та непрямий більше схожі між собою, ніж розрізняються. Розмежування цих форм можна провести за критерієм вольового моменту, вольового ставлення до настання наслідків. У прямому умислі ставлення особи до них проявляється у формі бажання, а при непрямому – у формі усвідомленого допускання їх настання.

Стаття 11 КУпАП України визначає, що адміністративне правопорушення вважається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала їх настання, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Необережність є самостійною формою вини, передбаченою адміністративним законодавством. Поряд із умислом необережність розглядається як менш небезпечна форма вини. Виокремлюють два види необережності: протиправна самовпевненість та протиправна необачність. Протиправна самовпевненість являє собою такий вид необережної вини, при якому особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала настання шкідливих наслідків діяння, але легковажно, самовпевнено розраховувала на їх ненастання. Протиправна самовпевненість – це легковажна рішучість здійснити винне діяння, незважаючи на те, що воно для винного завідомо загрожує небезпечними для держави або інтересів, що охороняються, наслідками при необґрунтованій за обставинами справи надії на запобігання цим наслідкам.

Протиправна необачність – це вид необережної вини, при якому особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, не передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча повинна була та могла їх передбачати. Суть цього виду вини полягає в тому, що особа, яка має реальну можливість передбачати шкідливі наслідки своїх діянь, не перетворює можливість запобігти їм в реальну дійсність, не напружує свої інтелектуальні або фізичні потенціали для вчинення вольових дій, які були б спрямовані на таке запобігання. Слід мати на увазі, що, на відміну від усіх наведених вище видів вини при вчиненні правопорушення з необачності, особа не передбачає шкідливих наслідків свого діяння. Таке непередбачення наслідків свого діяння свідчить про зневажання особою вимог законодавства, своїх посадових обов’язків, інтересів суспільства. Характерною рисою цієї форми вини є як негативне ставлення правопорушника до суспільно шкідливих наслідків, так і відсутність передбачення їх настання.

19.6. Види адміністративних стягнень

Згідно зі ст. 23 КУпАП України, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою: а) виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття; б) запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Із наведеного можна зробити висновок, що основними функціями адміністративного стягнення є: а) виховна; б) запобіжна (превентивна); в) каральна.

Адміністративні стягнення слід класифікувати на види:

а) основні (попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт);

б) додаткові (оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення). При цьому слід зазначити, що немає таких адміністративних стягнень, які визнавалися б тільки додатковими;

в) морального характеру (попередження);