Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

– симетричні федерації: усі їх складові частини є суб’єктами з однаковим конституційно-правовим статусом (Австралія, ФРН) і асиметричні федерації: об’єм повноважень різних суб’єктів неоднаковий (Індія, США);

– асиметричні федерації (Російська Федерація), яка побудована і за національно-територіальною і за територіальною ознакою, але обсяг повноважень суб’єктів такої федерації не є однаковим (Індія).

Виокремлюють ще й комплексні федерації, які побудовані на засадах етнічних, економічних, географічних і навіть побутових принципах.

Найважливішим питанням будь-якої федерації є розподіл повноважень між федерацією та її суб’єктами. Найчастіше федерація як держава в цілому вирішує питання оборони, відає закордонними справами, забезпечує внутрішню безпеку, здійснює грошове, валютне, митне регулювання тощо. Розподіл об’єму повноважень між федерацією та суб’єктами федерації залежить від того, як виникає федерація. Якщо незалежні суверенні держави об’єднуються у федерацію, то частину своїх суверенних повноважень вони передають новій федеральній державі. Прикладом такого способу утворення федерації є США. Коли єдина держава розділяється на певні частини або більш потужна держава підпорядковує собі інші суверенні держави, то в такому разі центральна влада федерації (як держави в цілому) передає створеним суб’єктам федерації частину своїх повноважень, які, як правило, здійснюються суб’єктами самостійно. У ФРН, Індії та інших федеративних державах на конституційному рівні передбачається сфера дії спільної компетенції федерації (як держави в цілому) та її суб’єктів. На сьогодні у світі існує понад 20 федерацій.

2. Конфедерація (пізньолат. confoederation – союз, спілка, об’єднання) – це слабоцентралізований союз держав, що об’єдналися для досягнення спільних цілей та виконання певних завдань (військових, економічних, політичних). У разі розпаду унітарної чи федеративної держави конфедерація може бути певною формою збереження традиційних зв’язків між відповідними державними утвореннями. Конфедерація є формою міждержавного об’єднання, заснованого на принципах міжнародного, а не внутрішнього права. Суб’єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави, при цьому сфера компетенції центральних органів дуже обмежена, а основні владні повноваження належать вищим державним органам суб’єктів конфедерації. Конфедерація не має єдиної території, централізованої системи органів влади, єдиного законодавства, єдиного громадянства та фінансової системи (Нідерланди (1579 – 1795), штати Північної Америки з 1776 по 1787 р., конфедерація Єгипту і Сирії (Об’єднана Арабська Республіка) з 1958 по 1961 р., Гамбія та Сенегал (1982 – 1989).

Ознаки конфедерації:

– вищі органи влади похідні від вищих органів влади суб’єктів конфедерації, тобто формування перших відбувається на основі визначеного представництва других;

– рішення приймаються за принципом консенсусу – згоди (координації, а не субординації) представників усіх суб’єктів конфедерації в діяльності вищих органів конфедерації;

– наявність спеціальної процедури набуття чинності правовими актами, що приймаються загальним органом конфедерації. Її суть полягає в тому, що компетентні органи суб’єктів конфедерації повинні виявити власну юридичну волю щодо реалізації загального рішення. Причиною цього є відсутність у конфедерації єдиної системи загальних принципів права (законодавства);

– конфедерація, як держава в цілому, не має права вступати у зовнішні відносини з іншими державами;

– суб’єкти конфедерації зберігають систему власних вищих органів влади, безпосередньо не підлеглих вищим органам конфедерації;

– суворо визначене і нормативно закріплене представництво суб’єктів у вищих органах конфедерації;

– наявність у суб’єктів конфедерації власної правової системи;

– право суб’єктів конфедерації на вихід із конфедерації.

Конфедерація – утворення нестійке, часом вона або розпадається, або перетворюється на федерацію, тому її розглядають як перехідну форму державності.

Виокремлюють також асоціативну форму державного устрою. Це щось менше, ніж федерація, але більше за конфедерацію. Може бути союзом держав, що утворюється на договорній основі через різні форми асоціації (Європейський Союз).

3. Імперія (від лат. іmperium – влада, панування, держава) як держава характеризується такими ознаками:

– її глава має титул імператора;

– це державне утворення, до якого входять нерівноправні за своїм політико-правовим статусом складові: метрополія та колонії.

Метрополія (з гр. – столиця, материнське місто) є привілейованим центром держави, панівний статус якої заснований на принципі підпорядкованості залежних від нього колоній. Зв’язки метрополії з колоніями існують у формі протекторату, васалітету та інкорпорації.