Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

9.1. Поняття державно-територіального устрою

Держава є єдиною універсальною організацією на певній території. Саме тому будь-яка держава прагне організувати максимально ефективне управління цією територією. Рівень самого розвитку держави залежить від того, як організована сама влада за принципом території. Територіальний принцип організації влади в суспільстві означає, що влада держави розповсюджується на певний територіальний простір, а під дію державної влади підпадають усі, хто перебуває в ньому. З територією держави пов’язаний статус громадянства (підданства), а також обов’язок усіх осіб, які перебувають на її території, дотримуватися нормативних приписів держави.

Але історія існування держав свідчить про те, що в різний час держави відрізнялися одна від одної внутрішньою будовою (структурою), тобто способом територіальної організації. Це у свою чергу визначало ступінь централізації або децентралізації державної влади. Так, децентралізація полягає в поділу території держави на певні адміністративно-територіальні одиниці, автономні політичні утворення, а можливо, й на державні утворення з певними ознаками суверенітету.

Термін «форма державного (державно-територіального) устрою» конкретизує територіальну організацію державної влади.

Державно-територіальний устрій – це територіальна організація держави, що полягає у:

– поділі території держави на певні складові;

– визначенні правового положення цих складових;

– співвідношенні та взаємозв’язку між центральною державною владою і владами в окремих частинах держави.

Таким чином, принципи організації діяльності державного апарату мають територіальну складову, а кожен орган державної влади діє в межах певної території.

Державно-територіальний устрій країни залежить від розміру території, чисельності та національного складу населення, історичних традицій держави, особливостей форми правління та державно-політичного режиму тощо.

9.2. Форми державно-територіального устрою

Державно-територіальний устрій існує у простих та складних формах.

1. Унітарна держава належить до простої форми. Ознаки унітарної держави:

– наявність єдиної системи державних органів;

– наявність єдиної системи законодавства (єдина конституція);

– єдине громадянство (підданство);

– складові унітарної держави не мають ознак державного суверенітету, а тому не можуть бути суб’єктами міжнародних політичних відносин;

– підпорядкованість органів влади складових держави центральним, вищим органам;

– органи влади складових держави не мають виняткової компетенції, а тому не мають права видавати закони, а лише підзаконні акти.

Унітарна держава – єдина, централізована держава, складові частини якої не мають ознак суверенітету, а тому мають статус адміністративно-територіальних утворень: області, провінції, округа. Вони формуються для зручності державного управління і, як правило, складаються історично. В унітарній державі виникають організаційні передумови для більш високого ступеня впливу центральної влади на територію держави. Центральна влада формує місцеву владу і передає їй частину повноважень. Необхідність цього полягає в тому, що неможливо всі питання управління вирішувати в центрі, не враховуючи місцевої специфіки. В унітарних державах з демократичним режимом дуже важливе значення має розвиток місцевого самоврядування.