Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

– норми-звичаї – правила поведінки, що склалися історично і виконуються в силу звички (традиції, етикет);

– норми релігії – правила поведінки, встановлені різними віросповіданнями й обов’язкові для віруючих;

– корпоративні норми – правила поведінки, вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями), які підтримуються владою громадських об’єднань.

У системі соціальних норм найбільш значущими, універсальними є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги здебільшого збігаються: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль (наприклад, як право, так і мораль негативно оцінюють дії, що посягають на життя і свободу людини, принижують її гідність).

Водночас норми права і норми моралі мають ознаки відмінності:

1) за походженням – норми права встановлюються або визнаються державою, а моральні норми формуються у свідомості людей;

2) за формою зовнішнього виразу – норми права закріплюються у спеціальних державних актах, а норми моралі не мають письмової форми;

3) за сферою дії – норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які піддаються правовому впливу, а мораль може регулювати практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації – норми права є деталізованими правилами поведінки, а норми моралі не містять точних правил, мають більш абстрактний характер;

5) за способом забезпечення – норми права забезпечуються примусовою силою держави, а моральні норми – силою громадського впливу (осудом чи схваленням).

3.3. Поняття і класифікація норм права

Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечене її організаційною та примусовою діяльністю.

Норма права – особливий різновид соціальних норм. Їй притаманні такі ознаки:

1) державно-владна природа. Норма права приймається компетентними органами держави (посадовими особами), а її реалізація забезпечується державною підтримкою, в тому числі державним примусом;

2) загальнообов’язковість. Норма права має загальний і обов’язковий характер для всіх суб’єктів, які вступають у суспільні відносини, передбачені нею;

3) формальна визначеність. Норма права дістає зовнішнє мовне закріплення в статтях нормативно-правового акта, чітко встановлює вид та міру можливої, необхідної або забороненої поведінки;

4) норма права є первинним елементом системи права, яка складається з галузей та інститутів права;

5) норма права має власну структуру – гіпотезу, диспозицію, санкцію. Гіпотеза – частина правової норми, яка перелічує умови (обставини), за наявності чи відсутності яких починає діяти норма. Диспозиція – частина правової норми, у якій визначається варіант поведінки суб’єктів за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Санкція – частина правової норми, що вказує на несприятливі наслідки недотримання правил поведінки, встановлених диспозицією.

Норми права можна класифікувати за різними підставами. Так, залежно від функцій в правовому регулюванні розрізняють регулятивні (правоустановчі), які надають учасникам суспільних відносин права та покладають на них обов’язки, і охоронні норми права, які встановлюють міри юридичної відповідальності. Регулятивні норми поділяють на зобов’язувальні (вказують на необхідну поведінку), заборонні (закріплюють юридичні заборони) і уповноважувальні (містять суб’єктивні права). Заборонні і зобов’язувальні норми права за характером приписів є імперативними і не допускають ніяких відхилень. Уповноважувальні норми належать до категорії диспозитивних, які надають можливість суб’єктам обирати варіант поведінки за власним розсудом. Залежно від рівня правового регулювання виділяють матеріальні норми права (встановлюють права, обов’язки, заборони) та процесуальні (визначають порядок, процедуру реалізації і захисту прав або виконання обов’язків). Існують також спеціалізовані норми права, до яких належать: норми-дефініції (містять визначення правових категорій і понять), колізійні норми (встановлюють порядок вирішення суперечностей між юридичними нормами), норми-принципи (відображають і закріплюють принципи права) та ін.

3.4. Система права. Загальна характеристика галузей права України