Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Різні підходи до поняття права не виключають один одного. Це сумісні площини трактування того самого явища. На певних етапах розвитку суспільства і правової системи вони не рівнозначні. Так, у період становлення правової системи на перший план закономірно виходить природно-правове розуміння права. Воно сприяє трансформуванню соціальних інтересів у правові категорії та поняття, засвоєнню суспільною правосвідомістю загальних принципів і норм правової системи. Стабільність розвитку суспільства, держави і права підвищує значення нормативного розуміння права.

Існування і призначення права в суспільстві обумовлені необхідністю нормативного упорядкування суспільних відносин і, в першу чергу, гарантуванням свободи автономної особи, простору для юридично дозволеної поведінки.

З точки зору практичної юриспруденції, право як інституційне нормативне утворення – це система загальнообов’язкових норм і принципів, закріплених у законах та інших джерелах, визнаних і охоронюваних державою, які є критерієм правомірності поведінки учасників суспільних відносин. Сутність права полягає в тому, що воно відбиває узгоджену волю учасників відносин, що регулюються, є мірою свободи і відповідальності індивідів та їх колективів, засобом цивілізованого задоволення різноманітних інтересів і потреб.

Праву притаманні такі ознаки:

1) нормативність. Право складається з норм – загальних правил, моделей поведінки, адресованих невизначеному колу осіб (неперсоніфікований характер) і розрахованих на багаторазове застосування (невичерпність дії актами застосування);

2) загальнообов’язковість. Право однаково поширюється на всіх учасників суспільних відносин, які опинилися в нормативно регламентованій ситуації;

3) системність. Право існує у вигляді цілісної системи взаємопов’язаних норм і принципів;

4) закріплення норм у законах, інших визнаних державою офіційних джерелах (судових прецедентах, правових звичаях, нормативних договорах тощо). Саме таким чином норми набувають формальної визначеності, тобто точного фіксування вимог, що їх ставлять до поведінки людей, докладно виписаних можливих і необхідних варіантів поведінки, наслідків недотримання юридичних заборон. Водночас право не ототожнюється із законом. Закон (інші нормативні акти) – лише одна з форм виразу права. Він має відповідати ідеям права, його природі, цінностям і правам людини, інакше у встановленому порядку закон визнається недійсним і в такому разі не є правом;

5) державна забезпеченість. Загальні правила, які визнаються державою як правові, підтримуються державною владою. Це надає суб’єктам права впевненості в тому, що передбачені в юридичних нормах права й обов’язки будуть реалізовані;

6) право – міра свободи людини, критерій правомірності її поведінки в суспільстві. Право закріплює справедливу міру свободи і рівності людей у суспільстві, виступає критерієм правомірно дозволеної або забороненої поведінки. Воно дає відповідь на питання про наявність чи відсутність у суб’єктів суб’єктивних прав або юридичних обов’язків, про правомірність їхніх дій, про можливість юридичної відповідальності та ін. Право покликано забезпечити передусім сферу юридично дозволеного, тобто простір для незалежності автономної особи.

Роль права в житті суспільства відображається у його функціях – основних напрямках правового впливу на суспільні відносини. Розрізняють загальносоціальні і власно юридичні функції права. До загальносоціальних функцій відносять культурно-історичну, виховну, функцію соціального контролю, інформаційно-орієнтуючу.

Власне юридичні функції права поділяють на регулятивну та охоронну.

Регулятивна функція – це упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення в правових нормах корисного для людини і суспільства порядку, забезпечення активної поведінки суб’єктів права. Вирішальне значення при здійсненні регулятивної функції мають, наприклад, інститут права власності (його юридична сутність полягає в підтримці існуючих майнових порядків через надання індивідам правомочностей щодо володіння, користування, розпорядження речами), інститут політичних прав і свобод громадян та ін. Регулятивна функція має два різновиди: регулятивну статичну і регулятивну динамічну. Регулятивна статична функція забезпечує стабільність і незмінність соціально-правових цінностей, закріплення тих чи інших статусів у суспільстві. Регулятивна динамічна функція спрямована на обслуговування різних соціальних процесів (наприклад, торговельний обіг обслуговують такі інститути права, як договір, поставка, кредит та ін.).

Охоронна – це функція встановлення заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядку їх накладення і здійснення. Змістом охоронної функції права є охорона найбільш суспільно значущих відносин у різних сферах діяльності людей (соціально-економічній, культурній, державно-політичній) та витискання і ліквідація відносин, небезпечних для життя, здоров’я, моральності, соціального та економічного добробуту. Якщо в основу регулятивної функції права покладені уповноважувальні і зобов’язувальні норми права, то охоронна реалізується за допомогою заборонних правових норм.

3.2. Право в системі соціальних норм. Право і мораль

Нормативне соціальне регулювання, тобто упорядкування поведінки людей в суспільстві, здійснюється за допомогою соціальних норм – загальних правил поведінки, які поширюються на всі подібні випадки і на всіх суб’єктів. Разом з ними існують технічні норми – правила, які характеризують ставлення людини до природи, техніки, знарядь та засобів виробництва.

Зміст соціальних норм зумовлений рівнем соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Усі соціальні норми мають спільну мету – регулювати поведінку людей, але розрізняються за способами їх утворення і охорони від порушень, за формами виразу, методами впливу на суспільні відносини.

Види соціальних норм:

– норми права – прийняті (санкціоновані) і забезпечені державою загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які надають учасникам відносин, що регулюються, суб’єктивні права і покладають на них юридичні обов’язки;

– норми моралі – правила поведінки, що ґрунтуються на існуючих у суспільстві уявленнях про справедливість, добро, честь, совість, гідність та забезпечені силою громадської думки;