Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

3. Закон містить первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості.

4. Закон регулює найбільш соціально значущі, типові, сталі суспільні відносини в економічній, політичній, соціальній, культурній, екологічній і міжнародній сферах (наприклад, права, свободи, обов’язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій, діяльність органів законодавчої, виконавчої, судової влади і органів місцевого самоврядування, підстави юридичної відповідальності тощо.

5. Закон приймається в особливому порядку. Порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України. Законодавча процедура включає:

а) законодавчу ініціативу – звернення суб’єктів, визначених Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону або зміни чинного законодавства; право законодавчої ініціативи згідно зі ст. 93 Конституції України мають Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України; Національний банк України;

б) підготовку проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

в) розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України. Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому, третьому читаннях. За результатами розгляду і обговорення приймаються такі рішення: повернути проект закону для доопрацювання з визначенням головних зауважень і строку доопрацювання; надіслати проекти закону на додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення; схвалити текст закону в цілому і винести його на всенародний референдум; прийняти закон та визначити порядок надання йому чинності;

г) прийняття закону Верховною Радою України. Закони приймаються в цілому або постатейно за результатами другого і третього читання на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України залежно від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президенту України.

Президент підписує закон протягом 15 днів після його отримання та офіційно оприлюднює його або в цей же строк повертає його до Верховної Ради зі своїми вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду (застосовує право вето). Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий не менш як 2/3 конституційного складу Верховної Ради, Президент зобов’язаний підписати його протягом 10 днів;

д) опублікування закону і введення його в дію. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада вирішує питання щодо умов його введення в дію, тобто визначення строку і порядку набрання ним чинності. За загальним правилом закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Закон оприлюднюється державною мовою в офіційних друкованих виданнях: газетах «Голос України» і «Урядовий кур’єр», Офіційному віснику України, Відомостях Верховної Ради України, Офіційному віснику Президента України.

Основним Законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Залежно від способу вираження конституції бувають писаними і неписаними. Писана конституція може складатися як з одного, так і з кількох окремих документів, прийнятих в різний час і офіційно проголошених основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, але формально не проголошені її основним законом. Неписані конституції мають Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція – це акт установчого характеру, який закріплює засади функціонування громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція – акт виключної властивості, вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях, є гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної чинності. Конституція є юридичною базою решти законів, усі нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати її приписам. Норми Конституції є нормами прямої дії. Державні органи, посадові особи і громадяни при розв’язанні правових спорів і конкретних юридичних справ можуть посилатися на норми Конституції. Охорона Конституції забезпечується Конституційним Судом.

Закони за юридичною силою і порядком прийняття поділяються на конституційні і звичайні. Конституційний закон вносить зміни та доповнення до Конституції і приймається 2/3 від конституційного складу представницького органу. Звичайний закон встановлює відправні засади правового регулювання в певній сфері суспільних відносин і приймається більшістю (1/2) від конституційного складу парламенту.

За ступенем впорядкованості розрізняють кодифіковані закони, у яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин (приймаються у формі кодексів, Основ законодавства) і поточні закони – несистематизовані законодавчі акти, прийняті парламентом з окремих питань.

За колом осіб існують закони загальної дії – поширюються на всіх суб’єктів права незалежно від їх статусу; закони спеціальної дії – адресовані чітко окресленому колу суб’єктів, які мають особливий статус; закони виняткової дії – встановлюють винятки з загальних правил щодо обмеженого кола суб’єктів.

За часом дії закони бувають: постійні – діють тривалий, невизначений у часі строк; тимчасові розраховані на визначений у часі термін дії.

Особливим видом законів є надзвичайні закони – акти, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері нормативних актів.

Усі інші нормативно-правові акти приймаються на основі і на виконання законів і не повинні їм суперечити. Такі акти називають підзаконними. Сфера дії та юридична сила підзаконних актів залежать від компетенції правотворчого органу і його місця в державному апараті.

Найважливішими підзаконними нормативними актами в Україні за суб’єктами їх прийняття є:

– нормативні укази Президента України;

– постанови Кабінету Міністрів України;