Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

– розробка і реалізація державою різноманітних соціальних програм;

– розвинене соціальне законодавство;

– забезпечення державою гідних умов життя, соціальної захищеності, рівних стартових умов для самореалізації кожної людини;

– врегулювання відносин між різними соціальними групами з питань досягнення благополуччя на основі принципу соціальної справедливості, усунення напруженості та конфліктів у суспільстві.

Принцип соціальної правової держави в тій чи іншій формі закріплюють конституції багатьох сучасних держав, у тому числі України. Стаття 1 Конституції України проголошує її демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава для людини – такий зміст конституційних норм, які визначають державну політику в соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки (ст. 3, 11, 13, 17, 27, 43, 45, 52 та ін.). В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй, норми Конституції є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ст. 8).

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Дайте поняття держави і державного суверенітету.

2. Охарактеризуйте внутрішні і зовнішні функції держави.

3. Назвіть види форм правління, державного устрою, державно-правового режиму.

4. Вкажіть на відмінності між механізмом і апаратом держави. У чому сутність принципу поділу державної влади?

5. Розкрийте співвідношення громадянського суспільства і правової держави.

Глава 3

ПРАВО: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

3.1. Поняття та ознаки права

Під словом «право» розуміють обґрунтовану, виправдану свободу або можливість поведінки, які визнаються суспільством. У юридичній сфері термін «право» використовується в суб’єктивному значенні як свобода конкретної особи або можливість юридично забезпеченої поведінки (наприклад, право володіти, користуватися і розпоряджатися майном), а також в об’єктивному значенні – як сукупність юридичних норм, закріплених у законах, інших джерелах, визнаних державою.

У кожному державно організованому суспільстві разом із правом в юридичному значенні (позитивне право) існує так зване природне право (наприклад, право на життя, свободу, безпеку, власність тощо). Природні принципи і норми взаємовідносин між людьми і державою, які забезпечують індивіду можливість діяти за власним розсудом або отримувати певні блага, існують незалежно від держави, але охороняються нею. У своїй основі вони незмінні й абсолютні. Маючи вигляд об’єктивних вимог, ідей, уявлень, природні права можуть потім відображатися в нормах-звичаях, нормах моралі, юридичних нормах.

Право – складне, багатоаспектне явище. Усю різноманітність думок щодо праворозуміння можна звести до трьох напрямків: нормативного, соціологічного, природно-правового.

Нормативне праворозуміння ототожнює право і закон. Право – це система загальнообов’язкових норм, закріплених у законах та інших нормативних актах, які встановлюються й охороняються від порушень державною владою. За допомогою загальних, абстрактних і тому рівних для всіх суб’єктів права норм застосовуються однакові вимоги до соціально і майново нерівних людей, що і є сутністю права.

Представники соціологічного підходу вважають пріоритетними суспільні відносини. Право існує не лише у вигляді закону, правових знань та уявлень, а й як порядок суспільних відносин у діях та поведінці людей.

Природно-правовий напрямок ґрунтується на розмежуванні права і закону, розумінні права як форми суспільної свідомості. Право – об’єктивно зумовлена загальна міра свободи і рівності, яка відображає вимоги справедливості, а закон – офіційне, формально визначене, нормативно-обов’язкове вираження права.