Розділ «Глава ХІІІ. Розстріл»

— Я не знав, що це твій шлях. Вибач.

Вони обнялися.

Постріл. Його водій Махмуд падає. Шаміль і Ваня біжать до машини. Постріл. Ваня падає. Постріл. Куля втрапляє Шамілю в броник, збиває його з ніг. Він лежить кілька секунд, потім підстрибує, біжить до машини. Постріл — мимо. Постріл — мимо.

Він влітає в машину й падає на водійське сидіння. Щосили гепає дверима. Ключ у замку. «Махмуд, довіку не забуду! Мамою клянуся». Розвертається на місці, здіймаючи хмару пилу, втискає педаль газу в підлогу. Кулі барабанять по куленепробивному склу, як град. Сутінки згущуються над Толедо, пардон, над Солегорськом.

Олексій і Степан сидять у сторожці колишнього заводу — у штабі його роти. Олексій малює з пам’яті барикади терористів у Солегорську, позначаючи, де і скільки людей, чим вони озброєні.

— Ось так все до дрібниць пам’ятаєш? — дивується Степан, показуючи рукою черговому біля вікна, щоби лишив їх самих.

Черговий киває, виходить, зачинивши за собою двері.

— Пам’ять з дитинства гарна, — не підводячи голову від плану, відповідає Олексій.

— І всі марки зброї назубок, так?

— Я військовий кореспондент.

— Зрозуміло, а ось тоді скажи мені, військовий кореспондент із гарною пам’яттю, ти часом не забув, що в тебе є дружина, син, онуки?

— Це ти до чого? — Олексій піднімає голову й одразу валиться зі стільця від важкого удару в щелепу.

Зуби цілі, але губа розбита й кривавить. Олексій очікував чогось подібного, але не думав, що так одразу. Не підготувався. Він витирає кров, підводиться з бетонної підлоги й мовчки дивиться на Степана. Зараз він пропустить іще один, останній удар. Степан має «виговоритися». За мить Олексій знову на підлозі. Кров іде ще сильніше. Зуби досі цілі. Не встаючи, піднімає очі на Степана:

— Це що було?

— А то сам не знаєш? У самого сім’я, кохана дружина, а він краде дружин у інших.

— Це ти про що?

— Не про що, а про кого. Про Ніку. Ти не знав, що вона моя наречена?

Олексій повільно підводиться на ноги. Кров і далі тече з розбитого рота. Важкі краплі з підборіддя капають на підлогу.

— Знав. Але ж не дружина.

— Ми мали сьогодні одружитися.