Поряд з перевагами експорту позичкового капіталу, досить часто трапляється, що кредити отримують країни, які внаслідок нерозвиненості економіки нездатні повернути борг або хоч сплачувати процент. Насамперед це стосується країн, шо розвиваються. Це породжує кризи світової заборгованості. Останні проявляються в тому, що окремі країни або їх група оголошують про неможливість виплачувати свої зовнішні борги або анулювання свою боргу. Це порушує рівновагу міжнародного ринку кредитів, ускладнює процеси кредитування. Коли окремі порушення повернення отриманого кредиту та процентів за його користування набувають масового характеру, починається чергова криза світової заборгованості.
Складовою частиною міжнародних економічних відносин є функціонування і розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК). Вони породжені інтернаціоналізацією господарського життя, що посилило міжнародні виробничі зв'язки і призвело до трансформації міжнародних компаній у транснаціональні корпорації. Це найбільші компанії світу, національні за капіталом і контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності. їх особливість - наявність активів за рубежем, які виникають на базі прямих інвестицій.
У межах сучасних ТНК склалися міжнародні виробничі комплекси, єдність яких забезпечується численними виробничими, фінансовими і управлінськими зв'язками. Міжнародні виробничі комплекси функціонують на основі внутрішньофірмового поділу праці, коли філіали однієї корпорації у різних країнах світу спеціалізуються на випуску окремих вузлів, а також і корпорацій, які здійснюють окремі операції, спільно беруть участь у виробництві готової продукції.
Так, ТНК, які виробляють радіоелектронні товари, найбільш трудомістку частину виробничого циклу перенесли за межі країн базування у Південну Корею, Сінгапур і на Тайвань, використовуючи при цьому значний розрив у рівні оплати праці. Подібні тенденції помітні у діяльності іноземних фірм на території країн СНД.
ТНК виникли як американські і до середини 80-х років XX ст. більшість з них залишались американськими. В сучасних умовах у складі ТНК світу помітно зростає частка корпорацій Японії і Західної Європи. Але корпорації США продовжують утримувати провідні позиції у світовому господарстві.
Однією з найдавніших форм міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля. Вона являє собою обмін товарами та послугами між двома партнерами, в ролі яких можуть виступати держави, їх фірми або окремі підприємці різних країн.
Міжнародну торгівлю утворюють два зустрічних потоки товарів та послуг - імпорт і експорт. Національна економіка, яка широко залучена до міжнародної торгівлі, належить до відкритих.
Ступінь відкритості національної економіки визначається за допомогою відношення експорту або імпорту країни до її ВВП. Країни, що мають значні матеріальні ресурси та місткий внутрішній ринок, менше залежать від міжнародної торгівлі. Країни з обмеженими матеріальними ресурсами та які не можуть ефективно виробляти необхідні для внутрішнього споживання товари, значною мірою залежать від зовнішньої торгівлі.
Міжнародна торгівля відіграє важливу роль у розвитку та зростанні ефективності національного виробництва кожної країни. Ізольованість від участі у функціонуванні та розвитку світового господарства окремої країни у сфері міжнародної торгівлі не сприяє створенню високоефективної національної економіки. Міжнародна торгівля є тією формою міжнародних економічних відносин, яка сприяє розвитку виробництва тих видів продукції у кожній з країн, для яких вони мають найбільш сприятливі умови. Це служить основою для формування міжнародної спеціалізації країн світового господарства на виробництві окремих видів продукції.
Міжнародна торгівля здійснюється в різних режимах. Режим вільної торгівлі передбачає, що при перетині митних кордонів на шляху товарних потоків не має жодних бар'єрів. Однак це існує не завжди. Досить часто держави встановлюють торговельні обмеження при здійсненні експорту або імпорту товарів у вигляді митних платежів, податків, квот тощо. Тому антиподом режиму вільної торгівлі є протекціонізм, який передбачає застосування різноманітних обмежень у міжнародній торгівлі. Все це є свідченням того, що міжнародна торгівля здійснюється та розвивається не стихійно. Вона регулюється міжнародними угодами, національним законодавством за допомогою економічних та адміністративних методів, що застосовуються окремими країнами на власній території. Йдеться про застосування заборонного мита і квот на імпорт.
Торгове мито являє собою своєрідний податок, який застосовується при імпорті певної групи товарів з метою поповнення доходів бюджету. Інколи мито застосовується для обмеження імпорту для захисту національного товаровиробника.
Імпортні квоти визначають максимальний обсяг товарів, які можуть бути імпортовані в країну за певний проміжок часу. Вони також застосовуються з метою обмеження імпорту певних товарів на внутрішній ринок, і в такий спосіб захищають національного товаровиробника.
Крім цих методів регулювання міжнародної торгівлі, застосовуються різноманітні адміністративні, технічні та інші види торговельних обмежень, кількість яких вимірюється декількома сотнями назв. До них належать національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до маркування і пакування товарів, внутрішні податки і збори, вимоги до вмісту місцевих компонентів і т. д. Деякі з них застосовують центральні органи державної влади, інші - регіональні.
Здійснення міжнародної торгівлі на засадах протекціонізму не завжди е виправдане. Така політика не сприяє максимальному задоволенню потреб окремих груп споживачів країни, породжує зростання цін на імпортні товари. Закритий національний ринок є менш конкурентоздатним, що не стимулює підвищення продуктивності праці та якості продукції національного виробництва. З огляду на це відкрита національна економіка більш ефективна, тому що створює можливості для користування перевагами міжнародного поділу праці та спеціалізації.
Поряд з національною зовнішньоторговельною політикою та законодавством, що регулюють процес внутрішньої та зовнішньої торгівлі, остання здійснюється відповідно до системи міжнародних юридичних правил. Зміст зведеної системи правил міжнародної торгівлі регулюється Генеральною угодою про тарифи й торгівлю (ГАТТ), яку було укладено ще у 1948 р. двадцятьма двома країнами світу. Нині до цієї угоди приєдналося сто десять держав, тобто більша частина країн світу.
З 1995 р. ГАТТ перетворилася на Світову організацію торгівлі (СОТ), членами-засновниками якої стала 81 країна (нині членами цієї організації є 140 держав). Створення СОТ — результат переговорів у межах "уругвайського раунду", який тривав з 1986 по 1995 p. СОТ, крім принципів ГАТТ, містить Угоду з торгівлі послугами (ГАТС), Угоду з торговельних аспектів інтелектуальної власності і контролює захист інвестицій.
Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється також у межах відповідної компетенції Міжнародною торговельною палатою та ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку). їхними головними функціями є заохочення міжнародної торгівлі; визначення принципів і політики міжнародної торгівлі; ведення переговорів і розробка багатосторонніх правових актів у сфері торгівлі; узгодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі.
Система регулювання міжнародної торгівлі базується на основі дотримання декількох принципів:
По-перше, участь у цій системі добровільна: жодна з країн примусово не приєднується до неї. Коли якась країна виявляє бажання приєднатися до цієї системи, то вона має визнати правила міжнародної торгівлі, які в ній діють.
По-друге, країни, які належать до ГАТТ/СОТ, взаємодіють одна з одною на засадах режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 22. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН“ на сторінці 3. Приємного читання.
