Існує декілька причин вивозу капіталу:
• 1) його відносний надлишок у країнах-експортерах;
• 2) неможливість вигідного застосування капіталу в межах власної національної економіки;
• 3) зростання попиту на вільний капітал з боку країн, що не мають в достатній кількості власних джерел його нагромадження;
• 4) можливість одержання за допомогою вивезеного капіталу додаткових прибутків за рахунок дешевої сировини, робочої сили, використання готової інфраструктури, проникнення на нові ринки збуту.
Внаслідок нерівномірності розвитку структурних ланок світового господарства попит і пропозиція капіталу, як правило, не співпадають. Тому у його складі є країни, зацікавлені в залученні капіталу для вирішення своїх соціально-економічних проблем. З цією метою вони заохочують його надходження в країну шляхом підвищення банківського проценту і дивідендів, забезпечення правової захищеності закордонних інвесторів та гарантій одержання прибутку.
Міжнародну міграцію капіталу традиційно поділяють на ряд форм залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації. Основні форми міжнародного вивозу капіталу наведені в таблиці 22.1.
Таблиця 22.1 Класифікація форм міжнародного вивозу капіталу
| Класифікаційна ознака капіталу | Форма вивозу капіталу |
| Функціональне призначення | Позичковий капітал Підприємницький капітал |
| Цільове призначення | Прямі інвестиції Портфельні інвестиції |
| Належність | Приватний капітал Державний капітал · Капітал міжнародних організацій |
| Термін | Короткотермінвий кредит Середньотерміновий кредит Довготерміновий кредит |
Вивіз позичкового капіталу здійснюється шляхом надання позик державам, споживачам, сфері бізнесу. Формою такого руху позичкового капіталу є міжнародний кредит. На відміну від підприємницького капіталу, коли його власник зберігає право власності на нього та можливість контролювати функціонування, власник позичкового капіталу зберігає тільки право власності на переданий у позику капітал. Право використання цієї форми капіталу переходить до імпортера.
Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом зарубіжних інвестицій.
За способом застосування іноземні інвестиції здійснюються у двох формах:
– прямі інвестиції, які вкладаються переважно в акції промислових, торговельних та банківських підприємств, що забезпечує володіння або певний контроль вкладника над діяльністю цих підприємств. Перевагою прямих інвестицій є те, що експортер повністю розпоряджається своїм капіталом протягом всього періоду функціонування цих вкладень. Позичковий капітал на весь строк надання позики перебуває у розпорядженні імпортера. Основна частина прямих інвестицій (приблизно 3/4) припадає на розвинені країни світу, а решта (приблизньо 1 /4) - на країни, що розвиваються. Слід також вказати, що обмін прямими інвестиціями між розвиненими країнами світового співтовариства здійснюється на засадах рівноправності. А вивіз капіталу в країни Африки, Азії, Латинської Америки супроводжується посиленням їх економічної та технологічної залежності від розвинених країн. Характерне те, що норма прибутку на прямі капіталовкладення в країнах, що розвиваються, у два рази вища, ніж у розвинених.
Утворення підконтрольних філіалів за кордоном за допомогою вивозу капіталу дає змогу його власникам задовольняти потребу у сировині або продуктах харчування, які відсутні у власній країні. США в такий спосіб отримують переважну частку імпортованої нафти та нафтопродуктів, хромової, нікельної, марганцевої руд, свинцю, цинку, кави, какао, чаю, бананів тощо;
– портфельні інвестиції являють собою фінансову операцію з придбання зарубіжних цінних паперів за іноземну валюту. Вони виникають тоді, коли кількість придбаних за допомогою експорту капіталу акцій іноземного підприємства не забезпечує над ним повного контролю або якщо власники капіталу прагнуть розмістити його в різних галузях. Ця форма капіталовкладень здійснюється також у тому разі, коли прямі інвестиції робити невигідно на умовах чинного законодавства країн и-ім портера капіталу. Різновидом портфельних інвестицій є участь іноземного капіталу у створенні спільних підприємств. У такому разі контрольний пакет акцій належить або державі-імпортеру капіталу, або національним фірмам. Перевага спільних підприємств полягає в тому, що вони, не сприяючи посиленню економічної залежності своєї країни від іноземного капіталу, створюють умови для ефективного використання нових технологій, фінансових ресурсів, торговельних марок, реклами, досвіду та знань, що несе з собою іноземний капітал.
Позичковий капітал надається на певний строк. Залежно від цього критерію розрізняють:
• довготерміновий кредит (до 10 років);
• середньотерміновий (2-3 роки);
• короткотерміновий (від 3 до 6 місяців до року).
Експорт підприємницького капіталу у вигляді цінних паперів - акцій - приносить дивіденд, а при вивозі позичкового капіталу у вигляді цінних паперів - облігацій - процент.
Вивіз позичкового капіталу становить основу сучасної міжнародної кредитної системи. Його функціонування і розвиток дає змогу країнам-імпортерам вирішити цілий ряд складних соціально-економічних проблем. Через відсутність власних коштів вивіз капіталу сприяє вирівнюванню національних норм прибутку в середню норму прибутку в межах світового господарства, створює можливості для застосування тимчасово вільного грошового капіталу там, де він найбільш необхідний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 22. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН“ на сторінці 2. Приємного читання.
