Однією із закономірностей розвитку світового господарства, що значно впливає на основні напрямки і шляхи його еволюції, є створення міжнародних інтеграційних угруповань, які забезпечують узгоджений розвиток і взаємодоповнення регіонів та держав, інтенсифікують процеси виробництва в окремих країнах, дають змогу повніше та ефективніше використовувати наявні ресурси, розподіляти інвестиції та всі види капіталу.
Зазначена закономірність розвитку світового господарства почала проявлятися у 50-60 pp. минулого століття. Формування в тій чи іншій формі регіональних союзів країн світу спрямовувалось на стимулювання економічного співробітництва між країнами-учасниками у галузі виробництва, торгівлі, валютних операцій та інших сферах. Економічні процеси, що відбуваються на цій основі і які зв'язують та об'єднують господарства цих держав, дістали назву міжнародної економічної інтеграції. Як правило, під нею мають на увазі не тільки регіональні форми економічного співробітництва країн світу, а об'єктивний, усвідомлюваний та відповідно спрямований процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем, на базі саморегулювання й розвитку, в основі якого лежить економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів та міжнародний поділ праці
Найважливішими рисами міжнародної економічної інтеграції виступають:
• міждержавне регулювання соціально-економічних процесів;
• поступове формування єдиного регіонального (замість відособлених національних) господарського комплексу зі спільною структурою та інфраструктурою відтворення;
• усунення адміністративних і економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові у межах регіонального формування товарів, капіталів, технологій та робочої сили;
• зближення внутрішніх економічних умов суспільного відтворення у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.
Економічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя країн світу, адже передбачає зближення і взаємопроникнення національних економік, проведення узгодженої державної економічної та соціальної політики. Це природний процес, який випливає із об'єктивних потреб розвитку міжнародного поділу праці і науково-технічної революції.
Нині чітко окреслились та існують такі основні види інтеграційних об'єднань:
• 1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;
• 2) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання країн доповнює єдиний митний тариф відносно третіх країн;
• 3) спільний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили і капіталу;
• 4) економічний союз, який передбачає доповнення до перелічених інтеграційних процесів, - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які відбуваються у регіоні.
Названі види міжнародних інтеграційних об'єднань розглядаються також як етапи їх розвитку, коли кожний наступний вид інтеграції не може бути реалізований без вирішення проблем та завдань попереднього. У практиці діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Але рух від простіших до більш складних простежується досить чітко.
Першою і найбільш розвиненою формою економічної інтеграції є Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Воно формувалось поступово. У перші роки після Другої світової війни функціонував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1951 р. було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Зрештою, 25 березня 1957 р. у Римі шість країн Західної Європи - Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Франція і ФРН - уклали договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Його нерідко називали "Спільним ринком".
У своєму розвиткові це об'єднання пройшло декілька етапів. У 1962 р. були скасовані кількісні обмеження у взаємній торгівлі країн ЄЕС, а в 1968 р. - мито у взаємній торгівлі промисловими товарами. Було впроваджено єдиний митний тариф відносно третіх країн, і до 1969 р. в основному завершився процес створення митного союзу.
З 1994 р. відповідно до Маастрихтських угод (1992 р.) ЄЕС було трансформоване в Європейський Союз (ЄС), а на його території сформувався єдиний економічний простір. У 1995 р. кількість країн-учасниць зросла до п'ятнадцати. До засновників приєдналися Великобританія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Данія, Фінляндія та Швеція. Нині до складу цього регіонального об'єднання входить 27 країн-членів, в тому числі і декілька колишніх соціалістичних держав Східної Європи.
Зросла роль ЄС у світовому господарстві. У багатьох міжнародних економічних організаціях країни ЄС виступають як єдиний суб'єкт і мають окремого представника.
У межах ЄС проводиться єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створений загальний бюджет, кошти якого спрямовуються насамперед у фонд підтримки і розвитку економічно відсталих районів, здійснюються інші міждержавні проекти, координуються напрямки внутрішньої державної економічної політики.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародна економічна інтеграція“ на сторінці 1. Приємного читання.
