Фемінізм "другої хвилі"

Історія західних політичних вчень

Відродження фемінізму відбулося в 60-ті роки XX ст. Цей етап вважають "другою хвилею" фемінізму*65, або неофемінізмом. Досить часто можна натрапити на ще одну характеристику – сучасний фемінізм.

*65: {Термін "друга хвиля" фемінізму запровадила Марш Вайнман Лір для означення жіночих рухів у США, Сполученому Королівстві та деяких інших країнах Західної Європи наприкінці 60-х років XX ст.}

Фемінізм другої половини XX ст. мав різну "швидкість" формулювання та реалізації концептуальних вимог. Якщо "перша хвиля" охоплювала лише традиційно високорозвинуті демократичні країни, то "друга хвиля" засвідчила, що феміністичні організації та ініціативи поширилися вже в більшості країн у всіх регіонах світу. Безумовно, в цих країнах протягом значного періоду відбувався лише процес формування феміністичної свідомості у частини жіноцтва та відповідного інституційного становлення. Водночас у розвинутих демократичних країнах, де існували традиції феміністичної діяльності та культури, простежувався подальший сутнісний розвиток положень фемінізму.

До 60-х років XX ст. змістовно фемінізм – це своєрідне поєднання окремих положень, ідей, цінностей, сформульованих у межах

1

ліберального та соціалістичного фемінізмів. Концептуально в нео-фемінізмі прийнято виділяти такі головні питання: поділ на публічну та приватну сферу; патріархат; стать і тендер (культурна стать); рівність і відмінність.

Поділ на публічну та приватну сфери. Політику традиційно розуміють як діяльність, що відбувається в межах публічної сфери. Сімейне життя розглядають як частину приватної сфери, як неполітичне явище. В неофемінізмі політику розуміють як діяльність/ відносини щодо будь-якого вияву суспільного конфлікту. Чоловіча домінація та жіноча дискримінація, які є в "приватній сфері", в неофемінізмі трактуються як різновид суспільного конфлікту. Все, що відбувається між чоловіком і жінкою вдома, в тім числі в спальні, треба розглядати як таке, що зумовлене суспільством і, з іншого боку, ці відносини самі визначають те, що відбувається на рівні суспільства. Тобто, причинна залежність у цій ситуації є двосторонньою. Тому неофемінізм не приймає поділу на публічну та приватну сфери, розглядає його як неадекватний. Події в приватній сфері мають так само публічний характер і потребують політичних засобів для вирішення проблеми чоловічої домінації. Виявом цього є гасло неофемінізму: "сфера особиста є сферою політичною".

Патріархат передбачає, що біологічні/анатомічні відмінності між чоловіком і жінкою продукують суспільні відмінності. Термін "патріархат" дослівно означає "керівництво батька". Представники неофемінізму вважають, що домінація батька в сім'ї проектується на/символізує чоловічу домінацію в суспільстві. Тому патріархат означає владу чоловіків у родині й суспільстві. Неофемінізм визнає, що форма та рівень домінації чоловіка суттєво відрізняється в різних культурах і в часі.

Стать і тендер (культурна стать). Неофемінізм запровадив у суспільний дискурс поняття "гендер" {gender), окресливши його відмінність від статі. "Стать" (sex) характеризує біологічні відмінності між чоловіком і жінкою, які властиві людям від народження. Ці відмінності мають природний характер, стосуються акту вагітності, народження, годування немовляти та деяких інших біологічних особливостей. Натомість виховання дітей, їхня освіта, розвиток є проблемою не біологічною, а культурною. Відповідно поняття "гендер" використовують для характеристики статі в суспільному контексті. Воно передбачає наявність відмінних суспільних ролей, моделей поведінки чоловіка і жінки. Ці ролі та моделі поведінки детермінуються не статевими/біологічними відмінностями, а набутими в процесі соціалізації переконаннями, конструкціями. Тому неофемінізм трактує гендер як культурну стать.

Отже, тендерні відмінності варто розглядати як політичний продукт, подібно до класових, етнічних, релігійних суспільних відмінностей. Треба наголосити, що в неофемінізмі, на відміну від фемінізму, де конституюючим поняттям була жінка, таким поняттям став тендер і похідні або пов'язані з ним поняття – жіночість, чоловічість тощо.

Рівність і відмінність. Традиційно вважають, що сутністю фемінізму є досягнення суспільної рівності між чоловіками та жінками. Однак неофемінізм підійшов до цієї проблеми творчо, внаслідок чого виникло багато нових запитань. Чи повинні жінки відмовитись від відмінностей між статями на користь міфічної "універсальної" статі? Чи потрібно розглядати всі наявні відмінності між статями лише в негативному контексті? Що має означати подолання відмінностей між чоловіком і жінкою – жінка повинна стати подібною до чоловіка? Пошуки відповіді на ці запитання дали змогу неофемінізму сформулювати низку важливих положень: треба досліджувати не шляхи досягнення рівності, а сутність відмінностей; завдання фемінізму полягає у звільненні жінки, що на практиці має дорівнювати ідентифікації жінки з тим, що є сутністю жіночості; жінки повинні усвідомлювати та розвивати власну жіночість.

У процесі розвитку неофемінізму в ньому сформувалися такі напрями: ліберальний фемінізм, фемінізм соціалістичний/марксистський і радикальний. Цей поділ, як і будь-які інші, дещо умовний, адже в публікаціях, які належать до неофеміністичних, досить часто натрапляємо на поєднання положень різних напрямів неофемінізму.

Теоретичним поштовхом до конституювання ліберального неофемінізму стала праця Бетті Фрідан (1921–2006) "Таємниця жіночості" (1963), де вона поставила на порядок денний те, що назвала "проблемою без назви" – відчуття фрустрації, незадоволення, напруги, які були властиві багатьом жінкам унаслідок обмеження їхньої діяльності ролями матері та хатньої господині. Вона констатувала, що набуття рівних з чоловіками виборчих/політичних прав не призвело до вирішення жіночого питання. Наслідування домінуючим у суспільстві стереотипам щодо жінки вели до "зручного/затишного концтабору", в якому, згідно з Б. Фрідан, перебували жінки. Вона першою заявила, що жінки не повинні відмовлятися або приховувати власні амбіції та мрії, які не були пов'язані тільки із чоловіком, дітьми й господарством. Доводила, що засобом зміни ситуації мала бути освіта і професійна діяльність. На її думку, жінка повинна виявляти стільки ж агресивності, прагнення боротьби, беззастережності в публічному житті, як і чоловік, щоб домогтися повного визволення та створення умов, за яких обидві статі були би рівними.

Фрідан обґрунтовувала необхідність права жінок на аборт і відпустку в зв'язку з народженням дитини. У праці "Друга стадія" (1983) звернула увагу на небезпеку, яка полягала в тому, що пошуки правдивої жіночої сутності/ідентичності могли призвести до сумнівів стосовно значення дітей і родини. Вона констатувала, що з появою та розвитком неофемінізму американські жінки досягли значних результатів у професійному зростанні та входженні в "чоловічі" інститути влади. Однак ці результати не призвели до очікуваного. Стан фрустрації розвинув у сучасної жінки комплекс "супержінки", яка намагалась досягти максимальних результатів на роботі, а також у відносинах з чоловіком і дітьми. Вона змушена визнати, що участь жінок у професійній діяльності, прагнення фахової кар'єри не сприяли визволенню жінок, а навпаки, призводили до більшої їхньої завантаженості на роботі та вдома.

Бетті Фрідан дійшла висновку, що реальна рівність між статями може бути досягнута лише тоді, коли суспільство однаково буде ставитись і шанувати жіночі та чоловічі цінності, й тоді стане можливим досягнення "рівності в різноманітності". Вона почала наголошувати на суспільній необхідності ширшого залучення чоловіків до приватної сфери та виокремлення специфічних проблем кожної статі й напрацювання механізмів їхнього захисту, зокрема переймалася захистом прав вагітних жінок. У 1966 р. вона виступила ініціатором створення у США Національної організації жінок і першою її очолила. Організація об'єднувала білих жінок – представниць середнього класу. Фрідан не поділяла радикалізму чорношкірих жіночих організацій, а також поглядів лесбійських структур, намагаючись дотримуватись центральної позиції.

Концептуальною основою ліберального фемінізму був індивідуалізм, який наголошував, що індивід має однакову цінність незалежно від статі, раси, релігійної належності тощо. Будь-яка форма дискримінації жінки з цього погляду мала бути заборонена. Ліберальний неофемінізм поставив мету – ліквідувати залишки правових і суспільних обмежень, які перешкоджали жінкам робити фахову та політичну кар'єру. Особлива увага приділялася вивченню процесів усунення жінки зі системи владних відносин, позиціонування її у цій системі переважно як виконавця. У цьому контексті йшлося про встановлення квот жіночого представництва на різних рівнях інститутів влади.

Ліберальний фемінізм – реформістський, оскільки його прихильники/ниці наголошували на необхідності встановлення засад рівної конкуренції між чоловіками та жінками, а не вимагали скасування засад патріархального суспільства. Ліберальний фемінізм не підтримував ідею ліквідації поділу на публічну та приватну сфери. Реформи мали бути спрямовані на подолання наявних недоліків, забезпечення рівності прав жінок і чоловіків у публічній сфері. Приватне життя не має бути предметом суспільного регулювання. Представники цього напряму неофемінізму зазначали, що чоловіки та жінки мають відмінну природу і здібності. Вони вважали, що вибір жінки на користь родини, домашнього життя є наслідком природних імпульсів, і його треба поважати. Суспільство має сприяти жінкам у цьому. Представниці цього напряму значну увагу приділяли питанням безпечних абортів, забезпеченню чоловіків правом нарівні з жінками на відпустку з догляду за дитиною тощо.

Соціалістичний, або марксистський, фемінізм переважно розглядав проблеми матеріальні, економічні, які, на думку його представників, визначально формували долю жінок. Підставою статевої нерівності прихильники цього напряму вважали капіталістичну систему, яка опиралась на експлуатацію працівників, при цьому провадила специфічну експлуатацію та дискримінацію жінок.

Відмінність між соціалістичним і марксистським фемінізмом полягала в тому, що марксистський фемінізм окреслював вторинний характер статевої експлуатації щодо первинної – економічної. Соціалістичні феміністки звертали увагу на залежність жінок від чоловіків, гірше ставлення до них, ніж до чоловіків, у питаннях кар'єри та заробітків, наявність формалізму й обмежень щодо зайняття жінками владних позицій у суспільстві. Соціалістичний фемінізм трактував важке становище жінок як сумірний наслідок домінування над ними чоловіків (патріархату) та класових, расових, національних форм нерівності. Отже, нерівність і дискримінація жінки є наслідком діяльності існуючих соціальної, політичної та економічної структур, що ґрунтуються на системі класової експлуатації, в якій чоловіки панують над жінками. Представники цього напряму розглядають домашню працю як різновид глобального поняття праці, яка потребує рівноцінного ставлення поряд з іншими видами праці.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фемінізм "другої хвилі"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Глава 1. КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІСТИКА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН У XX СТ.

  • Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст.

  • Глава 2. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЛІБЕРАЛІЗМУ

  • Соціальний лібералізм

  • Неолібералізм

  • Розвиток лібералізму в 90-х роках XX ст.

  • Глава 3. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА КОНСЕРВАТИЗМУ

  • Консерватизм першої половини XX ст.

  • Консерватизм другої половини XX ст.

  • Глава 4. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛІЗМУ

  • Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст.

  • Політична доктрина сіонізму

  • Афроамериканський націоналізм

  • Антиколоніальний націоналізм

  • Націоналізми етнічних груп

  • Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ

  • Теологія визволення

  • Суспільно-політична доктрина ісламізму

  • Глава 6. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА ФАШИЗМУ ТА НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ

  • Загальні та особливі характеристики фашизму і націонал-соціалізму

  • Політична доктрина італійського фашизму

  • Політична доктрина націонал-соціалізму в Німеччині

  • Глава 7. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ

  • Ленінський етап розвитку комунізму

  • Етап сталінізму

  • Процес десталінізації та повернення до ортодоксії

  • Стагнація ортодоксального комунізму, розвиток радикалізму та початок декомунізації

  • Сучасний стан розвитку міжнародного комунізму

  • Глава 8. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ ТА НЕОМАРКСИЗМ

  • Розвиток політичної доктрини соціал-демократії у першій половині XX ст.

  • Розвиток демократичного соціалізму після Другої світової війни

  • Розвиток доктрини соціал-демократії наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст.

  • Розвиток неомарксизму в XX ст.

  • Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ

  • Аграрний популізм

  • Економічний популізм у країнах Латинської Америки

  • Політичний популізм у європейських країнах

  • Глава 10. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ФЕМІНІЗМУ

  • Фемінізм "другої хвилі"
  • Глава 11. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЕКОЛОГІЗМУ

  • Розвиток доктрин екологізму науковцями, експертами

  • Міжнародні екологічні конференції

  • Партії зелених і екологічні громадські організації та ініціативи

  • ВИСНОВКИ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ