Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ

Історія західних політичних вчень

• 5.1. Суспільно-політична доктрина Римо-католицької церкви

• 5.2. Теологія визволення

• 5.3. Суспільно-політична доктрина ісламізму

Протягом значного періоду, особливо в добу феодалізму, церква та світська влада були тісно пов'язаними, змагалися між собою за першість. У XIX ст. розпочався процес остаточного відходу церкви, передусім в європейських країнах, від тісної взаємодії з інститутами влади. Внаслідок цього у XX ст. ми були свідками формування суспільних і суспільно-політичних доктрин різними конфесіями. Це було зумовлено дією багатьох чинників.

По-перше, поширення засад демократії та правової держави призвело, з одного боку, до однакового правового регламентування діяльності всіх суспільних інститутів, у тім числі й церкви, а з іншого – створило чіткі, визначені правом інститути та механізми боротьби за владу як інструмент легітимного визначення основних цілей і напрямів розвитку суспільства. Зокрема, такими базовими інститутами були визнані політичні партії, громадські організації та об'єднання.

По-друге, концептуальне та інституційне оформлення політичних доктрин, передусім марксизму, лібералізму, націоналізму тощо, які зверталися до актуальних для громадян суспільних проблем, потребувало адекватної відповіді з боку церкви, яка так само діяла в просторі ідей/вірувань, цінностей і могла втратити своїх вірних, які шукали відповіді на важливі для них суспільні питання.

По-третє, якісні зміни в економічній, соціальній, політичній та духовній сферах стали потужними викликами для системи традиційних положень основних конфесій. Сукупність цих викликів була надзвичайно масштабною і охоплювала проблеми війни та миру, досягнень науки і техніки, поширення атеїзму, трансформацій інституту родини та характеру взаємовідносин між статями і в межах однієї статі, еволюцію моральних цінностей тощо. Заховатися, уникнути висловлення конкретної позиції в цьому контексті було неможливим.

Ці та інші чинники зумовили те, що протягом XX ст. відбувалося не лише формування конфесійних суспільно-політичних доктрин, а й їхня перманентна трансформація. Ми фокусуємо увагу на доктринах двох світових конфесій – Римо-католицької та Ісламської. Це зумовлене, по-перше, тим, що вони найбільші за кількістю вірних; по-друге, рівнем їхнього концептуального розвитку; по-третє, значним впливом на практику.

Суспільно-політична доктрина Римо-католицької церкви

Під суспільно-політичною доктриною Римо-католицької церкви ми розуміємо складову частину католицької науки, яка за допомогою моральних оцінок/суджень формує суспільну думку не лише своїх вірних, а й широкого загалу громадян і через неї впливає на політичну та суспільну практику в межах однієї країни та в сукупності різноманітних країн.

Творцем сучасної суспільно-політичної доктрини католицизму вважають Папу Лева XIII (1878–1903 pp. понтифікату) – Вінченцо Джоакіно Рафаеля Луїджі Печчі (нар. 1810). З 88 енциклік, виданих під час його понтифікату, найбільш резонансною була "Rerum novarum ("Нові явища")*28 (1891). У ній сформульовані засади офіційної католицької соціальної доктрини, які пізніше неодноразово доповнювалися та модифікувалися.

*28: {Згідно з традицією назва папських енциклік визначається першими словами офіційного тексту, який оприлюднюється латиною.}

Підтримка Ватиканом протягом значного періоду абсолютизму в Європі, критика лібералізму в умовах швидкого розвитку марксизму, поширення його впливу на робітників, з-поміж яких значну частину становили вірні Костелу, поставили перед церквою проблему суттєвого падіння рівня підтримки її позицій та дій на той момент і в перспективі. За цих умов у "Rerum novarum" фактично було проголошено про припинення опозиції Костелу щодо багатьох положень лібералізму та соціалізму. Визнавалось, що буржуазія остаточно перемогла аристократію, позитивну оцінку отримав розвиток демократії та релігійної толеранції. Енцикліка приймала тези соціалізму про існування значного суспільного розшарування та про необхідність обмеженої інтервенції держави в справи приватного капіталу для подолання найбільш кричущих суспільних проблем. Водночас у ній було відкинуто соціалізм у марксистській конструкції та заперечувалися засади "дикого" капіталізму. Соціалізм як наука й історичний феномен проголошувався хибним напрямом суспільного розвитку, який суперечив засадам католицизму. Особливої критики зазнала вимога впровадження суспільної власності, реалізація якої була здатна, на думку творців енцикліки, призвести до кризи і розпаду суспільства загалом.

У "Rerum novarum" також гостро критикували економічний імперіалізм, прагнення до максималізації прибутків одних за рахунок безмежної експлуатації інших та лібералізм, який був здатний призвести до втрати віри. В основі нового суспільного оновлення мало бути моральне оновлення, яке передбачало повернення до засад, викладених в Євангелії. Енцикліка визнавала права робітників на створення власних профспілок, які мали опиратися на зразки поширених у добу середньовіччя цехів і гільдій. Відповідно ідеї солідаризму протиставляли марксистським засадам класової боротьби. Були також сформульовані вимоги в соціальній сфері – охорона прав працівника через гарантування йому відпочинку в неділю, мінімального рівня оплати праці та тривалого працевлаштування. Справедлива оплата праці передбачала такий рівень, якого вистачало на утримання не лише самого робітника, а й родини, а також на заощадження, які б давали змогу найманому працівникові з часом придбати власність. Наголошувалось на принциповому значенні для суспільства збереження та підтримки приватної власності. Отже, енцикліка заклала самостійну конструкцію соціальної політики церкви, яка відрізнялась від ліберальної та марксистської, була їм альтернативою.

Наступним рубіжним етапом у формуванні суспільно-політичної доктрини був понтифікат Папи Івана XXIII (1958–1963) – Анджело Джузеппе Ронкаллі (1881–1963), відомого в літературі на прізвисько "добрий Папа Ян". Унаслідок того, що його попередники – Папа Пій XI (1922–1939)*29 та Пій XII (1939–1958) співпрацювали з фашистським режимом Б. Муссоліні та націонал-соціалістичним режимом А. Гітлера, Ватикан зазнав відчутної критики з боку ліберально-демократичних і "лівих" політичних сил.

*29: {Дата пантифікату.}

Папа Іван XXIII розпочав процес, який отримав у літературі назву aggiornamento ("надання сучасного вигляду"). Серед найвідомі-ших енциклік, які вийшли в світ за його понтифікату, були: "Mater et Magistra" (1961) та "Расет in Terris" (1963). В енцикліках, поряд з ідеями незмінності засад природного та Божого права, права Папи на їхню інтерпретацію, з'явилась додаткова вимога – необхідність участі Костелу в суспільних змінах. Враховано світоглядний, економічний і політичний плюралізм, властивий світському життю демократичних країн. Пролунав заклик до співпраці людей, які належали до різних конфесій та перебували під впливом відмінних філософських і політичних орієнтацій.

В енцикліці "Mater et Magistra" було проаналізовано права людини, зокрема: право на життя, на непорушність тіла, на володіння засобами, необхідними для забезпечення відповідного рівня життя (до них належали продукти харчування, одяг, житло, відпочинок, охорона здоров'я). Зазначалось, що людина має розраховувати на соціальне забезпечення з боку держави у випадках хвороби, втрати працездатності, втрати годувальника, старості, безробіття. Подоланню багатьох проблем, які були властиві найманим працівникам, могло зарадити перетворення всіх працівників на власників. Приватну власність трактували як умову свободи, джерело розвитку господарності, ініціативи, працелюбства. Наголошувалось, що суспільна власність спричинює лінощі, падіння продуктивності праці, надмірні видатки. Справедливість у розподілі доходів мала ґрунтуватись на вимозі врахування особистих заслуг, доробку кожного індивіда.

Стосовно політичної проблематики не було проголошено єдиної, універсальної/оптимальної форми правління. Всі демократичні форми вважалися прийнятними, але модель "держави нічного вартового" була неприйнятною для Костелу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Глава 1. КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІСТИКА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН У XX СТ.

  • Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст.

  • Глава 2. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЛІБЕРАЛІЗМУ

  • Соціальний лібералізм

  • Неолібералізм

  • Розвиток лібералізму в 90-х роках XX ст.

  • Глава 3. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА КОНСЕРВАТИЗМУ

  • Консерватизм першої половини XX ст.

  • Консерватизм другої половини XX ст.

  • Глава 4. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛІЗМУ

  • Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст.

  • Політична доктрина сіонізму

  • Афроамериканський націоналізм

  • Антиколоніальний націоналізм

  • Націоналізми етнічних груп

  • Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ
  • Теологія визволення

  • Суспільно-політична доктрина ісламізму

  • Глава 6. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА ФАШИЗМУ ТА НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ

  • Загальні та особливі характеристики фашизму і націонал-соціалізму

  • Політична доктрина італійського фашизму

  • Політична доктрина націонал-соціалізму в Німеччині

  • Глава 7. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ

  • Ленінський етап розвитку комунізму

  • Етап сталінізму

  • Процес десталінізації та повернення до ортодоксії

  • Стагнація ортодоксального комунізму, розвиток радикалізму та початок декомунізації

  • Сучасний стан розвитку міжнародного комунізму

  • Глава 8. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ ТА НЕОМАРКСИЗМ

  • Розвиток політичної доктрини соціал-демократії у першій половині XX ст.

  • Розвиток демократичного соціалізму після Другої світової війни

  • Розвиток доктрини соціал-демократії наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст.

  • Розвиток неомарксизму в XX ст.

  • Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ

  • Аграрний популізм

  • Економічний популізм у країнах Латинської Америки

  • Політичний популізм у європейських країнах

  • Глава 10. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ФЕМІНІЗМУ

  • Фемінізм "другої хвилі"

  • Глава 11. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЕКОЛОГІЗМУ

  • Розвиток доктрин екологізму науковцями, експертами

  • Міжнародні екологічні конференції

  • Партії зелених і екологічні громадські організації та ініціативи

  • ВИСНОВКИ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ