Фемінізм "другої хвилі"

Історія західних політичних вчень

Соціалістичний фемінізм декларував необхідність поглиблення суспільного аналізу, щоби боротьба проти певного різновиду експлуатації не призвела до посилення інших форм. Отже, визволення жінок вважали неможливим без визволення всіх людей. Благо індивіда трактували як значну суспільну цінність, але не розглядали як найвищу цінність. Згідно з представниками соціалістичного фемінізму трапляються ситуації, коли права окремого індивіда треба обмежити заради більшості.

Визволення жінок і пригноблених класів потребує колективної діяльності. Відповідно прихильники соціалістичного фемінізму зробили висновок, що рівність між чоловіками та жінками можлива лише за соціалізму. Чоловіків, як представників іншої статі, не можна вважати конкурентами або опозицією для соціалістичного фемінізму, крім деяких представників, які обіймають владні посади.

Жіночий рух, на думку прихильників/ниць соціалістичного фемінізму, мав надійного партнера в особі соціалістичних і соціал-демократичних партій. Соціалістичний фемінізм був поширений у Сполученому Королівстві, Австралії, Канаді, Франції, а також ФРН. Представникам/ницям цього напряму властива харитативна діяльність різних позаурядових організацій, спрямована на жінок, які потребували допомоги. Тому в соціалістичному фемінізмі значну увагу приділяли питанням соціальної політики, зокрема спеціальним програмам допомоги жінкам, які самотужки, без чоловіка, виховували дитину, забезпеченості дитячими закладами, якості та доступності медичної допомоги матері й дитині тощо.

Радикальний фемінізм, на думку багатьох дослідників, виник у середовищі "нових лівих", унаслідок неможливості цього руху спрямувати свою діяльність на реалізацію інтересів жінок, котрі брали активну участь у його діяльності. Представниці радикального фемінізму розглядали суспільство як єдиний організм, який був поділений на підставі наявних відмінних інтересів. Спільним, що об'єднувало ці окремі суспільні частини, була влада. Відносини влади пронизували всі сфери суспільства. Індивіди, які володіли владою, були чоловіками і використовували її для експлуатації жінок та інших слабших індивідів. На підставі цього радикальний фемінізм констатував, що демократія була лише камуфляжем, який приховував експлуатацію чоловіками жінок. Існуюче суспільство вони трактували як несправедливе, оскільки воно ґрунтувалось на домінації чоловіків. Позиція чоловіків, на думку представниць радикального фемінізму, передбачала прагнення панувати так, щоби залежні від них, передусім, жінки корилися з власної волі. Форма такого упокорювання – кохання жінок до своїх "експлуататорів", бо в цій ситуації вже не йшлося про експлуатацію, гноблення. Жінки підпорювались альтруїстично.

Поряд з цією формою поширеного підкорення жінок представниці радикального фемінізму визнавали залежність жінок через страх, коли чоловіки компенсували підкорення жінок добробутом та безпекою. Жінки навіть працювали лише тоді, коли чоловікам це було вигідно. Чоловіки фактично приватизували жінок, трактуючи їх як колективну власність. Жінок, котрі були незалежними, робили професійну кар'єру, також принижували чоловіки. Це виявлялось у тому, що вони працювали на нижчих посадах, за нижчу від чоловіків платню. Право було не здатне захистити жінок, позаяк по-різному їх трактувало: заміжні й ті, котрі є "нічиїми".

Радикальні феміністки вважали, що чоловіки сприймають жінок як знаряддя для сексу та продукування дітей. Суспільна інфраструктура, передусім ЗМІ, працюють над тим, аби нав'язати жінкам вигідну для чоловіків модель поведінки. На їхню думку, жінок примушують винятково/переважно перейматися своїм зовнішнім виглядом, станом свого тіла заради того, щоби подобатися чоловікам. Навіть народження дітей чоловіки ставлять у залежність: жінки мають народжувати за їхньої згоди. Якщо ж їм це не потрібно, то примушують жінку робити аборт. Якщо народжується небажана дитина, чоловіки відмовляються її визнавати.

Саме таку конструкцію патріархату з певними відхиленнями розробили представниці радикального фемінізму. Вихід з цієї ситуації – глобальна сексуальна революція і побудова якісно нового суспільства. Вони вважали, що ліберальний фемінізм de facto приймав засади патріархального суспільства з властивою йому домінацією чоловіків, оскільки виступав лише за реформування цієї моделі суспільства. Він не міг реально змінити становища жінок у суспільстві, тому його треба відкинути. Радикальний фемінізм декларував необхідність нового суспільства, в якому б не було пригноблених і гнобителів.

У радикальному фемінізмі було сформульовано проблему андрогени (від грец. androgynous – "двостатевий", "той, що поєднує в собі протилежні властивості"). Її прихильники вважали, що треба розпочати реалізовувати в суспільній практиці програми виховання хлопців і дівчат у дусі андрогенії, щоб вони поєднували в собі жіночі та чоловічі риси/властивості, тобто формувати новий тип людини, в якій були би синтезовані найкращі властивості обох статей.

Засади радикального фемінізму були сформовані в Русі визволення жінок, який виник у США в 1968 р. та у Франції в 1970 р. На першому етапі діяльності його представниці вважали, що для зміни ситуації треба змінити свідомість чоловіків. Усі випадки неоднакового ставлення до жінок у суспільстві кваліфікували як суспільну дискримінацію жінок, іноді для означення відмінного трактування жінок використовували поняття "чоловічий шовінізм".

Головною складовою радикального неофемінізму є аналіз патріархату, який розглядався як універсальне явище щодо різних часів і культур. Дискримінацію жінок феміністки з Руху трактували як первинну щодо всіх інших різновидів суспільної дискримінації. Вони боролися за фактичну рівність жінок і чоловіків шляхом ліквідації поділів на чоловічу та жіночу роботу в родині, професійній діяльності, під час виконання суспільних і політичних функцій; наголошували на вирішальній ролі жіночої статі в історії людства.

Формуванню радикального фемінізму сприяла праця Кейт Міллетт (нар. 1934) "Сексуальна політика"*66. Вона критикувала патріархат у Західному суспільстві, у тому числі в літературі/культурі, розглядала його як систему чоловічої домінації над жінками. На її думку, патріархальний характер влади було покладено в основу функціонування всіх суспільств, перевищуючи за своїм значенням класові та расові відмінності. Патріархат підтримували за рахунок процесів соціалізації, економічної експлуатації та сексуального насильства. Патріархат, за К. Міллетт, передбачав дві головні засади: чоловіки мають домінувати над жінками, старші чоловіки – над молодшими чоловіками. Міллетт запровадила поняття "сексуальної політики", під якою розуміла виявлення влади чоловіка в суспільстві, результатом якого був контроль над жінкою. Сексуальні відносини, кохання вона трактувала як різновид чоловічої влади та використання жіночої довіри з метою закріплення домінації чоловіків. Протистояти цьому жінки мали передусім за допомогою освіти, проведення суспільних дискусій з актуальних для них питань, що мало спричинити зростання жіночої самосвідомості. Визволенню жінок мала також сприяти ліквідація інституту родини.

*66: {Цю працю як докторську дисертацію К. Міллетт захистила в 1970 р. у Колумбійському університеті США.}

Шуламіт Файерстоун (нар. 1945) також належить до засновниць радикального фемінізму. Її праця "Діалектика статі" (1970) присвячена аналізу суспільних та історичних процесів стосовно поділу суспільства на статі. Вона вважала, що статеві відмінності зумовлені біологічно. Оскільки жінка народжує дітей, то вона змушена бути залежною від чоловіка в питаннях охорони/захисту та матеріального існування. "Біологічна нерівність " виявляється і в суспільній організації сім'ї. Суспільні позиції жінки вона характеризувала з допомогою поняття "статевий клас" і вважала, що єдиним способом визволення жінки є відмова від традиційної родини одночасно із вмонтованими в цей інститут відносинами домінації. Незалежність жінки від біологічного підпорядкування чоловікові Ш. Файерстоун вбачала у штучному заплідненні, використанні засобів контрацепції, легалізації абортів. Розвиток науки і техніки, на її думку, давав змогу у перспективі перенести репродуктивну функцію в лабораторії, а виховання дітей покласти на пари або лесбійські спільноти, тим самим звільнити жінку від тягаря біологічної родини.

Модерну конструкцію патріархату запропонувала у 1990 р. Сільвія Уолбі в праці "Теоретизуючи патріархат". Патріархат вона розглядає як систему структур та суспільних практик, з допомогою яких чоловік домінує, утискає й експлуатує жінку.

Авторка вирізняє шість структур, в яких і за допомогою яких функціонує патріархат. По-перше, виробничі відносини в домашньому господарстві. Жінка в умовах патріархату змушена здійснювати неоплачувану домашню працю та доглядати дітей. По-друге, оплачувана праця. На ринку праці жінки не допускаються до певних професій, отримують меншу платню і спрямовуються до праці, яка передбачає нижчу кваліфікацію. По-третє, патріархальна держава. З погляду пріоритетів і політики держава систематично сприяє патріархальним інтересам. По-четверте, чоловіче фізичне насильство. Хоча чоловіче насильство зазвичай розглядається як сукупність поодиноких випадків, воно має впорядкований та систематичний характер. Жінки постійно, в межах сукупності стандартних форм, мають справу з ним. Держава досить поблажливо ставиться до цього виду насильства. По-п'яте, сексуальні патріархальні відносини. Вони виявляються в примусовій гетеросексуальності та подвійних стандартах щодо трактування поведінки жінки і чоловіка (стосовно чоловіків діють відмінні/особливі "норми" сексуальної поведінки). По-шосте, культурні патріархальні інститути. Сукупність різних інститутів і практик, до яких можна віднести ЗМІ, релігію та освіту, репрезентують жінку з позиції чоловіків. Це зумовлює формування суспільством для жінок відповідних норм поведінки.

Сільвія Уолбі розглядає дві форми патріархату. Приватний патріархат передбачає домінацію над жінками з боку "індивідуального патріарха" вдома. Він опирається на стратегію усунення жінки від публічного життя. Публічний патріархат має переважно синтетичний характер, оскільки передбачає присутність жінки в публічному житті, але не допускає її до грошей, влади і статусу. Авторка визнає, що з часом відбувається поступова еволюція патріархату. Якщо раніше жінки зазнавали дискримінації лише вдома, то нині це простежується в усіх суспільних сферах.

У творчому доробку радикального фемінізму особливе місце посідає міф про історичне існування матріархату як своєрідна утопія "золотої доби жіночої культури". Елізабет Девіс у праці "Перша стать" (1978) доводила, що існували підстави вважати, що на одному з попередніх історичних етапів жінки виконували домінуючу функцію в суспільстві. На певному етапі чоловіки збунтувалися і перебрали владу до своїх рук, унаслідок чого змінили/переписали історію, видаливши факт існування матріархату. Панування жінок опиралось на духовну, а не на фізичну силу, що сприяло стабільному розвиткові. Завдяки мобілізації жінок з допомогою феміністичних структур цей стан можна було би повернути в майбутньому.

Згодом радикальні феміністки дійшли висновку, що природу чоловіків змінити неможливо, тому треба створити власний альтернативний світ звільнених жінок, який у перспективі міг би поширитися на весь світ. Це призвело до формування наприкінці 70-х років XX ст. фемінізму лесбійок. їхнім гаслом став вислів Ті-Грейс Аткінсон: "Фемінізм – це теорія, лесбіянство – це практика". Прихильниці цього напряму вважають, що кожний зв'язок жінки і чоловіка призводить до пригнічення жінки. Згідно з їхніми поглядами гетеросексуальність є одним з різновидів патріархату. Автономія жіночих спільнот мала би бути досягнута шляхом самовизначення або відмежування від гетеросексуального суспільства, де домінували чоловіки. Жіноча спільнота мала ідентифікуватися лише з жінками. Цій спільноті мали бути властиві окремішні від чоловіків економічні, політичні та сексуальні відносини. Найбільшого поширення цей напрям набув у США, де представлений організаціями: Лесбійський сепаратистський рух (Lesbian Separatist Movement), Радикальні лесбіянки (Radicalesbians).

На близьких концептуальних засадах з лесбійським рухом перебував так званий культурний фемінізм, переважно поширений у Франції. Його прихильниці використовували тезу про існування окремих жіночої та чоловічої культур; панування жіночої культури над чоловічою. Представниці культурного фемінізму засуджували порнографію як своєрідний різновид мізогінії, оскільки жінку трактують здебільшого як сексуальний об'єкт, особливо в рекламі. Жінки, згідно з постулатами цього напряму, мають відчутні проблеми з артикуляцією власних інтересів, а більшість з них взагалі не в змозі звільнитися з павутиння патріархальної дійсності.

Представниці культурного фемінізму звинувачують чоловіків у проблемах, від яких потерпає населення Землі на зламі двох століть/тисячоліть, вважають, що чоловіки привели людство до краю провалля. Причиною такого стану є політика, якою традиційно опікуються чоловіки, їхня домінація в науці, техніці, економіці. До негативних наслідків також належить поширення культу грошей, споживацтво. Завдання культурного фемінізму – проголосити суспільну справедливість та звільнення жінок. Перевага жінок над чоловіками полягає в тому, що вони, на відміну від чоловіків, не прагнуть до поневолення інших, а дотримуються засад моральності та свободи. Засобами визволення жінок, якими зазвичай володіють чоловіки, прихильниці культурного фемінізму вважають: звернення до суду з вимогами дотримання права, входясення в структури влади. Вони можуть застосовувати абсентеїзм (від англ. absent – "відсутність"), який передбачає чоловікам залишитися сам на сам, а жінкам обрати гомосексуалізм або сексуальну стриманість. У перспективі можливе творення жіночого суспільства. Ці умови є потужним засобом, але для його успішної реалізації спочатку треба об'єднати всіх жінок та створити спільний жіночий фронт.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фемінізм "другої хвилі"“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Глава 1. КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІСТИКА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН У XX СТ.

  • Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст.

  • Глава 2. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЛІБЕРАЛІЗМУ

  • Соціальний лібералізм

  • Неолібералізм

  • Розвиток лібералізму в 90-х роках XX ст.

  • Глава 3. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА КОНСЕРВАТИЗМУ

  • Консерватизм першої половини XX ст.

  • Консерватизм другої половини XX ст.

  • Глава 4. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛІЗМУ

  • Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст.

  • Політична доктрина сіонізму

  • Афроамериканський націоналізм

  • Антиколоніальний націоналізм

  • Націоналізми етнічних груп

  • Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ

  • Теологія визволення

  • Суспільно-політична доктрина ісламізму

  • Глава 6. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА ФАШИЗМУ ТА НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ

  • Загальні та особливі характеристики фашизму і націонал-соціалізму

  • Політична доктрина італійського фашизму

  • Політична доктрина націонал-соціалізму в Німеччині

  • Глава 7. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ

  • Ленінський етап розвитку комунізму

  • Етап сталінізму

  • Процес десталінізації та повернення до ортодоксії

  • Стагнація ортодоксального комунізму, розвиток радикалізму та початок декомунізації

  • Сучасний стан розвитку міжнародного комунізму

  • Глава 8. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ ТА НЕОМАРКСИЗМ

  • Розвиток політичної доктрини соціал-демократії у першій половині XX ст.

  • Розвиток демократичного соціалізму після Другої світової війни

  • Розвиток доктрини соціал-демократії наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст.

  • Розвиток неомарксизму в XX ст.

  • Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ

  • Аграрний популізм

  • Економічний популізм у країнах Латинської Америки

  • Політичний популізм у європейських країнах

  • Глава 10. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ФЕМІНІЗМУ

  • Фемінізм "другої хвилі"
  • Глава 11. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЕКОЛОГІЗМУ

  • Розвиток доктрин екологізму науковцями, експертами

  • Міжнародні екологічні конференції

  • Партії зелених і екологічні громадські організації та ініціативи

  • ВИСНОВКИ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ