Політичний популізм у європейських країнах

Історія західних політичних вчень

На думку Пола Таггарта, в другій половині XX ст. популізм почав активно виявлятись у політичному житті європейських країн. Він виділив чотири головні чинники, які зумовили це явище. По-перше, формування "нового популізму" на "правому боці" політичної сцени. Виявом цього стала зацікавленість ідеологіями та діяльністю нових крайніх "правих" політичних партій, які сповідують антиіммігрантські настрої. По-друге, занепад у 90-х роках

комуністичних режимів у країнах Центральної та Східної Європи, що сприяло поширенню популістичної мобілізації в цих країнах. По-третє, зростання відчуття кризи легітимності в багатьох ліберальних демократіях. Це пов'язано з кризою політичних партій і поширенням загального відчуття недовіри до політиків і еліт. По-четверте, вплив європейської інтеграції, яка є виявом ширшого процесу глобалізації, що веде до формування нових форм політики, нових викликів та нових аспектів інституційної невпевненості*59.

*59: {Taggart P. Populism and the Pathology of Representative Politics / P. Taggart; Eds // Yves Meny and Yves Surel. – Palgrave, 2002. – P. 65–66.}

Дев'яності роки минулого століття/тисячоліття характеризувалися суттєвими змінами у виборчих преференціях громадян багатьох країн Західної Європи. В Австрії, Нідерландах, Швейцарії та Франції політичні партії крайнього "правого" спрямування на національних парламентських виборах, а у Франції – й на президентських, почали отримувати понад 15 % голосів виборців і суттєво змінили партійну конфігурацію політичного життя цих країн.

Незважаючи на гостру політичну реакцію на високі результати крайніх "правих" партій у низці європейських країн, активну агітаційну та пропагандистську діяльність демократичних суспільних інститутів, спрямовану проти посилення їх ідей і партій, результати діяльності цих партій у XXI ст. у деяких країнах дещо зменшились, проте залишаються досить суттєвими. Це засвідчує, що значна частина виборців прихильно ставиться до декларованих цими партіями програмних цілей, наслідків їхньої можливої реалізації у життя і свідомо підтримує ці партії на виборах.

Певна новизна феномена зумовила те, що нині в оцінці цих партій і рухів використовують широкий спектр характеристик. Найпоширеніша оцінка їх як: антиіммігрантських, наголошуючи на головній ознаці цих партій – спрямованості проти іммігрантів у країнах Західної Європи; радикальних "правих", оскільки вони пропонують застосування радикальних методів політичної боротьби. Ханс-Георг Бетц використав термін "радикальні праві популістичні партії, акцентуючи на їхній популістській складовій*60. На популізмі як головній складовій цих партій наголошує С. Погорельська, зазначаючи, що "...поняття "правий популізм" є правомірним з наукового погляду, оскільки використовується для визначення політичних феноменів, які за багатьма сутнісними параметрами відрізняються від традиційного консерватизму та правого радикалізму. Нині воно характеризує партії та рухи "правої" політичної орієнтації, які утворилися в західних демократіях приблизно в той самий час – у середині 80-х років і які об'єднуються низкою формальних ознак"*61. Багато дослідників простежують також наявність певних аналогій з міжвоєнним фашистським рухом.

*60: {Betz H.-G. Introduction / H.-G. Betz // The New Politics of the Right: Neo-Populist Parties and Mowemwnts in Established Democracies; Edit, by H.-G.Betz & S.Immerfall. – Basingstoke: Macmillan, 1998. – P. 4.}

*61: {Погорельская С. "Вечно вчерашние": правый популизм и правый радикализм в Западной Европе / С. Погорельская // Мировая экономика и междунар. отношения. – 2004. – № 3. – С. 51.}

Популістська складова полягає в тому, що в соціальному плані ці партії звертаються до широких верств населення – виборців, "звичайних людей". Іммігрантів вони не вважають народом, навпаки, протиставляють населення власної країни новоприбульцям. Відповідно гостро критикують державну владу, яка нічого не робить для обмеження напливу іммігрантів, звинувачують політичну еліту в низькому рівні патріотизму, корупції. Вони підтримують ідеї сильної держави, але в контексті захисту від імміграції, розвитку національної ідентичності. Властива характеристика для крайніх "правих" партій – наявність харизматичного лідера. "Нові праві" обстоюють вимоги підтримки лише власної національної культури з одночасною вимогою обов'язкової асиміляції представників інших народів або їх виселення з країни, позаяк вони не здатні стати правдивими національними громадянами і засвоїти єдину національну культуру, прийняти домінуючу систему цінностей.

Розглянемо пріоритетні завдання, які були властиві найуспішнішим крайнім "правим" партіям Австрії та Франції. Будемо опиратися на дослідження партійних документів крайніх "правих" партій, які провела О. Коул.

Австрійську партію свободи, або FPO (Freiheitliche Partei Osterreichs), створив у 1956 p. колишній наці А. Фейнгалер. У 1970 р. з неї вийшла певна частина крайніх елементів, тому прийняли ліберальнішу програму. Після парламентських виборів у 1983 р. партія ввійшла до складу урядової коаліції разом із Австрійською соціал-демократичною партією. Коаліція зазнала краху в 1986 p., коли FPO очолив харизматичний лідер Йорг Ґайдер (1950–2009). Три роки пізніше його обрали керівником землі Карінтія, в якій налічувалась найбільша тоді у країні кількість іммігрантів. З кінця 80-х років XX ст. програма партії стала радикально "правою". Головні вимоги були такі: расистські та антиіммігрантські, антиєвропейські гасла; підтримка вільного підприємництва, а також вимога зміцнення закону та порядку. У 1995 р. партія змінила свою назву на Die Freiheitlichen – F ("Вільні мислителі"). З 1999 p. партію переважно почали згадувати під назвою "Партія свободи". У цьому ж році вона отримала 26, 9 % голосів виборців на національних парламентських виборах. Це зумовило входження її до урядової коаліції. У зв'язку з перспективою входження Партії свободи до уряду Європейський Союз, Ізраїль та США зробили низку дипломатичних демаршів, враховуючи відмову від поїздок до Австрії посадових осіб. Унаслідок такого резонансу Й. Ґайдер відмовився від посади лідера партії. ЄС скасував свої санкції лише через сім місяців. Пізніше в партії відбулися розколи. У 2005 р. Й. Ґайдер створив альянс "За майбутнє Австрії", який на парламентських виборах 2008 р. отримав 11 % голосів виборців. Програма партії залишалась антиіммігрантською, водночас у ній зроблено наголос на необхідності підтримки сільськогосподарських виробників, певної редистрибуції доходів, поділу ЄС на "стару" і "нову" частини Європи з тим, що друга частина повинна мати обмежені права.

Найвагомішими пріоритетами партії під час кампанії 1996 р. були: захист прав людини на свободу; забезпечення соціальної гармонії, під якою розуміли національну єдність; підтримка традиційних моральних цінностей; підтримка децентралізації та вимог демократії.

Французький Національний фронт у своїх передвиборчих документах у 1997 р. мав такі пріоритетні завдання: досягнення соціальної гармонії; підтримка традиційних моральних цінностей; підтримка національного шляху розвитку (способу життя); зміцнення закону та порядку, вирішення питань груп меншин*62.

*62: {Cole A. Old right or new right? The ideological positioning of parties of the far right / A. Cole // European Journal of Political Research. – 2005. – Vol. 44. – № 2. – P. 212.}

Згідно з П. Ігназі до крайніх "правих" партій у країнах Західної Європи можуть належати: Партія свободи в Австрії; французький Національний фронт; німецька партія "Республіканець"; нідерландська партія "Центр"; в Бельгії: фламандська партія "Фламандський блок" та валлонський Національний фронт; датська Партія прогресу; Партія прогресу в Норвегії та шведська "Нова демократія"*63. Крім того, значну популістичну складову дослідники виділяють у "Північній Лізі" в Італії та Швейцарській народній партії. Спільною ознакою всіх цих партій є активне використання політичної популістичної риторики, яка спрямована на громадян з метою їхньої мобілізації – проти іммігрантів, а одночасно – проти плюралістичної складової системи демократичних цінностей.

*63: {Ignazi P. The Extreme Right: Defining the Object and Assessing the Causes / P. Ignazi // Shadows over Europe: The Development and Impact of the Extreme Right in Western Europe; edit, by M. Schain, A.Zolberg & P.Hossay. – Palgrave Macmillan, 2002. – P. 28.}

Багато дослідників такий тип популізму розглядають як категорію політичного популізму. Під політичним популізмом розуміють певний стиль проведення політики, що апелює до "народу", який трактується як однорідне/цілісне тіло, наголошуючи на безпосередніх зв'язках між "народом" і популістичним лідером. У цьому контексті політичний популізм є своєрідною технікою ведення політичної діяльності/боротьби.

Після падіння "Берлінського муру" країни східного блоку розпочали процес трансформації своїх політичних систем у напрямі демократичних суспільств. Відповідно вони опинилися в стані пришвидшеного політичного транзиту, коли на них одночасно впливали домінуючі тенденції внутрішнього розвитку, зразки демократичних країн, спроби реалізувати своєрідну ідеальну модель суспільного устрою тощо. Ці процеси характеризувалися одночасним оформленням і змінами, реалізацією на практиці численних політичних доктрин, ідеологій. У тім числі в практичному політичному житті цих країн оформився і розвинувся популізм. Особливістю популізму в цих країнах є різноманітність його форм. Тобто, щодо цих країн немає якогось одного домінуючого типу популізму, бо на цьому просторі, навіть у межах однієї країни, співіснують різні види популізмів. До представників аграрного популізму можна віднести угорську Незалежну партію дрібних власників-селян та Самооборону А. Леп-пера в Польщі.

Виникнення і діяльність партії "Самооборона Республіки Польща" нерозривно пов'язані з іменем її харизматичного керівника – Анджея Збігнєва Jlennepa (нар. 1954). Коли його родинна ферма у 1992 р. опинилася на межі банкрутства, він створив профспілку селян "Самооборона", яка згодом перетворилася на партію. З самого початку профспілка і партія проводили різні протестні акції: захоплювали урядові будинки, перекривали дороги та прикордонні переходи, організовували марші на Варшаву, голодування тощо. Програма охоплювала вимоги державної допомоги приватним сільськогосподарським господарствам: списання боргів, виділення низькопроцентних кредитів, запровадження державної монополії в окремих секторах економіки, надання безробітним безстрокової державної допомоги, суттєве збільшення мінімуму соціальної допомоги, зниження пенсійного віку та ін. У своїх передвиборчих програмах партія активно виголошувала пропозиції до різних суспільних груп, розраховані на отримання ними від держави суспільних привілеїв або пріоритетів. Значну увагу приділяла питанням боротьби з корупцією та різними господарськими аферами. Пізніше партія зверталася до всіх незадоволених у країні діями правлячої еліти. Зокрема представники партії активно працювали там, де виникала суспільна напруга: на страйкуючих підприємствах, в установах, які підлягали закриттю, тощо. "Самооборона" виступила проти приєднання Польщі до Європейського Союзу, декларуючи засади економічного націоналізму.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політичний популізм у європейських країнах“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Глава 1. КОНЦЕПТУАЛЬНА ЛОГІСТИКА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН У XX СТ.

  • Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст.

  • Глава 2. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЛІБЕРАЛІЗМУ

  • Соціальний лібералізм

  • Неолібералізм

  • Розвиток лібералізму в 90-х роках XX ст.

  • Глава 3. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА КОНСЕРВАТИЗМУ

  • Консерватизм першої половини XX ст.

  • Консерватизм другої половини XX ст.

  • Глава 4. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛІЗМУ

  • Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст.

  • Політична доктрина сіонізму

  • Афроамериканський націоналізм

  • Антиколоніальний націоналізм

  • Націоналізми етнічних груп

  • Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ

  • Теологія визволення

  • Суспільно-політична доктрина ісламізму

  • Глава 6. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА ФАШИЗМУ ТА НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ

  • Загальні та особливі характеристики фашизму і націонал-соціалізму

  • Політична доктрина італійського фашизму

  • Політична доктрина націонал-соціалізму в Німеччині

  • Глава 7. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ

  • Ленінський етап розвитку комунізму

  • Етап сталінізму

  • Процес десталінізації та повернення до ортодоксії

  • Стагнація ортодоксального комунізму, розвиток радикалізму та початок декомунізації

  • Сучасний стан розвитку міжнародного комунізму

  • Глава 8. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ ТА НЕОМАРКСИЗМ

  • Розвиток політичної доктрини соціал-демократії у першій половині XX ст.

  • Розвиток демократичного соціалізму після Другої світової війни

  • Розвиток доктрини соціал-демократії наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст.

  • Розвиток неомарксизму в XX ст.

  • Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ

  • Аграрний популізм

  • Економічний популізм у країнах Латинської Америки

  • Політичний популізм у європейських країнах
  • Глава 10. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ФЕМІНІЗМУ

  • Фемінізм "другої хвилі"

  • Глава 11. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЕКОЛОГІЗМУ

  • Розвиток доктрин екологізму науковцями, експертами

  • Міжнародні екологічні конференції

  • Партії зелених і екологічні громадські організації та ініціативи

  • ВИСНОВКИ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ