• 9.1. Загальна характеристика доктрини популізму та етапи її розвитку
• 9.2. Аграрний популізм
• 9.3. Економічний популізм у країнах Латинської Америки
• 9.4. Політичний популізм у європейських країнах
• 9.1. Загальна характеристика доктрини популізму та етапи її розвитку
Термін "популізм" походить від лат. populus, що означає "народ", і його використовують у більшості європейських мов. Цей термін далекий від однозначного визначення, позаяк ним активно послуговуються не лише науковці/спеціалісти, а й політики, журналісти, звичайні громадяни для означення широкого кола історичних і сучасних явищ, досить часто у відмінних контекстах. Отож, складно визначити єдиний, універсальний варіант популізму на рівні доктрини та на рівні суспільного або політичного руху. Тому політична наука має справу з різними варіантами популізмів, які детерміновані культурними, історичними, політичними особливостями багатьох країн світу. В нашому трактуванні популізму ми будемо опиратися на визначення М. Конован: "...рух, який апелює до "народу", протиставляючи себе в рівній мірі існуючим структурам влади та домінуючим у суспільстві ідеям і суспільним цінностям"*55.
*55: {Canovan М. Trust the People! Populism and the Two Faces of Democracy / M. Canovan // Political Studies. – 1999. – Vol. 47. – № 1. – P. 3.}
Незважаючи на відмінності конкретних виявів популізму, можемо виокремити багато загальних характеристик, які мають універсальний характер і властиві більшості з них:
• народ;
• моральна сфера;
• демократія versus авторитаризм;
• антиінтелектуалізм;
• лідерство.
Визначення популізму походить від поняття "народ". Народ є носієм усіх можливих позитивних характеристик, уособленням народної мудрості, що дає йому змогу однозначно відрізняти "добро" від "зла". Він є не лише центральним компонентом будь-якого суспільства, а й визначальним елементом усіх політичних інститутів. Народ трактують як своєрідну цілісність; окреслити його легше за все через протиставлення правлячій еліті. Народ – це ті, хто не належать до еліти, але потерпають від її дій. Дихотомія протиставлення народ versus еліта, яка здебільшого корумпована, діє на шкоду народу, є визначальним чинником дефініції й одночасно індикатором, що засвідчує наявність у суспільстві популізму. Критика правлячої верстви та її прибічників у популізмі зазвичай набуває антисистемного характеру. Якщо на початку формування популізму народом вважалися лише мешканці села, то в подальшому відбулася значна метаморфоза, внаслідок якої нині народ не обов'язково живе на селі, навіть не обов'язково походить зі сільської місцевості. У трактуванні народу відбувся відхід від якісних характеристик понятя: злиденність, погана освіта тощо. Додатковим елементом у визначенні народу стало не лише протиставлення його еліті, яка знаходиться на верхівці вертикальної соціальної структури суспільства, а й виведення з його складу іноземців/іммігрантів, котрі прибули до країни і перебувають унизу цієї структури. Такий підхід привнесли представники крайніх "правих" популістичних партій європейських країн.
У системі цінностей популізму важливе значення має моральна сфера. Світ у доктрині популізму завжди виступає у дихотомному форматі, однозначно поділений на "біле" і "чорне". У цьому контексті "добро" ототожнюють із суспільством загалом, народом, який є своєрідним еквівалентом суспільства і в середовищі якого збереглися правдиві цінності. "Зло" головно пов'язане з державою, правлячою елітою або елітами, які відірвалися від народу, протистоять йому і за його рахунок збагачуються.
Демократія – це своєрідний комплекс взаємопов'язаних цінностей, інституційних механізмів, процедур, які у своїй сукупності визначають "правила гри". Вони змінюються в часі та просторі, набувають певних особливих рис залежно від конкретно-історичних умов. Популізм за своїми загальними ознаками не може бути по-трактований як антидемократичний феномен. Багато положень популізму формально перебувають у форматі демократії, оскільки спрямовані на надання або розширення влади народу, усунення перешкод народовладдя.
У політичній практиці популізм як головна проблема демократії формулює протиріччя між конституційними нормами демократичних суспільств щодо влади народу, його суверенітету і практикою, яка виявляється в тому, що внаслідок виборів влада належить еліті. Отже, популізм широко використовує своєрідні максими: гасло "Vox populi – vox Dei" або формулу 16 президента США А. Лінкольна: "Уряд, створений народом, з народу і для народу". В такому контексті популізм, передусім у своїй риториці, виходить з позиції, що демократія означає владу народу і лише владу народу. З цієї ідеальної позиції він критикує стан справ у конкретних країнах, наголошуючи на властивих їм недоліках демократії, які призводять до корупції, низької відповідальності, недостатньої компетенції правлячої еліти.
Своєрідним позитивним повідомленням популізму є абстрактна вимога повернення влади народу внаслідок усунення актуальних у конкретний момент людей, груп, політичних сил і передання влади "дійсним" представникам народу. Відповідно популізм прагне вносити зміни в прийняті правила гри, виходячи лише з позиції інтересу власної політичної сили, не враховуючи інтересів інших політичних акторів.
У внутрішньополітичному житті простежується певна закономірність, яка полягає в тому, що популістичні структури/лідери приходять до влади, опираючись на засади представницької демократії. Згодом вони визначають проблемні аспекти демократії, слушно критикують, але пропонують долати їх, по суті, з позицій авторитаризму, запровадження/посилення засад одноособової влади. Досить часто популізм звертається до механізмів прямої демократії; особливою популярністю користується інститут загальнонаціонального референдуму. Систематичне звернення до народу є спробою прикриття авторитарної сутності популізму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ“ на сторінці 1. Приємного читання.
