Розділ 8. Міжнародна економіка як складова економічної теорії

1. Бєляєв О. О, Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. - К. : КНЕУ, 2001. - 328 с. Історично найпершою економічною формою зв'язків між країнами була торгівля, яка зародилась у глибоку давнину. Поступово процес обміну ставав регулярним, охоплював спочатку території цілих держав, а з часом почав виходити за їх межі, набувати форми міжнародного обміну. У XIX ст. він набуває ознак світового ринку. Світова ціна - грошовий вираз інтернаціональної вартості товарів (послуг), що реалізуються (надаються) на зовнішньому ринку.

За об'єктами міжнародна торгівля поділяється на торгівлю товарами і торгівлю послугами. В цілому товарна структура міжнародної торгівлі групується відповідно до Стандартної міжнародної товарної класифікації ООН.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - К. : Знання-Прес, 2001. - 581 с.

3. Бочан І. О, Михасюк І. Р. Глобальна економіка: Підручник. - К. : Знання, 2007. - 403 с. "

8.4. Міжнародний рух капіталів: сутність, функції, форми

Міжнародний рух капіталів (міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання.

Причини вивозу капіталу: 1) відносний надлишок капіталу у країнах-експортерах; 2) неможливість вигідного застосування капіталу в межах власної національної економіки; 3) зростання попиту на вільний капітал з боку країн, що не мають в достатній кількості власних джерел його нагромадження; 4) можливість одержання за допомогою вивезеного капіталу додаткових прибутків за рахунок дешевої сировини, робочої сили, використання готової інфраструктури, проникнення на нові ринки збуту [1, с.413].

Отже, вивіз, або міграція капіталів за межі національної економіки вигідна тоді, коли є можливість отримати в інших країнах більший прибуток, ніж у власній.

Функції міжнародного ринку капіталу: забезпечення економіки готівкою; надання можливостей корпораціям та окремим особам отримувати дохід від розміщення їхніх тимчасово вільних грошових коштів; перерозподіл ресурсів у глобальному масштабі. Є країни, які зацікавлені в залученні капіталу для вирішення своїх соціально-економічних проблем. З цією метою вони заохочують його надходження в країну шляхом підвищення банківського проценту і дивідендів, забезпечення правової захищеності закордонних інвесторів та гарантій одержання прибутку.

Міжнародну міграцію капіталу залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації, традиційно поділяють на ряд форм. Основні форми міжнародного вивозу капіталу наведені в таблиці.

Таблиця. Класифікація форм міжнародного вивозу капіталу

Позичковий капітал - це надання коштів у борг заради отримання прибутку у формі процента; це: 1) банківські депозити і кошти на рахунках інших фінансових установ; 2) позики і кредити. Вивіз позичкового капіталу здійснюється шляхом надання позик державам, споживачам, сфері бізнесу. Формою такого руху позичкового капіталу є міжнародний кредит. Власник позичкового капіталу зберігає тільки право власності на переданий у позику капітал. Право використання цієї форми капіталу переходить до імпортера [1, с. 415-416].

Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом зарубіжних інвестицій. Експорт підприємницького капіталу у вигляді цінних паперів -акцій - приносить дивіденд, а при вивозі позичкового капіталу у вигляді цінних паперів - облігацій - процент.

За способом застосування іноземні інвестиції здійснюються у двох формах: 1) прямі інвестиції; 2) портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції забезпечують реалізацію довгострокових інтересів за рахунок отримання інвестором права бути власником підприємства або мати вирішальний голос в управлінні ним. Як правило, прямі інвестиції є приватним підприємницьким капіталом, вкладаються переважно в акції промислових, торговельних та банківських підприємств, що забезпечує володіння або певний контроль вкладника над діяльністю цих підприємств. Перевагою прямих інвестицій є те, що експортер повністю розпоряджається своїм капіталом протягом всього періоду функціонування цих вкладень. Позичковий капітал на весь строк надання позики перебуває у розпорядженні імпортера.

Основна частина прямих інвестицій (приблизно 3/4) припадає на розвинені країни світу, а решта (приблизно 1/4) - на країни, що розвиваються [2].

Портфельні інвестиції здійснюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контроль над ними. Портфельні інвестиції здійснюються також у тому разі, коли прямі інвестиції робити невигідно на умовах чинного законодавства країни-імпортера капіталу.

Примітки

1. Федоренко В. Г., Діденко О. М. , Руженський М. М. , Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук, проф. В. Г. Федоренка. - К. : Алерта, 2008. - 487 с.

2. Вивіз позичкового капіталу становить основу сучасної міжнародної кредитної системи. Його функціонування і розвиток дає змогу країнам-імпортерам вирішити цілий ряд складних соціально-економічних проблем. Трапляється, що кредити отримують країни, які внаслідок нерозвиненості економіки нездатні повернути борг або хоч сплачувати процент. Це породжує кризи світової заборгованості. Останні проявляються в тому, що окремі країни або їх група оголошують про неможливість виплачувати свої зовнішні борги.