РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ПРАВА: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, МЕТОДОЛІЯ, ПРЕДМЕТНИЙ ПРОСТІР

41. Інституціональна економічна теорія і економічна теорія права

Відповідно інституціональній економічній теорії в основі економічних зв'язків знаходяться трансакції, в процесі яких відбувається формування, обмін, розподіл прав. Витрати на здійснення трансакцій визначають цінність придбання економічних благ. Іншими словами, правова система забезпечує такий розподіл прав, до якого за відсутності трансакційних витрат підводив би ринок.

У найбільш загальному вигляді трансакційні витрати - це цінність ресурсів, що витрачаються на здійснення трансакцій [1, с.81]. Трансакційні витрати (гроші, час, зусилля, що необхідні для прийняття та здійснення рішення) об'єктивно визначають правові режими використання обмежених ресурсів, забезпечують більш ефективні правила їх використання.

Трансакції здійснюються не тільки між рівноправними суб'єктами, що знаходяться в асиметричному правовому положенні (трансакції управління). Приміром прийняття закону слід розглядати як угоду в умовах ієрархічної системи, де держава отримує право прийняття рішення внаслідок делегування їй частини повноважень в обмін на певну очікувану корисність (приміром, надання соціального порядку). Коли ж між сторонами трансакцій виникає протиріччя, і вони не можуть їх самостійно вирішити, виникає необхідність в трансакції раціонування, в процесі якої тільки одна сторона (приміром, на основі судового рішення) має виключне право отримати вигоду або переваги. В цьому аспекті, рішення суду стосовно спору, що виникає між діючими суб'єктами, призводить до розподілу права між ними, за допомогою чого відбувається розподіл ресурсів на користь однієї із сторін [2, с.22].

Інституціональна економічна теорія вперше виокремлює в спеціальний об'єкт дослідження опортуністичну поведінку, тобто таку, в якій одна із сторін угоди на основі асиметричної та неповної інформації ухиляється від попередніх домовленостей з метою отримання додаткових переваг за рахунок зачіпання прав партнера. Методологія дослідження опортуністичної поведінки є основою в пізнанні різного роду правопорушень та злочинів.

В середині 1960-х рр. інституціональна економічна теорія почала виявляти новий інтерес до дослідження права, розв'язуючи питання - яка економічна логіка стоїть за правовими нормами, що регулюють виробництво і обмін, і під впливом чого змінюються ці права?

Це виокремило в межах неоінституційної економічної теорії спеціальний розділ - економіка права, яка вперше виникла в країнах з переважно розвинутим прецедентним правом.

Вважається, що дотримання принципу ефективності стосується насамперед системи загального права, що представлено у вигляді прецедентів (попередніх рішень по аналогічних справах), що створюються вищими судами. В цій системі складається своєрідний ринок прецедентів, що забезпечує їх природний відбір: неефективні прецеденти рано чи пізно витісняються ефективним. Це пов'язано з тим, що потік позовів буде інтенсивніший у тих випадках, коли діють неефективні прецеденти, оскільки їх заміна на ефективних дає додатковий чистий приріст в добробуті. Частіше піддавшись випробовуванням, неефективні прецеденти мають менше шансів на виживання і тому неспроможні стримуватися тривалий час. Це цілком зрозуміло, оскільки пошук індивідуально визначеного прецеденту для розв'язання конфлікту за допомогою суду дійсно повинен відповідати економічній доцільності.

Концептуальний каркас економіки права [2, с. 22] передбачає, що правові обмеження, подібно ринку, стають механізмом розподілу обмежених ресурсів. Якщо на ринку суб'єкти здійснюють добровільні угоди, то в правовій системі - їх дії носять примусовий характер, що витікає з умов укладеної угоди, або пов'язано із діями закону. Незалежно від того, чи є поведінка суб'єктів добровільною чи вимушеною, вони діють як раціональні максимізатори (наприклад, порушувати або не порушувати закон, збуджувати або не збуджувати судовий позов) чи то корисності, чи то багатства. Необхідність підкорятися певним правовим обмеженням виникає тоді, коли ринкові витрати обміну стають надто високими, що зменшує переваги володіння чи користування певними благами, або зовсім унеможливлюють їх споживання.

Вважається, що суди при винесенні ухвал повинні відтворювати ринкову логіку, виявляючи, кому перейшло б право в умовах низьких трансакційних витрат. Такий підхід, може здаватися, не завжди відповідає принципу раціональності. Але по зауваженню Р. Познера, не варто дивуватися з того, що в світі обмежених ресурсів поведінка, що веде до їх розтрачування, починає оцінюватися суспільством як "несправедлива" і "аморальна", а значить і несправедлива [3, с.21].

Методологія економічної теорії права дозволяє з'ясувати протиріччя між справедливістю та ефективністю за допомогою різних критеріїв.

Використання принципу максимізації в поведінці суб'єктів правових відносин потребує визначення параметрів ефективності при прийнятті рішення. Ці параметри визначаються витратами (які в правовій системі набувають форми штрафів, компенсацій, судових заборон, кримінальних покарань, тюремного ув'язнення) та вигодами (доходи чи отримання певних переваг).

Економіка права виявляє інтерес не тільки до вирішення питання - які норми є більш ефективними, але і в зворотній постановці: як змінюються правові норми під впливом економічних чинників?

Прийняття юридичної норми являє собою лише правове середовище. Для того щоб закон (підзаконний акт) були діючими та дійовими, необхідні витрати ресурсів (як держави так і окремих індивідів) на доведення інформації до тих, кого це стосується, виконання та контролю за наслідками дії цих правових норм. Ці трансакційні витрати носять як індивідуальний, так і суспільно необхідний характер. Закон повинен сприяти зниженню трансакційних витрат з тим, щоб усунути штучні бар'єри на шляху добровільного виконання. В разі, коли трансакційні витрати стають занадто високими, індивіди починають їх економити (приміром, не сплачують податок, який є ціною легальної діяльності, або не реєструються в якості підприємців), тим самим їх поведінка перетворюється на кримінальну. Значні відхилення в розмірі індивідуальних трансакційних витрат свідчать про недосконалість та неефективність правової норми.

Спеціальний розділ економіки права присвячений економіці злочинів та покарання, в якому вибудовуються моделі, що описують функціональні зв'язки між параметрами як злочинців - суб'єктів пропозиції, так і "жертв" - суб'єктів попиту. Пропозиція злочинів визначається очікуваною корисністю від цієї дії в разі перевищення корисності, яку суб'єкт міг би отримати, використовуючи свій час і засоби іншим чином. Пропозиція злочинів визначається суворістю покарань, кількістю злочинців, що були затримані із встановленням їх провини. Попит на злочини залежить від витрат бюджету на міліцейську, судову системи, витратами на утримання злочинців в місцях позбавлення волі і на здійснення покарання в інших формах, витратами приватного сектора на забезпечення власної безпеки. Рівновага пропозиції злочинів та попиту на них визначає нормальний стан суспільства, при якому певну кількість злочинів можна визначити як допустимими [2, c. 24].

Примітки

1. Ткач А. А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія: Навчальний посібник. - К. : Центр учбової літератури., 2007. - 304 с.

2. Гриценко О. А. Економічна теорія права: шляхи пошуку предмету та методології / O.A. Гриценко // Наукові праці Дон НТУ. Серія економічна. Випуск 38.1. - С.18-24.

3. Познер Р. Экономический анализ права / Р. Познер; пер. с англ.; под. ред.. В. Л. Тамбовцева. - СПб: Экономическая школа, 2004. - Т.1. -554 с.

42. Концепція обмеженої раціональності як складова концептуального каркасу економічної теорії права