РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ПРАВА: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, МЕТОДОЛІЯ, ПРЕДМЕТНИЙ ПРОСТІР

29. Етапи становлення економічної теорії права

Економічна теорія права - особливий науковий напрям із своїм власним предметом і методологією.

Предметом дослідження економічної теорії права виступає економічна поведінка, що здійснюється в умовах правових обмежень, та економічна логіка виникнення і функціонування правових норм [1, с.19].

Сьогодні здійснюється пошук системних підходів до визначення економічної теорії права. Усвідомлення того, що право і економіка в будь-якому суспільстві тісно взаємопов'язані, сприяло виникненню такого комплексного наукового напрямку, як економіка права. Існують також наукові напрямки, що досліджують взаємозв'язок економіки і права, з іншими назвами: економічний підхід до права, економічний аналіз права, економіка права, економічна теорія і право, економіка і право.

Серед науковців існує розуміння того, що економічна теорія права це: 1) інтегрована економіко-правова галузь науки, яка спрямована на створення та розробку нової конструкції права як суспільного блага; 2) перспективний напрям розвитку суспільної науки, основні положення якої можуть бути застосовані для вибору правових рішень з урахуванням їх економічної ефективності [1, с.24].

Актуальність використання аналітичного інструментарію економічної теорії права як найбільш впливового інституту господарської діяльності визначається величезним методологічним потенціалом економічної теорії, яка дозволяє не тільки всебічно розкрити вплив права на економіку, але і збагатити уявлення про походження та внутрішню структуру самих правових відносин.

Звернемося до історії формування економічної теорії права.

У процесі становлення економічної теорії права науковцями виділяються наступні етапи [2, с. 120-124].

1. Витоки сучасної економічної теорії корисності (раціонального вибору), що застосовувалися до права, містяться у працях Ч. Беккарія, І. Бентама (використав до кримінального права), К. Маркса. Пізніше - у працях американських учених-прибічників інституціональної економічної теорії, зокрема Д. Коммонса (XVIII ст.).

2. Відсутність інтересу в більшості вчених до економічного аналізу інститутів, включаючи правові інститути (20-ті - перша половина 50-х років XX ст.). Як зазначає О.Ф. Скакун, до меншості - зацікавлених учених (що є винятком) можна віднести економіста А. Дайректора, який працював на факультеті права університету Чикаго із 40-х років XX ст. і вимагав від юристів неодмінного використання економічних методів при аналізі права, зокрема при дослідженні проблем антимонопольного законодавства, корпоративного права, банкрутства та ін. Саме цим він посприяв активізації досліджень із зазначених юридичних проблем.

3. Активне цілеспрямоване та систематизоване вивчення взаємозалежностей між правом і економікою в США (друга половина 50-х - початок 60-х років ХХ ст.): Г. Беккер, Г. Калабрезі, Р.Коуз.

Відродження економічного аналізу права почалося з роботи Г. Беккера "Расова дискримінація" (1957) і його статті "Злочин і покарання: економічний підхід". Тут уперше застосовано понятійний апарат неокласичної економічної теорії для аналізу неринкових форм взаємодії (добродійність, любов, злочини). Вихід за межі економічних галузей (захоплення традиційно неекономічними галузями аналізу, такими як злочинність, расова дискримінація, демографічне "виробництво" домогосподарств і ін.) дало підставу Г. Беккеру називати напрям, що розвивається, "економічним імперіалізмом".

Р. Коуз у статті "Проблема соціальних витрат" увів у економічну теорію поняття "трансакційні витрати"[3], показав, що у сфері їхньої дії розподіл прав власності впливає на ефективність розміщення ресурсів. Не аналізуючи конкретних правових норм, він сформулював, як відзначає В. Тамбовцев, загальний економічний підхід "до інтерпретації будь-якої юридичної системи" [4, с.27].

Що стосується внеску юриста Г. Калабрезі в розвиток економіки права, то він поданий змістовною статтею "Деякі ідеї з приводу розподілу ризику і деліктного права"(1961), у котрій акцентовано на простих економічних принципах як базі для аналізу права. Підхід Г. Калабрезі відрізняється від чиказької школи більшою нормативністю, а також підвищеною увагою не стільки до ефективності правових норм, скільки до їхньої справедливості [5, с.60-71].

4. Остаточне становлення економіки права в США і Великій Британії, що виразилося у збільшенні публікацій наукового і навчального характеру та введенні нової літератури в навчальні програми юридичних шкіл (70-ті роки XX ст., випуск восьми журналів, а також монографій, підручників, енциклопедій із цієї тематики).

На цьому етапі значущий внесок з утвердження економіки права як нового напряму науки та освіти здійснив один із талановитих представників чиказької школи Р. Познер. У своїй праці "Економічний аналіз права" (1972) він узагальнив усі минулі й сучасні досягнення в галузі економіки права, включаючи власні. Зокрема, він високо оцінив заслуги Р. Коуза, Г. Беккера та Г. Калабрезі як "засновників нової економічної теорії права" [6, c.31-32]; визначив основні завдання економіки права; вказав на необхідність пояснювати в єдності існуючі правові норми (або структуру правової системи в цілому) і поведінку, на яку ці норми впливають. Р. Познер обґрунтував доцільність використання економічного інструментарію при аналізі галузей права (контрактного, сімейного, трудового, фінансового, кримінального), а також законодавства про неумисне заподіяння шкоди, антимонопольного законодавства та ін.

Поява його праці з економічного аналізу права зарадила остаточному конституюванню "Law and Economics" як повноцінного наукового напряму та зростаючого інтересу до нього серед молодих дослідників.

5. Утрата лідируючих позицій чиказькою школою економіки права (друга половина 70-х - початок 80-х років XX ст.) у результаті інтенсивної критики з боку теоретичних напрямів, що активно розвинулися на той час: інституціональної економічної теорії права, австрійської школи економіки права, поведінкової економіки права тощо. Представники цих напрямів поставили під сумнів вилучення чиказькою школою правової системи з огляду на її ефективність; обвинувачували її в тому, що вона мало уваги приділяє політичним процесам, які значно впливають на функціонування правової системи; докоряли в неврахуванні впливу поведінкових особливостей людей на функціонування правових норм та ін.

6. Подолання чиказькою школою економіки права різкої критики, що пролунала на її адресу, урахування низки зауважень (еволюції правових норм та їх впливу на поведінку людей), розвиток нових ідей, відновлення лідерства в конкурентній взаємодії при опорі на традиційну для неї теорію суспільного вибору (кінець 80-х - 90-ті роки XX ст.).